The Millennium of Ukrainian Christianity,
за ред. Миколи Чировського, Нью-Йорк: Philosophical Library, 1988, стор. 617.
Нема такої галузі в нашому житті, яка не була б осяяна світлом безсмертних ідей християнства. Слід, отже, вітати появу нового, виданого англійською мовою, збірника «Тисячоліття Українського Християнства», бо в ньому саме обговорюються різні галузі цього життя, які протягом сторіч розвивалися й міцніли під впливом ідей християнства. У збірнику вміщено, як сказано у вступі, «усе найцінніше», щоб гідно відзначити Тисячоліття. Книга появилася до знаменної дати святкувань Тисячоліття Християнства в Україні, які ми урочисто відзначали в минулому році.
Праця Тисячоліття українського християнства складається з чотирьох частин, в яких під різними кутами зору розглянено й оцінено розвиток і здобутки українського життя. Тут взято до уваги чотири різні перспективи: історичну, релігійну, організаційну і культурну. У книзі вміщено статті 28 авторів, які своїми працями зробили поважний вклад до пізнання великого фактичного матеріялу, що має не тільки першорядне загальне й довідкове значення, але також торкається й деяких теоретичних проблем.
Як розглянений фактичний матеріял, так і авторські оцінки в цілому не викликають принципових уваг чи заперечень, у них чимало оригінальних і переконливих думок, які заслуговують на увагу, зокрема сьогодні, коли ми хотіли б перетворити їх в реальність. Адже перед нашим життям, мистецтвом та літературою з кожним днем постають особливо великі й почесні завдання. Тому вивчення нашого минулого, зокрема його блискучих проявів, є не тільки запорукою наших успіхів у майбутньому, воно набуває також першорядного значення в наш час. При такому ставленні питання не важко дійти до висновку, що кожна окрема стаття в міру дальших шукань і розкриття, прихованих у ній ідей, вноситиме не тільки ясність у цілість питання, але причиниться до невпинного зростання вартости збірника. А наочність впливу ідей християнства, що має багатовікову давність і є рушійною силою в формуванні історичних явищ релігійного, організаційного і культурного характерів, стане повсякденною потребою нашої науки в боротьбі проти всяких ворожих настанов та ідеологій.
Продуману й струнку ідейну композицію збірника порушують хібащо деякі статті, які стоять далеко до теми Тисячоліття, як стаття Дмитра Донцова «Київ — місто божественної мудрости». Ця стаття, не зважаючи на багатий ідейний обсяг і цікавий матеріял, своїм вістрям і прицілом звернена на прославлення столиці. Непотрібно вміщено також в книзі по дві статті тих самих авторів, замість дати можливість ширшому колу дослідників зробити свій вклад, а разом з тим поширити ідейний кругозір праці.
В окремих статтях ми помітили вміння авторів розкрити політичні й релігійні зв’язки минулого й розглянути їх серйозно та без пристрасті. Приємною позитивною рисою майже всіх праць є синтетичність викладу й загальна тенденція до розкриття ідейно-естетичних особливостей окремих проблем. Подекуди помітний посилений психологізм разом з використанням соціологічної аналізи. Дещо від’ємним явищем якости деяких статтей є тенденція до переказу історії замість використання фактажу матеріялу для короткої аналізи й більшої концентрації при обговоренні висновків.
Дуже помітним явищем, ще – мало корисним в багатьох статтях, є їхня чітка побудова з вступом, окремими розділами, висновками тощо. Ця схематичність і прямолінійність причинилася до максимального охоплення матеріялу, а найосновніше, до влучення малоістотного, яке або відійшло на задній плян, або його зовсім пропущено. Не думаю, що це відбилося на вичерпності окремих статтей.
Для ілюстрації цікавих думок і ідей, що спрямовують увагу читача на характер і вартість книги, розглянемо деякі статті з чотирьох вищезгаданих частин, а саме: Миколи Чировського «Розвиток Християнської Церкви в Україні з історичної перспективи», о. Романа Мірчука «Модерне розуміння християнства українським молодим поколінням», о. Івана Хоми «Організація Церкви в Україні в Києво-Галицькому періоді», Василя Ленцика «Початки українського патріярхату» Богдана Стебельського — «Вплив християнства на українську культуру» та Івана Головінського «Християнство й формування українського національного характеру: короткий психологічний вгляд».
Докладно описати «Розвиток Християнської Церкви в Україні з історичної перспективи» є дійсно нелегко. Нам, до речі, відомі такі спроби змалювання, але в своїй більшості вони виявилися дуже однобічними, з урахуванням обмеженого матеріялу й внаслідок цього їх загальний характер став надто схематичним. Миколі Чировському тим часом вдалося позитивно розв’язати це важливе питання. Його стаття чи вірніше праця написана із знанням історичної обстановки, суспільно-політичних та релігійних течій. Він чітко й, можна сказати, науково, а рівночасно цікаво використав історичний матеріял, який у нього має безпосередній вплив на зображення шляхів розвитку Церкви в Україні. Додатнім причинком у його праці є добра організація матеріялу й широке використання джерел.
