На двадцяти густо надрукованих сторінках бюлетеню «Сервіціо Інформаціоні пер ле Кієзе Орієнталі /СІКО/», ч. 324, рік 24, 31 грудня 1969, подано звіт із сумної слави поїздки кард. Фюрстенберґа по Америці в грудні минулого року.
Берете в руки цей бюлетень Конґреґації, що призначений для інформації церковних установ та окремих прелатів в Римі й поза Римом, і дивуєтеся прецизності, а одночасно неправдомовності такої інформаційної служби. В Америці недавно йшла дискусія про те, що урядові кола контролюють деякі інформації, головно щодо В’єтнамської війни. Гостро критикувалося ролю деяких референтів преси і з того виник закид, що існує оправдане недовір’я до офіційних джерел інформації. І в нас українців іноді підноситься закид, що існує «кредибилити ґеп» щодо інформацій, подаваних офіційними установами.
Та все це ніщо у порівнянні до перфектности у подаванні вісток Східньою Конґреґацією в Римі. Не лише брак об’єктивности у насвітленні чи подаванні фактів характеризує цей звіт, але й цинічна неправдомовність авторів цього нібито поважного бюлетеню.
Нагадаймо також сумної слави пресову конференцію, яку дав кард. Фюрстенберґ у Нью-Йорку. У двох засадничих точках римський кардинал провинився проти правди. Він заявив, що сумнівається, чи демонстранти в Філядельфії взагалі були католиками, та сказав, що ця акція була керована з-закордону. Чи джерелом цих інформацій був один наш єрарх, який досі спеціялізувався в називанні осіб, незгідних з його політикою, комуністами чи «в’єт-конґами», нас це не обходить. Є фактом, що і Ватиканські достойники публічно говорять неправду. Це він також заявив, що відбутий восени минулого року Синод Українських Єпископів не був синодом, а був лише «мітінґом» без всяких законодавчих і виборчих прав.
А тепер перейдім до звіту в «СІКО», де імовірно один із супроводжаючих кардинала монсеньйорів дає нам лекцію своєрідної «журналістичної об’єктивности й етики». Увесь звіт, це славослів’я римському достойникові й тим, що його приймали. З нього ми довідуємося кілька важливих фактів, які для повнішого зрозуміння місії Фюрстенберґа в Америці важливі.
Ось кілька тих фактів:
Префекта Східньої Конґреґації запрошував і організував його поїздку митр. Сенишин. Це йому залежало на звеличанню свого торжества. Це він різними дорогами вистарався, щоб «високий гість» одержав титул «спеціяльного висланника Святішого Отця». Ніколи на десять-ліття якоїсь митрополії не прибуває «спеціяльний висланник». Але, видно, на цей раз саме цього треба було і філядельфійському митрополитові, і кардиналові-аристократові. В їх обопільному інтересі було штучно роздути малий ювілей, піднести престиж єпископа-диссидента й протиставити свої святкування успіхові Синоду Українських Католицьких Єпископів, на якому цей малий владика голосно абсентувався. І для цього обидва прелати разом з іншими однодумцями в Курії домовилися навіть до того, щоб престиж Вселенського Архиєрея надужити для їхніх дрібних комбінацій.
Довідуємося також із «звіту», що за тією місією Фюрстенберґа стояли наші Василіяни в Римі. Вистачить тільки поглянути у звіті на список прізвищ тих, що вітали й прощали на летовищі в Римі «високого» достойника: Отці Василіяни з Генеральної Курії, Мати Генеральна Сестер Служебниць, ректор і група семінаристів з Колеґії св. Йосафата /усі ці відомі з свого негативного ставлення до рішень Синоду і помісности нашої Церкви/ та словак о. Фальтин /також людина, що не бажає добра нашій Церкві, але спеціялізується в східніх питаннях/.
