Доповіддю на цю тему відкрито осінній семестр 1987 р. у Філії УКУ в Філядельфії, 10 листопада 1987 p., що її виголосив д-р Григор Лужницький.
Відкриття провів д-р Леонід Рудницкий з коротким уведенням про те, що таке духовість у християнській історіографії на Заході та з’ясував її дві загальні відміни в християнстві. Духовість відноситься до досконалости у вірі й служінню Богові та до засобів, як цю досконалість осягнути. У духовості існує аскетичність, тобто вправи, щоб осягнути досконалість і містику — надприродній стан, в якому людина має ближчий контакт з Богом та при якому нераз діються явища, як, наприклад, привиди, левітація та інші чуда. Відміни християнської духовости сконденсовані в латинській приповідці: «Із Сходу світло, а із Заходу —закон». Західня християнська людина має більш раціональний підхід до духовних справ, а східня — більш чуттєвий.
Л. Рудницький представив доповідачів, д-ра Г. Лужницького і голову Осередку Праці НТШ у Філядельфії д-ра Б. Романенчука, який був співспонзором викладів. Д-р Б. Романенчук розповів присутнім про вклад проф. Г. Лужницького в різні ділянки культури, відмічуючи, що Г. Лужницький був літературним редактором видавця Івана Тиктора на Україні, а пізніше редактором газети «Америка» у Філядельфії. Його головний науковий твір, згідно з Б. Романенчуком, це — «Історія Української Церкви між Сходом і Заходом».
Доповідач Лужницький вказав на походження української духовости і як вона формувалась і розвивалась.
Духовість походить від терміну «дух». Філософічно говорячи, дух — це віддих, подих, знак життя, нероздільний та нематеріяльний компонент дійсности, що робить порядок із матерії. В ідеалістичній філософії, до якої й належить християнська богословська філософія, дух — це нематеріяльна істота, що є обдарована розумом та волею. Дух теж може мати значення збірности так, як наприклад, «дух степів». В матеріялістичній філософії, головний вияв якої сьогодні є марксизм, дух — це стан зорганізованої матерії та поза нею не існує.
Українська духовість має свої початки у передхристиянських часах. Найкраще джерело інформації про цю духовість є фолкльор передхристиянської України. Це тому, що у фолкльорі виявлені засади й вартості місцевих людей.
Цікавий приклад раннього українського фолкльору є переказ про т.зв. «степових баб», що знаходяться по сьогоднішній день на наших землях та які, як гадають археологи, стоять ще від VІ ст. п. Хр. Вони подібні до монгольських баб, тільки що позначені більшою різноманітністю прикрас. У переказі згадано, що ці баби — це колишні постаті людей, сотворених ще перед сонцем. Як було сотворене сонце, деякі з них ставили на висипаних курганах-могилах, щоб їм ближче сонця стояти та так могти хулити його. За такий акт Бог прокляв цих людей закам’янілістю. У пізнішому часі існував переказ, що подорожній в степах зупинився однієї ночі біля баби, щоб переночувати. Побачив він у темряві диво — недалека баба перейшлася із свого кургану до своєї сусідки, під якою він лежав, та спитала її, що тепер роблять люди. Сусідка, мовляв, відповіла, що люди далі носять святу вечерю один до одного та відвідують брат брата на Різдво. Почувши це, прибувша баба зідхнула й сказала: «Виглядає, що будемо ще довго закам’янілі». З цього переказу ясно, що сильна родинність існувала ще на передхристиянській Україні, цю вартість виявлено у звичаях,що їх взагалі нема в наших сусідів — поляків та москалів.
На Україні з часом поширилось християнство, яке синкретизувало вищезгадану та й інші, не суперечні християнству, вартості і ще кілька століть перед кн. Володимиром та піднесло ці вартості на вищий духовний рівень. Українське християнство переживало складні початки, маючи джерела не тільки грецькі, але скитські, Готські та й, можливо, навіть юдео-християнські. Ці різні течії етнічно-духових вартостей, частинно з яких постала українська духовість пізніших століть, треба черпати з фолкльору давніх часів. Одне цілюще джерело, з якого й досі не користалося повністю, є «Печерський Патерик». Він написаний саме у переходових часах між прото- і державним християнством на Україні. У ньому знаходиться багатство інформацій про вартості, які ввійшли в склад української духовости.
Сучасна історична доба, що мала свої початки ще 400 років тому, визначна розповсюдженим виключенням Бога з життя, щоб не чути ваги відповідальности, що її люди з природи своєї супроти нього відчувають. Атеїзм не є сьогодні тільки поняттям, що Бог не існує, а, навпаки, стало активним зусиллям відібрати Богові право існувати, тобто — антитеїзм. І так у світі знаходяться дві форми відхристиянізації — у вільному світі людство добровільно виключає Бога з життя, а в поневолених марксизмом країнах уряд насильно нищить поняття Бога.
Щодо української духовости в теперішніх часах, то ясно, що серед українців на Заході існує збайдужіння до рідної Церкви та звичаїв, які конкретно виявляли духові вартості, а на Україні продовжується агресивне нищення не так Української Церкви, як нищення української духовости, без якої українець тратить свідомість свого духового й національного походження. Приклади радянського нищення української духовости видно у святкуванні «дня природи» замість Великодня (разом із писанками), печення пасок з нагоди 1-го травня тощо.
З численних питань, що їх піднесено після викладу, слід згадати про одне: чому за останніх коротких 25-30 років християнство так швидко занепадає? Проф. Г. Лужницький відповів, що смерть Бога була необхідна, щоб людина стала Богом, і з огляду на вибух технологічної та інших «творчостей» в останніх трьох десятиліттях, не дивно, що людям легше останньо відкинути Бога.
Після жвавої дискусії відбулася товариська зустріч.
мгр Адемар Р. Раковський
