Дійшла до мене цікава вістка з України, а саме: одного разу, коли наші вірні люди, разом зібрані, питали, як довго нам терпіти оці переслідування за наше бажання згідно із своєю совістю служити Господеві Богові? «Ось уже 42 роки переслідують нас за те, що ми католики й не хочемо вирікатися нашої Католицької Церкви й стати членами російської православної Церкви», — нарікали вони. Відповідь одного з приявних була дуже виразна. Він заявив: «Нам треба терпіти так довго, аж поки Господь не вирішить інакше й звільнить нас від тих переслідувань». Це справді прикра відповідь і побудована на великій християнській вірі й довір’ї на милосердя Боже.
Треба нам знати, що все те, що діється в світі й загалом повсюди, є підпорядковане Божому батьківському провидінню й без Його волі нічого й ніколи не може статися, ані змінитися. Він же, як Бог-Творець, є володарем усього й всьому, навіть і в речах, що є для тих нас є такими противними й болючими, має свою мету. Хоч ті речі — терпіння чи переслідування, згідно з нашим людським розумінням, є злом, то Господь Бог допускає їх заради нашого власного добра. Ми знаємо, може навіть із нашого власного досвіду, що Господь годен навіть зло перемінити на добро.
Багато з Вас, брати, напевно думає, що ті терпіння, які зараз переносите за віру в Бога й за нашу Українську Католицьку Церкву, є такі важкі, що Господь повинен нас від них негайно звільнити, адже ж ідеться про Його Божу справу, тобто про віру в Нього, про Його почитання, молитву до Нього та про існування Його Божої Церкви, яку ворог із усіх сил старається уже 42 роки знищити. Це йому, треба сказати, подекуди, до певної міри вдається, бо деякі люди, зневірені здогадною мовчазливістю Бога, щоб заспокоїти голод своєї душі Його прилюдно визнавати в Його храмах явно прославляти, покидають нашу підпільну Церкву й ідуть до російських православних церков. Тим більше, що хитрий комунізм у тому сенсі використовує наших власних молодих людей, з яких, як довідуємось, між 80-85% студіює по православних Семінаріях у Ленінграді й Одесі, їх російські православні єпископи після студій висвячують і посилають до наших церков у Західній Україні — в Галичині. Там їм відкривають наші закриті церкви й вони працюють між нашим народом, поширюючи російське православ’я. Наші люди, видячи відкриті церкви, в яких уже вільно й без страху перед переслідуваннями можна заспокоїти свій голод за Богослуженнями, йдуть до них і в той спосіб побільшують ряди українців у російській православній Церкві. Очевидно,що наші катакомбні «владики, священики та сестри» стараються запобігти тому наскільки можливо, однак уважають, що Господь Бог повністю занедбав їх і явно дає в руки російського православ’я, що є тільки знаряддям поширення російсько-комуністичного панування над нашим народом і нашою католицькою Церквою. Що ж скажемо на те, дорогі Браття й Сестри? Невже ж Господь Бог нас справді опустив та відвернувся від нас цілковито? За що такий допуст на нас і на нашу Українську Католицьку Церкву? Нащо такі важкі терпіння? Відповідь на це дає нам св. апостол Павло у листі до римлян, кажучи: «Ми хвалимось і в стражданнях, знаючи, що страждання дає терпеливість, терпеливість — досвід, а досвід — надію. Надія ж не засоромить, бо любов Бога була влита в серця наші Святим Духом, що нам даний Христос, бо ще тоді, як ми були безсилі, у призначений час помер за нас, безбожних» (Рм. 