Редакція одержала з Патріяршої Канцелярії промову-слово Примаса Польщі, Кардинала Юзефа Ґлемпа, яку він виголосив 8 жовтня 1987 р. в Польській Колегії в Римі. Передруковуємо її, як документ нашого часу, для історії. В нашому коментарі за грудень 1987 року ми згадували про дві промови Патріярха Мирослава-Івана і Примаса Польщі, Кардинала Юзефа Ґлемпа, що були виголошені в Колегії св. Йосафата в Римі 17 жовтня 1987 р. В промові Патріярха Мирослава-Івана була простягнена рука прощення у сторону польського народу. У промові Кардинала Ґлемпа не було безпосереднього відгуку на простягнену руку. Не маючи у той час повного змісту промови Примаса Польщі Ю. Ґлемпа і не знаючи докладного змісту, Ми не могли нічого з певністю твердити. Але в слові Кардинала Ґлемпа 8 жовтня 1987 року також не було нічого сказано безпосередньо у справі прощення. Виглядає, що наше завваження про простягнену руку Блаженнішого Мирослава-Івана було правильне. Наші гості не були приготовані на такі слова Блаженнішого Мирослава-Івана, хоч в іншій формі була висловлена думка прощення, а саме при згадці Господньої Молитви: «… прости нам довги наші, як і ми прощаємо…». Нижче друкуємо слово Примаса Польщі Кардинала Ю. Ґлемпа в українському перекладі.
Редакція
Дорогі Отці Кардинали, Дорогі Владики,
Дорогі Ієреї, Дорогі Миряни!
Сьогодні ми зібралися численно в Польській Папській Колегії у Римі. Рим — Вічне Місто, було колись містом кесарів і поганського життя. Потім сталося містом св. Петра, вбитого рибалки, мученика, похованого над Тибром, де хоронили невільників. Упродовж віків біля гробу св. Петра збиралося багато святих послідовників Ісуса Христа. Сьогодні, крім світського життя, як тут видно, в Римі пульсує духовний нурт життя: петровий, церковний, євангельський. Ми, духовні, представляємо цей другий спосіб життя і хочемо його нести всюди там, де знаходимось, щоб через нас Христос став присутнім у світі. Пригадує нам це Синод Єпископів, присвячений покликанню мирян. На Синоді говоримо про мирян, а водночас дивимось на наші священичі обов’язки, на наші відповідальності за формацію мирянства. Завжди краще пізнаємо Церкву.
Сьогодні ми запросили до польської громади наших Братів-єпископів і священиків-українців. Церква греко-католицького обряду, як це кажемо, що підготовляється до великого Ювілею 1000-ліття християнства, є тут репрезентована своїми найвизначнішими представниками. Розуміємо час, що його переживають Брати-українці, бо ж і самі перед 22 роками ми святкували Тисячоліття Хрещення Польщі. З Риму наші думки легко линуть до наших країв і до земляків, розкинених по всьому світі.
Сьогодні скеровуємо наші думки в сторону України, над Дніпро, до врожайного краю, в якому живе великий нарід і події якого не можна відділити від поляків.
Не хочемо торкати історії, в якій на перший плян виринають болючі справи. Така є тенденція задивлятися на наші спільні події. Може колись відкриємо в нашій історії добрі сторінки, бо і такі були. Були в нашій історії українці, що любили поляків, були і поляки, що любили українців.
Сьогодні, однак, неначе пригнічує нас звичка нарікань, упереджень і спогади сліз, а також і крови. Не вільно нам братися до порахунків, хто кому більше заподіяв кривди. Це до нічого не доведе. Зокрема ми, духовні, повинні знати, що ран, які гояться, не вільно дряпати. Подумаймо, що міг би бути хтось третій, що нас взаємно підбурював, аби зискати для власних користей.
На землях України живе (не знаємо точно) кількасот тисяч поляків римо-католиків, яких обслуговує 14 священиків у невистачальний спосіб і в дуже важких умовах. Католицька Церква віруючим українцям не багато може допомогти, бо і сама є нап’ятнована. Жоден із польських єпископів не може поїхати з душпастирськими відвідинами до польських вірних, які живуть в Україні, та й українські єпископи також не можуть туди піти.
Дякувати Богу, Церква в Польщі впродовж довгих літ впертого домагання своїх прав поширила засяг своєї свободи і діяльности. Паралельно при латинській Церкві також і греко-католицька Церква, отже українська, набрала значення. Не мусить вона укриватися. Є вона знана і признана на суспільній площині. Процес визискування прав греко-католицької Церкви триває, і просимо Бога, щоб із кожним роком приносив нові можливості розвитку.
Останніми роками вірні української національности набули кільканадцять нових душпастирських осередків. Біля 60 священиків жертвенно, щораз краще, заспокоює духовні потреби вірних греко-католицького обряду. Головною трудністю є розсіяння, що вимагає долати багато кілометрів, як зі сторони священиків, так і вірних, аби служити святу Літургію. Однак, щороку напливають нові священичі і монаші покликання, що свідчить про динамізм греко-католицької Церкви в Польщі.
Двоє генеральних вікаріїв працюють з великою посвятою, з відчуттям дійсносте і пізнанням потреб. Великим досягненням стали видання молитовника, календаря і Євангелії. Потрібний є катехизм. Відомо, що ці видання можуть послужити українським вірним не тільки в Польщі.
Динамічний розвиток греко-католицької Церкви у Польщі не відбувається без труднощів. Виникає це із нелегкого людського життя, з зударами різних впливів і настроїв. Однак, існуючі труднощі не повинні ставити в тінь загальної лінії розвитку Церкви, як в обряді греко-католицькому, так і в римському. Не повинні вони заглушувати прагнення, щоб, уприсутнюючи віру в різних обрядах і традиціях, освячувати туземну дійсність, присутню також у національній дійсності.
Стоїмо на порозі Тисячоліття. Це є справа не тільки наших Церков, а це справа цілого християнства, а також і культури, що розвинулася з християнства.
Радію, що можемо сьогодні гостити в Польській Папській Колегії: Його Еміненцію Кардинала Мирослава Любачівського, який є одним із трьох предсідників теперішнього Синоду Єпископів; архиєпископа Марусина, якому (завдяки його відвідинам у Польщі) завдячуємо дуже багато; архиєпископів-митрополитів Германюка, Сулика, Коцішка; отця протоархимандрита василіян і о. Романика. Тішимося з приводу успішно відбутого Синоду Української Церкви в Римі. Хочемо ділитися вашою радістю і вашими журбами. Це є можливе в Ісусі Христі й в Його Церкві, в цьому таїнстві Божої присутності в світі.
Надіємося, що в наступному році Бог дозволить нам разом на Ясній Горі включитись у Ваше «Тебе Бога хвалимо», благодарення Богові за 1000 років благодаті хрещення, за роки вірносте, за очищуючі роки страждань, за роки надії на краще майбутнє. Матері Божій поручаємо наші й ваші справи. Поручаємо їй діла трудні, щоб вела нас до Христа разом з нашими земляками.
Рим, 8 жовтня 1987 р.