Вітали на римському аеропорті після повернення кард. Фюрстенберґа такі особи: монс. Юрій Миляник, підсекретар Східньої Конґреґації, голова бюра монс. Джілардоне, архимандрит А. Великий, ЧСВВ, о. М. Ваврик, ЧСВВ і о. ректор Я. Химій, ЧСВВ. Усі українці, за вийнятком Джілардоне; усі відомі з свого негативного наставлення до Блаженнішого і прихильники митр. Сенишина. Цікаво, що не були тут ані мароніти, ані мельхіти, хоч і їх візитував в Америці кард. Фюрстенберґ. /Особливо помпезно вітав там римського кардинала мельхіт-диссидент, проекзарх Джадза, мельхітський василіянин-сальваторіянець, ставленик Східньої Конґреґації, якого згодом мельхітський патріярх з Синодом Владик усунули/. Прощали і вітали префекта Конґреґації лише наші рідні диссиденти в Римі.
Особливо захоплююче згадує автор звіту перебування кард. Фюрстенберґа в отців Василіян в Ґлен Кові під Нью-Йорком. Там на прийнятті панувала «атмосфера гарячої врочистости». Протоігумен М. Когут мав піднести тост для Східньої Конґреґації, якій побажав успіхів латинською формулою «віват, флореат, крескат».
Що «спеціяльний висланник Папи» приїхав до Америки з певною місією, видно з того, що він говорив публічно. /Ми не знаємо, які він мав розмови з українцями й неукраїнцями у закритих кабінетах/.
Українцям в Чікаґо він з’ясував свою теорію життя східніх церков у діяспорі. Ця теорія відома вже з його попередніх висловлювань до українців на тему, як високий кардинал уявляє собі життя і майбутнє Української Церкви поза межами України. Він склав признання і висловив «задоволення з апостольської праці, виконаної пожертвою священиків, служителів Церкви на добро своїх вірних» /мабуть ішлося тут про ту працю, яку виконали чікаґівські священики для розбиття цієї колись зразкової великої церковної громади!/. А далі, він «заохочував їх продовжувати своє служіння, завжди шукаючи збереження єдности і згоди, та пристосовуватися до вимог країни, в якій вони діють».
Не треба довго розкушувати цей ребус, щоб якслід зрозуміти кардинала, про яке «пристосування» йому йшлося. У наших умовах, ми знаємо, що мав на думці римський достойник – зривати зв’язок з Матірньою Церквою, відриватися від свого пня і національного характеру. Іншими словами, чимскорше асимілюватися й латинізуватися… Не припадок, що префект Східньої Конґреґації вибрав собі для такої заяви якраз Чікаґо.
Знов же що інше сказав кард. Фюрстенберґ зібраним священикам Мунгалської митрополії /закарпатської/ 12 грудня 1969 р. Він тоді заявив, що «з організацією митрополії рутенська Церква в Америці досягла зрілости та стабільности, які її захоронять від евентуальних зовнішніх втручань». Не легко догадатися, які «втручання» мав на думці покровитель східніх Церков. Це було виразно звернено проти ідеї нашого патріярхату та проти евентуального включення закарпатських єпархій греко-руського обряду до спільної помісної східньої Церкви.
Фальшиво подає цей звіт і про авдієнцію в кард. Фюрстенберґа делегації УККА. Нам відомо з преси, що ця делеґація пред’явила гостеві меморіял з виразним ствердженням, що УККА, репрезентуючи всю українську громаду в ЗДА та висловлюючи її бажання, підтримує постанови Синоду Єпископів з жовтня 1969 р. та прохає разом з Синодом Святішого Отця про піднесення Верховного Архиєпископства до гідности Київсько-Галицького Патріярхату. У висліді прочитаного експозе голови делегації УККА Й. Лисогора відбулася ще розмова, в якій окремі члени делегації висловлювали свій погляд та ставили запитання в дусі меморіяалу.
Про це все немає й словечка в офіційному звіті Східньої Конґреґації. Але для точности передаємо увесь стосовний текст:
«В суботу 6 грудня в 11-ій год. в залі митрополичої резиденції кардинал Фюрстенберґ прийняв на авдієнції одинадцятьох із чотирнадцятьох делегатів Українського Конгресового Комітету Америки /УККА/. Під час сесії, яка тривала більше, як годину, кардинал відповідав на всі різні запитання, що їх ставили делегати, після того, як його привітав та виголосив вступне експозе президент Й. Лисогір.
