(Рефлексії з появою книги «Metropolita Andrzej Szeptycki»,
накладом Польської Академії Знань, Краків 1994 р.)
Прийнято говорити про діялог, а не конфлікт греко-католицького і католицького обрядів. Коли, однак, зважити, що той діялог триває від часу створення унії і прибрав у минулому не дуже миролюбиві вияви також з боку польського католицизму, тоді, логічніше, ледве чи можна говорити про діялог.
Фрагментом того діялогу є конференція, що відбулась 22-24 VІ. 1990 р. в Кракові, присвячена пам’яті митрополита Андрея Шептицького.
Матеріяли тієї конференції появились друком по чотирьох роках, як видання комісії ПАЗ (Польської Академії Знань) в комісії досліджень культурної, політичної і церковної проблематики середньої і східньо-европейської території.
Тема Конференції: Metropolita Andrzej Szeptycki Kultura duchova narodow Europy srodkowo wshodniej.
Еміграційному загалові було відомим, що в тій імпрезі братимуть участь і українські кола. Це є єпископ Стемфордської епархії Василь Лостен, актив Т-ва «Патріярхат» з Нью-Йорку, наукові дослідники українського походження з США, Канади, Польщі. Були і польські науковці. Фінансування конференції і кошти друку походили з приватних джерел. Стало відомим, що тематика конференції, як і співучасть українського священства, викликали спротив, а навіть погрози недружелюбного елементу з польської сторони.
Конференція проходила в мирній атмосфері!
Матеріяли конференції вийшли друком під редакцією д-ра А. Зємби як окреме видання.
ПАЗ (274 стор. — 16 стор. фото родинної тематики). На зміст видання складаються чотири розділи: рід Шептицьких, час їх життя, діяльність і спадщина, архівалія з даними про конференцію.
Книгу закінчено вимовним, стисло вираженим словом єп. Василя Лостена. Подані інформації про доповідачів та індекси.
Першу частину виповняють короткі згадки мемуарного змісту родини Шептицьких: Яна, Ельжбети Анни. Додатково приведено згадку про відвідини святоюрської палати свояків Шептицького з каноніком римо-католицької капітули о. Тадея Федоровіча. Це нащадок старого руського роду «Gente Ruteni, natione Poloni». Канонік мав нагоду почути бесіду Митр. Шептицького до українських студентів вищих шкіл. Він і висловив свою скромну думку про «те, що він говорив, було дуже гарне і мудре, але змісту я не пригадую».
Серед даних кревних Шептицького говориться про появу роду Шептицьких в ХVІІ ст., хоч є збережена згадка про Шептицького вже в ХV ст.!?
У другій частині А. Зємба обговорив «ґенезу децизії Романа Шептицького в зміні обряду»! Чи не було б логічніше говорити про повернення до обряду предків? Тимбільше, що в міркуваннях Я. Гнатова (Політехніка у Львові) представлена опіка Шептицьких парафії греко-католицької у Прилбичах. Відомо теж, що атмосфера дому Шептицьких сповнена була традиціями минулого. Портрети предків Шептицьких, високих достойників Греко-католицької Церкви, висіли на стінах.
Зміни ментальности греко-католицького духовенства в Галичині 1900-1939 pp. обговорив А. Сороковський (Гарвард).
Автор подає, що старанням Митрополита перепроваджено реформу на студентському конгресі 1901 р. з метою підвищення інтелектуального рівня; організовано 1928 р. теологічну Академію з традицією висилання студентів для поглиблення студій закордон.
Це спричинило зміну ментальности духовенства, ближче до реального життя.
Білоруський дослідник (Олег Лятишонек) подав історію діяльности Шептицького в приверненні унії на Білорусі.
Другий розділ кінчиться спомином про Анджея Вінценза. Присвятив свою працю своєму батькові, Станіславу Вінцензу, що є автором книги «На високій полонині», його зв’язки й перебування в крузі Митрополита Анджея, де вказує на прив’язання і пошану гуцулів до свого пастиря, якого тямили ще з часів його єпископської праці в Станиславові.
У третій, чи не найважливішій частині, є зроблена спроба характеристики духовного образу діяльности Митрополита Шептицького міркуваннями Софії Сеник, ЧСВВ, професора Понтіфіціо Орієнталє Інституту в Римі. Підкреслена зворушлива віра Шептицького в животворчу вартість молитви, його захоплення іконостасом та іконою — важливою частиною греко-католицького обряду.
Уважаючи, що національним нещастям українського народу є двоподіл Церкви, Шептицький віддав свої зусилля для екуменізму християнських Церков.
В часі новіціяту молодий Шептицький зачитувався в книгах святих отців, зокрема Василія Великого, якого перекладав і поглиблював своє душпастирське післанництво.
Суспільно-економічні зміни в Галичині, то не тільки там, на переломі XX ст., з поширенням соціялізму і антирелігійної пропаганди, заставили церковний провід з’ясувати ставлення до цього явища. Це предмет міркувань Андрія Кравчука (Канадський Університет) в статті «Митрополит Шептицький щодо політичної участи греко-католицького клиру в Галичині 1900-1914». У відозвах, в пасторальних листах Митрополит взивав священство брати участь у суспільно-політичних процесах в дусі науки Христа.