Зовсім в іншому стилі написана стаття о. Романа Мірчука «Модерне розуміння християнства українським молодим поколінням». Вона звучить як глибокоідейна доповідь, виголошена на релігійному з’їзді. Проте, форма її не принесла цілості шкоди, а, навпаки, скріпила її. Зміст статті глибокий, а проблеми, порушені в ній, мають далекоглядне майбутнє. Вона є відважним кроком в наступне тисячоліття нашого християнства. У ній прийшло до поєднання минулого з сучасним, а рівночасно зроблено тут і приціл у майбутнє. Блискуче звучать прикінцеві звернення автора, коли він закликає молоде покоління до вірности Христові: «Іди і підтримуй в народі віру Христа! Іди до повної перемоги — в Христі, з Христом, через Христа й для Христа».
У праці о. Івана Хоми дуже грунтовно розглядається розвиток організації Церкви в Україні в Києво-Галицькому періоді. Автор зумів добре показати поступальний характер цього розвитку. Велику увагу приділив він цілком справедливо розглядові зв’язків з Римом. В цілому в його статті відчуваємо широке історичне тло, зроблене на належному науковому рівні.
Стаття «Початки українського патріярхату» є одною з кращих праць у збірнику. У ній докладно розглядається історія і, так би мовити, передісторія цього наболілого питання наших днів. Спираючись на грунтовну аналізу історичних джерел, Василь Ленцик справедливо відзначає законність українських прямувань до патріярхату й рівночасно по-науковому інформує читача про становище Ватикану в цій справі, цитуючи лист Папи Павла VI з 7 липня 1971 р. до Митрополита Йосифа, що, мовляв, «Ми з справжнім жалем прийшли до заключення, що принаймні в цей час не можна встановити Українського Патріярхату. На перешкоді стоять канонічні, історичні й духовні причини, які не дозволяють нам задовольнити Вашого бажання й бажання української католицької ієрархії…». Свою цінну статтю автор закінчив словами Патріярха Йосифа з його заповіту: «… ніколи не зрікайся патріярхату твоєї терплячої Церкви…».
Дуже важливою в книзі є стаття Богдана Стебельського «Вплив християнства на українську культуру». Він стверджує, що «Український нарід прийняв християнство з глибоким внутрішнім пронизанням і готовністю місійної роботи для поширення його серед інших народів, навіть коли б прийшлось скласти жертви в його імені. Християнство, українська культура, стали синонімними поняттями в умі українського народу протягом сторіч. Це засвідчено трагічними переслідуваннями українських Церков, Православної і Католицької з боку царського й совєтсько-російського режимів та неймовірним пригніченням Української Катакомбної Церкви в 1970 і 1980 роках». Таким чином, можна прийти до висновку, що християнство стало для українського народу чимось дуже особливим. Воно запліднювало народні творчі сили, з яких виростали могутні плоди духовної культури.
Остання стаття, яку плянуємо тут розглянути, — це праця Івана Головінського «Християнство й формування українського національного характеру: короткий психологічний вгляд». У ній розглянено питання складного впливу християнства, вірніше християнської ідеології на формування українського національного характеру й колективної ментальности. У своєму заключенні автор приходить до дуже цікавого висновку, а саме до поняття симбіози (форми співжиття чи співвідношення) поміж християнською філософією і українським національним характером, на що вказують численні приклади з української історії і етнографії. Таким чином, український характер в поведінці й діяльності — це виявлення широкого пошанування людської гідности, рівности, толеранції та змагання до забезпечення національних і людських прав.
Підсумовуючи, хочемо ствердити, що мета, яку поставив перед собою редактор збірника — допомогти своїм читачам зрозуміти й оцінити здобутки нашого життя й культури, що склалися під впливом християнської думки й ідеології, досягнуті повністю. Перед нами тридцять цікавих статтей з критичним оглядом використаних джерел, їх кількісного й якісного складу та багатьох повчальних порівнянь з галузей філософії, психології, етнографії тощо. Статті в своїй більшості мають обширний науковий апарат. Тисячоліття українського християнства за ред. Миколи Чировського є потрібною і цінною науковою працею, Вона, безперечно, приверне увагу всіх, хто цікавиться впливами християнських ідей на українське життя і його здобутки протягом останніх десятьох сторіч.
У книгу включено також чотири цінні додатки: Заповіт Його Блаженства Патріярха Йосифа І, Заяву Львівського Крилоса з 13 вересня 1984 р. і два Меморандуми Ярослава Стецька, колишнього Прем’єра Українського Уряду з 1941 р. до Папи Павла VІ в справі Українського Патріярхату й до Кардинала Тести в справі захисту традиції Української Католицької Церкви.
Книгу присвячено світлій пам’яті Достойному Ярославові Стецькові, колишньому Прем’єрові Українського Уряду з 1941 p., який перший висловив ідею пошанування тисячоліття українського християнства цим цінним виданням.
Праця в цілому багато ілюстрована знятками історичного й культурного характеру. Наприкінці книжки вміщено докладний іменний покажчик. До видання включено також докладні дані про авторів і мапу України XX сторіччя.
