Цього року науковці представляють нові доробки в ділянці вивчення історії монастирів у Західній Україні. З часу виходу УГКЦ з підпілля в католицькій пресі й наукових виданнях різного рівня з’явилося вже десятки публікацій на тему минувшини чернечих обителей. У рамках конференції, присвяченої 400-літтю Чину святого Василія Великого, 14 вересня цього року серед інших джерел з історії ЧСВВ відбулася коротка презентація книги Володимира Мороза, наукового співробітника Інституту історії Церкви УКУ, «Світильник віри: історія Боронявського монастиря на тлі епох» (Львів: видавництво УКУ, 287 с. + ілюст. ).
Дослідження молодого історика, яке складається з п’яти розділів і різних допоміжних частин, кількох кольорових вклейок, написане в науково-публіцистичному ракурсі. Читаючи «Світильник віри», мовби сам проживаєш ті епохи, у яких Володимир Мороз розглядав історію маловідомого широкому загалу василіянського монастиря неподалік міста Хуст на Закарпатті. Цінністю дослідження є те, що ця хроніка обителі нерозривно пов’язана зі становленням і розвитком Мукачівської єпархії після укладення Ужгородської унії 1646 року.
Цілком влучно підібрана назва книги – «Світильник віри». Цим світильником протягом століть став не лише Боронявський монастирський комплекс як духовна цінність, але й сотні монахів ЧСВВ, які в складних історичних періодах на Срібній Землі служили Богові, Церкві та людям. Із скрупульозністю, притаманною фаховому історику, автор відтворив їхні імена та прізвища, а в одному з додатків подав біограми деяких заслужених отців і братів. Кожна генерація боронявських ченців мала свої випробування, зумовлені релігійним, політичним, економічним становищем українців на Закарпатті, передусім на Мараморощині, де на початку XVIII століття постав сам монастир. Читач дослідження в кожному розділі відтворить в своїй уяві не лише його становлення як релігійно-духовного осередку цієї місцевості, але й як форми матеріального забезпечення обителі.
Закарпаття впродовж останніх двох століть переходило під владу різних державних утворень, тож відповідно всі тамтешні василіянські монастирі, в тому числі й Боронявський, не раз були закриті, а потім знову відновлені. Автор представив нові факти з життя та чернечого служіння отця Йосифа (Василя) Завадяка (1911 – 1958 рр.), стосовно якого розпочатий беатифікаційний процес новомучеників УГКЦ, одного з найвизначніших ігуменів перед ліквідацією Боронявської обителі комуністичним режимом. Сильною стороною дослідження є сучасний літопис монастиря в Бороняві (з часу виходу Церкви з підпілля), у якому Володимир Мороз докладно розглянув його становлення з різних аспектів – релігійно-духовного, матеріального та інших.
У дослідженні Володимира Мороза опрацьований широкий спектр архівних матеріалів кількома мовами. Без перебільшення книга «Світильник віри» може слугувати взірцем для тих, що пишуть хроніки релігійних святинь України. Сам виклад не перевантажений науковою лексикою і має багато потрібних пояснень для читача, необізнаного з монашим життям.
Книжка адресована історикам Церкви, а також всім тим, що цікавляться монашеством УГКЦ на Закарпатті.
Ігор Скленар, доцент факультету журналістики Львівського нацуніверcитету ім. І. Франка