Так була зреферована візита представників УККА в кард. Фюрстенберґа і їх заходи для встановлення патріярхального устрою. Це варта мати на увазі усім майбутнім кандидатам на подібні авдієнції.
Але вершком дезінформації авторів цього звіту є їх опис філядельфійських святкувань. На двох з половиною сторінках римські монсеньйори описали до подробиць усе, процесію, Службу Божу, бенкет, його програму; вони згадали усі прізвища головних учасників, не забули навіть описати погоду. Але промовчали той факт, що кард. Фюрстенберґа і його філядельфійського протеже зустріли маси мирян не з словами привітань, але протесту. Кардинал і його монсеньйори захоплювалися красою катедри /про це багато написано/, але не бачили тих усіх болем і слізьми написаних транспарентів: «Митр. Сенишин, не руйнуй нашої Церкви», «Кардинале Фюрстенберґ, руки геть від нашої Церкви»… Автори звіту тільки бачили дві і пів тисячі вірних, що виповнили катедру «в побожному наставленні». А далі дослівно написано так: «Телевізійне влаштування короткого засягу давало можливість слідкувати за різними фазами Богослужби усім тим людям зовні, які не мали можливості зайняти місця в катедрі і були виставлені на важку пробу безоглядної погоди».
Читаєш, і смійся або плач не так з глупоти, як із безмежного цинізму, так авторів цього звіту, як і їх наставників… Вони, у своїй підлості і безсоромності до того договорюються, що свою поразку, пониження і повну прогру представляють як тріюмф навіть коштом тих півтора тисячі людей, що під дощем протестували проти багряноносного гостя. О темпора, о морес!..
Чи варта після цього цитувати ще місця із цього звіту про те, яке послання читав Фюрстенберґ у церкві, вихваляючи митр. Сенишина і його «віддане священство та побожних вірних» за їх співпрацю з митрополитом. А всесвітно відомо, як виглядає та співпраця автократа із його зраненими священиками та до краю зболілими вірними. Не варта нагадувати й те, що на бенкеті римський кардинал назвав себе «приятелем усіх, а в особливий спосіб українців…» Після такої заяви можна лише одне сказати: Бережи нас, Господи, від приятелів, бо з ворогами якось дано собі раду…
А далі цей «приятель», як подає офіціяльний звіт, щоб рятувати свій престиж в Римі, запропонував вислати телеґраму Святішому Отцеві з бенкету, що на ньому за звітом було 500 осіб. Це число зігнаних обіжниками делеґатів парафій, і священиків, за які платили з парохіяльних кас, замість сподіваних півтори тисячі бенкетуючих з нагоди 10-ліття філядельфійської митрополії, найкраще свідчить про успіх ювілею, на який аж треба було «папського висланника». Ми вдячні, що цей провокаційний ювілей проти єдности і помісности нашої Церкви поголовно збойкотували наші Владики з Канади.
Читаючи цей двадцятисторінковий, густим друком писаний звіт, довідуємося ще багато іншого. Тут є кілька згадок про погоду, про чудові краєвиди, про ланчі, диннери й бенкети в честь кардинала і про американські міста, що їх римський гість оглядав «бай найт». Але ні в одній із своїх промов кард. Фюрстенберґ підчас своїх «дуже зайнятих днів» не згадав ані в українських, ані в закарпатських, ані в мельхітських чи маронітських середовищах про плекання їх обряду, традицій, прив’язання до культури батьків. Не згадав він ні слівцем ані про Первоієрархів тих Церков; їм ніде не підношували многоліття, їх іґнорували ювілейники. Не іґнорували свого Первоієарха лише ті під дощем тисячні маси, які прийшли сказати тверде слово кардиналові де Фюрстенберґові і його звеличникам: Годі руйнувати разом із поневолювачами України рештки нашої Помісної і Рідної Церкви·
В. М.