Ця тема заторкнена і виступом І. П. Хімки (Альбертський Університет) у зв’язку з елекційною реформою в Австрії 1908-1924 pp.
Інтересною є праця д-ра Марії Клячко, в якій представлена подорож Митрополита до Західньої Европи і Америки 1920-1923 р. Реферуючи історію подорожі, її ціль, зустрічі з урядовцями урядів Франції, Англії, Канади, Америки, розмови, меморандум у справах Галичини, коротко, прецікава панорама політичної діяльности. Водночас подані маловідомі, прямо фантастичні інтриги польських і церковних емісарів під час побуту закордоном і перед поворотом Митрополита до Львова.
На початку тієї статті є коротка згадка про заслання Митрополита вглиб Росії в 1914-1917 pp. Ця частина діяльности Шептицького не є предметом міркування авторки, але не є висвітлена в зв’язку з ворожою поставою православного духовенства до Митрополита, до його діяльности в поворотній дорозі в Петербурзі, в організації російського унійного руху. Це викликало гостро-ворожу реакцію католиків Польщі, котрі вважали, що така діяльність є доменою тільки польських католиків. їм не було відомим, що Митрополит мав таємні особливіші уповноваження від папи на таку діяльність.
Це питання обговорено статтею Мацєя Мразо (Академія у Вроцлаві).
Ставлення Митрополита до православ’я з’ясоване Мирославою Папежинською-Турек (Школа Рільничо-педагогічна в Сєдльцях, в Академії — Варшава). Усвідомлюючи положення між Сходом і Заходом, Митрополит «добачував, — каже авторка, — ролю тієї Церкви для зближення релігійного і культурного обох світів для нівеляції пропасти між ними і для місійної праці серед православних, з метою зближення православ’я із Заходом.
Бажанням Митрополита було, щоб його понтифікат посіяв мир і любов до Бога, ближнього. Це були, однак, часи політичних і релігійних конфліктів і драматичних подій І і II світових війн (Станислав Степєнь).
В ім’я засади «Не вбивай!» Митрополит осуджував акти вбивства терору і поляків, і українців, і росіян, і німців. Це викликало реакцію проти Шептицького з усіх боків. Ласка Божа, що ні Гітлер, ні Сталін не знищили фізично Митрополита.
Зловіщі духи зла і Ленін-Сталін, і Гітлер розплились у безпам’яті. Полишилась приховувана ненависть до Шептицького в деяких колах польського католицизму.
На маргінесі антиклерикальних акцій і українських радикалів можна згадати брошурку Кирила Трильовського «Потоцький, Січинський, Шептицький», де виявлено напасть на Шептицького, закидаючи йому шляхетство польське і єзуїтські методи поведінки. Між іншим, і те, буцімто він дістався на єпископський трон завдяки єзуїтам і своєю поведінкою ділить український нарід. З подібними закидами виступили на сторінках «Діла» Лозинський і Цегельський, називаючи Шептицького чужою людиною.
Не зважаючи на те, за ініціятивою Шептицького вже від 1905 р. єпископат Греко-католицької Церкви і Перемишль, і Станиславів, і Львів видавали пастирські листи, взиваючи священство до участи в громадському житті і до згоди і солідарности між собою і з народом.
Слід підкреслити, що провід і акції греко-католиків в 1900-1914 р. були виразно антисоціялістичні і пронаціональні.
На основі загально схоплених думок еляборатів учасників конференції насуваються деякі рефлексії.
Передусім привертає увагу широке поле духовних заінтересувань Митрополита, насичених релігійними вартостями, поєднаними з візією Греко-католицької Церкви і українського народу для переображення релігійного світогляду в середній і східній Европі.
Бог і нарід домінують над тим полем!
Важко зрозуміти і уявити релігійну сутність Шептицького?! «Того, — висловлюючись терміном єпископа Василя Лостена, — Божого чоловіка!».
Висловлені думки названих авторів є розсіяною антологією мемуаристики біографії Шептицьких. В деякій мірі є спробою синтези тих матеріялів. Загально беручи — це причинки до історії культури нашої Церкви, обряду, слав’янознавства і центрального мотора процесів того часу Митрополита Шептицького.
Неослаблений інтерес до життя і діяльности Шептицького чекає на доповнену, в широкій перспективі монографію. Вправді праці про життя Митрополита є доволі документовані й дбайливо опрацьовані. В світлі нової документації, архівних збережень, що не були доступні до Другої світової війни, належало б доповнити образ діяльности Митрополита. З цілою певністю можна влучити і вивчити архівні матеріяли державних установ і приватних збережень російських і польських архівів.
Те, що появилось дотепер — негативи і більшістю позитиви про появу і дії Шептицького на горизонті української Церкви і народу, не вичерпує тематики. Негативи як от «сочинєніє» Едварда Пруса, набуло опінії плиткого історичного пашквілю, а других авторів поляків, як праці, насичені ресантиментом релігійного і вузьконаціонального характеру. І разючим браком об’єктивізму. А позитиви досліджень мають характер тільки причинків на спектр культури і політики Церкви в середній і східній Европі.
Б. Коваль
