Після недуги на серце, на 83 році життя, 22 квітня 1995 р. перенісся у Божі засвіти довголітній член мирянського руху, голова Товариства за Патріярхат УКЦеркви, член управи Українського Патріярхального Світового Об’єднання (УПСО), член крайової управи Українського Патріярхального Т-ва в США, колишній редактор і член редакційної Колегії журнала «Патріярхат», колишній політичний в’язень гітлерівських концтаборів і громадсько-політичний діяч Василь Пасічняк. Вже тільки з повищого, далеко не повного, списка завдань проведеної праці покійним Василем виразно видно, що він належав до непересічних осіб у нашому релігійно-церковному і громадсько-політичному житті. Належить підкреслити, що покійний Василь прожив гарний вік, який з гордістю може сказати, що він його повністю використав, віддавши свої зусилля і працю в першу чергу для своєї родини — дружини пані Дарії, дочки Лесі і внучки Христини, для своєї української громади й Української Католицької Церкви. Він залишив по собі видимий слід. Звичайно, все це не проходило легко і без труднощів.
Василь Пасічняк 1912 року народження, як син села, закінчив народню школу в селі. Його батьки дали йому родинне і релігійне виховання. Після закінчення народньої школи поступив до гімназії у тодішньому Станиславові, яку закінчив, склавши іспит зрілости — матуру в 1933 році. До речі, Василь належав до тієї генерації, що переживала свіжо програні українські визвольні змагання. Його велика любов до батьківщини, до українського народу штовхнула включитись у ряди тодішньої націоналістичної молоді. Таким чином він включився у лави ОУН, щоб організовано змагатись за свободу і незалежність українського народу. Водночас у Василя було велике бажання бути священиком, щоб краще служити і для своєї Церкви, й українського народу. Він вписався на богословські студії у станиславівській семінарії. На жаль, йому не пощастило закінчити і прийшлось змінювати пляни.
Не раз покійний Василь згадував, що за підтримкою і порадою отців-василіян, а також Владики Г. Хомишина вписався на студії журналістики у Варшаві у 1936 р. За свою приналежність і активну працю в ОУН був переслідуваний і навіть деякий час сидів у польській тюрмі. Війна Німеччини з Польщею у 1939 році застала його у Станиславові. Прихід більшовиків був несподіванкою. Покійний Василь за більшовиків спочатку розгорнув активну працю. Таким чином, він попав на список підозрілих. За порадою Владики Хомишина Василь покидає західні землі України і нелегально переходить західній кордон і опиняється у Кракові — Польща.
Як член ОУН він зголошується до похідних груп, яких ціллю було іти на Схід, як тільки буде така можливість. Кожний був переконаний, що війна Німеччини з більшовиками є неминучою. З війною багато українців пов’язували і сподівались здобути українську незалежність. З тією ціллю організувались похідні групи. На жаль, гітлерівська Німеччина мала свої пляни, які були далекі від усіх сподівань, що їх мали українці. Василь Пасічняк з похідними групами дійшов до Кіровограду, де розгорнув культурно-освідомлюючу працю на форумі шкільництва, театру і навіть зорганізував газету «Український Голос», ставши його редактором. На жаль, йому не вдалося довго там задержатись, бо його арештувало Гестапо. Дальша дорога була очевидна — гітлерівські концентраційні табори: Авшвіц, Ебензее і Мавтгавзен. Щойно 6 травня 1945 р. Американська Армія його визволила.
Покійний Василь не повертав у більшовицьку дійсність, але у Мюнхені включився у активну громадську і політичну працю. Виєднав для українських студентів у Мюнхені приміщення на Фюріхшуле, став головою Т-ва Українських Політичних в’язнів. Він же був номінальним редактором відомої газети «Українська Трибуна». Тому що в Німеччині не було можливости на розбудову власного родинного життя, Василь переїжджає до США, де прожив до кінця свого багатотрудивого життя.
Василь і на новому терені поселення не перестає працювати для своєї громади і Церкви. Він був один з тих, який допоміг здвигнути храм св. Івана Хрестителя, перевівши для цього збірку на будову церкви. Поява на волі Блаженнішого Митрополита Йосифа Сліпого є початком нового періоду в житті української діяспори, а зокрема Помісної УКЦеркви. Його виступ на Вселенському Соборі Ватиканському ІІ, де Митрополит Йосиф висунув ідею українського патріярхату, яка міцно закріпилась серед мирян. Василь Пасічняк включився у мирянський рух і став одним з перших голів Товариства за Патріярхат помісної УКЦеркви. Згодом від вересня 1974 р. до 1977 р. був головним редактором журнала «За Патріярхат», а пізніше членом редакції журналу, що з’являється під назвою «Патріярхат». Без найменшого сумніву, Покійний Василь Пасічняк залишив свій видимий слід у діяльності мирянського руху, будучи провідним членом. Він же також належав до Товариства Св. Софії, яке оснував св. п. Патріярх Йосиф з ціллю зібрати фонди для вдержання усіх патріярших надбань у Римі.
Під час Парастасу в Юніон, у похоронному заведенні Литвина прощали покійного від ООЧСУ — Іван Галій, УПСО і крайової управи УПТ та журнала «Патріярхат» та в загальному від мирянського руху — Микола Галів, від Товариства Св. Софії — Леонід Рудницький, а від тодішніх студентів Мюнхену — Фюріхшулє — Марія Юркевич і від теренового проводу ОУН — Григорій Добуш. Покійний Василь Пасічняк записав книгу свого життя добрими ділами, з якою він став перед престолом Всевишнього. Пам’ять про нього надовго залишиться між нами.