5, 2-6). Виходить із того, що ті терпіння Гоподь Бог у своїй премудрості передбачив і їх уживає заради нас, щоб ми духово перетворились, скріпились у терпеливості, досвіді й надії на Нього — на Його Божу всемогутню поміч. Він же вжиє її, щоб не тільки нас перетворити, але примирити з собою. Тобто нас із грішників зробити своїми дітьми. Так, дорогі, «Бог показує свою любов до нас тим, що Христос умер за нас, коли ми ще були грішниками» (Рм. 5, 8), «І ми, оправдані Його кров’ю, Ним спасемось від гніву… Ми, примирившись із Богом смертю Його Сина, то тепер тим більше спасемось його життям… (Рм. 5, 9с). «Ми хвалимось у Бозі через Господа нашого Ісуса Христа, через якого ми одержали примиреня» (Рм. 5, 11). Отже, як бачите, в переслідуваннях Господь має свою мету, а саме, що через них зі зла творити добро. Хоч нам здається, що Господь залишив нас на поталу безбожних людей. Він уживає ті переслідування, щоб нас скріпити в вірі і надії на Нього, на Його Боже провидіння. Й коли ми дійсно будемо вірити та з повною вірою усильно молитися, то вороги Бога й Його Церкви нічого не зможуть нам зробити, бо Він із своєю Божою всемогутністю буде з нами й буде підпомагати в нашому стремлінні до Нього. Серед наших терпінь згадаймо на велику нагороду, яку обіцяє нам Спаситель словами: «Не бійсь, маленьке стадо, бо Вашому Отцеві подобалось дати вам Царство. Продайте ваше майно й дайте милостиню, зробіть собі гамани, що не старіються, невичерпаний скарб на небі»… (Лк. 12, 32с). За те, що Ви Христа терпите, Він зуміє Вас винагородити, сказав бо: «Кожний, отже, хто визнає мене перед людьми, того і я визнаю перед моїм Отцем небесним. А хто мене зречеться перед людьми, того й я зречуся перед Отцем моїм небесним» (Мт. 10, 33).
На цьому місці хочу пригадати Вам слова Ісуса Христа, які Він звернув до одинокої позісталої при житті з фатімських дітей — до сестри Лукії. В них Він заявляє, що бажає посвяти Росії Пречистому Серцеві Богоматері й що без такої посвяти не наверне Росії. А причиною того є те, що Він хоче, щоб уся католицька Церква признала віддання непорочному Серцю Марії, як тріюмф Її Непорочного Серця та щоб у наслідок того, почитання Її Непорочного Серця поширилось і запанувало побіч Його Пресвятого Серця. Ключем тріюмфу й перемоги над злом має бути переконання, що тільки при помочі Непорочного Серця Марії можна приспішити й одержати нову перемогу над гріхом і злом. Пречиста Діва Марія також у своїх появах у Нікарагві звертає нашу увагу на те саме словами: «Я, Мати Ісуса, бажаю, щоб усюди відмовлялась вервиця в родинах включно з дітьми, які вже можуть розуміти, і то в означений час, коли вже немає праці вдома. Любітесь взаємно, виконуйте ваші зобов’язання й поширюйте мир. Моліться на вервиці за цілий світ. Скажіть віруючим й невіруючим, що світові грозить велика небезпека. Я благаю Господа, щоб здержав свою справедливість, але якщо не навернетесь, то ви самі вкоротите час перед Третьою війною»… Впроваджуйте в життя Божі слова. Служіть Вашим ближнім, бо в той спосіб будете Йому подобатися. Просіть про віру, щоб кожний мав досить нести свій хрест. Терпіння цього світу не можна усунути, бо терпіння — це хрести, які мусите нести, таким бо є це земське життя. Розмовляйте зі собою, щоб проблеми можна було мирно розв’язати. Не послуговуйтесь насиллям й ніколи не вживайте насилля. Просіть про віру, щоб ви мали терпеливість.
З того виходить, дорогі Брати й Сестри, що ви маєте в своїй власті дуже цінний скарб — тобто Ваші терпіння, переслідування, які переносите за віру й за Вашу Церкву святу. Цього скарбу від Вас ніхто не може відібрати й Вам не треба довго шукати чи розважати, як подобається Богові. З Вас вистачає лише з відданням на волю Божу приймати ті переслідування за віру в Бога й їх з покорою й любов’ю переносити, так довго, як довго Господь призначив Вам їх нести. Самі знаєте, щоб ми могли спастися, нам треба стати подібними до нашого Спасителя Христа. А йому уподібнитись не можемо ні умом, ні святістю, ні жодним іншим способом. Єдиний спосіб стати Йому подібними — це терпеливо зносити наші терпіння — переслідування. Бо як Він терпів задля нас, так само й нам треба заради нашої любови до Нього терпіти, повністю здаючись на волю Божу. Терпіння, як знаєте, походять від Нього й вони мають перетворити нас, грішників, у Його Божих дітей. Вони найпевніша й найлегша дорога до Бога й вони найпевніше й найскорше доведуть нас до Нього. Каже св. Письмо: «Коли ви, чинячи добро, страждаєте й переносите стражання терпеливо — це благодать у Бога. Власне, на це ви покликані, бо Христос також страждав за вас, даючи вам приклад, щоб ви йшли його слідами» (1 Пет. 2, 20с). Сам Ісус Христос заохочує нас, щоб ми Його наслідували, словами: «Візьміть моє ярмо (терпіння) на себе й навчіться від мене, бо я лагідний і сумирний серцем, і знайдете полегшу душам вашим» (Мт. 11, 29). А й Апостол підкреслює цю правду, кажучи: «Будьте моїми наслідувачами, як і я — Христа» (І. Кор. 11, 1). Очевидно що наша людська природа, тобто наше тіло, ненавидить терпіння і старається захоронитись від нього. На те вже вказав нам сам Ісус Христос, який перед своїм стражданням «почав терпіти й тужити» і, звертаючись до апостолів, сказав їм: «Душа моя смутна аж до смерти» (Мт. 26, 37с). Опісля ж, молячись до свого небесного Отця, просить: «Отче мій, якщо можливо, нехай мине мене ця чаша, однак не як я бажаю, але як ти… Отче мій, коли ця чаша не може мене минути, щоб я не пив її, хай буде воля Твоя» (Лк. 26, 39, 42). Отже навіть людська природа нашого Спасителя бажала захоронитись від страшних терпінь Христа, воля Його однак сказала Йому піддатись терпінням з огляду на спасіння людей, бо заради того Він прийшов на цей світ, як сам про те заявляє: «Бог бо Так полюбив світ, що свого Сина єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, але жив життям вічним. Бо не послав Бог у світ Сина, щоб його засудити, але щоб ним спасти світ. Хто вірує в нього, не буде засуджений, хто ж не вірує, той уже засуджений, бо не ввірував в ім’я єдинородного Сина Божого (Йо. З, 16-18).
За прикладом Христа прощаймо всім нашим ворогам і молімось за них, як і наш Спаситель молився на хресті: «Отче, відпусти їм, не знають бо, що роблять» (Лк. 23, 34). Так само каже нам робити св. ап. Павло: «Благословляйте тих, що вас гонять, благословляйте, не проклинайте» (Рм. 12, 9). Нікому злом за зло не віддавайте… Самих себе не відомщайте, любі, але дайте місце гніву Божому, написано бо мені належить помста, я відплачу», — каже Господь. Але коли твій ворог голодує, нагодуй його; і коли має спрагу, напій його… роблячи це, ти нагромаджуєш йому на голову розпарене вугілля. Не дозволь, щоб зло тебе перемогло, але перемагай зло добром» (Рм. 12, 14-17, 19с, 21).
Дорогі в Христі Браття й Сестри! Беріть на себе радо й відважно всі терпіння, які на Вас зсилає Господь, бо Він робить заради нашого спасіння. Каймось наших гріхів, любімось взаємно, помагаймо один одному, жертвуймо Богові наші терпіння й під кінець присвятімось Пречистому Серцю Богоматері. Просімо Господа про спасіння наших безсмертних душ, про свободу нашої Української Католицької Церкви й про прославу бл.п. Слуги Божого Митрополита Андрея Шептицького. Молімось постійно з вірою на Боже милосердя й будемо певні, що Він у своїй доброті зверне всі ті терпіння на Свою славу та на нашу користь і спасіння. — Амінь.
