Цю англомовну книжку її автор д-р проф. о. Петро Біланюк присвятив Святішому Отцеві Іванові-Павлові II з приводу тисячоліття введення християнства, як лише одної релігії в державі Київської Руси-України. Він вручив її Його Святості на авдієнції в українській патріяршій катедрі — Святій Софії в Римі дня 9 липня 1988 р. Автор є загально відома духовна особа в патріярхальному русі. Автор книжки є також вченим богословом-філософом. Він одержав докторат з богословії в університеті у Мюнхені в 1961 р. та докторат з філософії з Українського Вільного Університету в Мюнхені 1972 р. 31962 р. був професором богословії в коледжі св. Михаїла та в Університеті в Торонто та історії Церкви на УВУ. Університет в Арізоні й коледж в Монтреалі дали йому докторати «гоноріс кавза». Патріярх Йосиф висвятив його в Римі, жонатого, на священика 18 квітня 1981 p., а Блаженніший Патріярх Мирослав-Іван надав йому звання каноніка.
Названа вгорі книга — це одна із написаних ним 12 книжок, вже самою своєю назвою зацікавить кожного освіченого, що її побачить. У вступі до книжки автор пише, що надхненням до його дослідів про апостольський початок походження церковного християнства на території сучасної України була промова Блаженнішого Митрополита Йосифа на Другому Ватиканському Соборі, 11 жовтня 1963 p., в якій Блаженніший сказав: «Виступаючи в повній скромності перед Вами, Достойні Отці Собору, я мушу ствердити, що я тут являюся перший раз, але не як новий-початківець; я виступаю з доручення моїх світлих попередників, що були учасниками Першого Екуменічного Собору і їх слідами я вірно поступаю. Вже на Першому Соборі в Нікеї із наших земель старовинної Київської Руси-України брали участь Теофіль, єпископ Готів, та Кадмей, єпископ королівства Босфору, де між християнами кольоністами з Греції були многі християни-скити, наші предки. Тому, що в державі Босфор панувала свобода християнської віри, ще перед Міланським едиктом. З міста Херсонесу в Криму єпископ був на Константинопольському Соборі, а потім єпископи з наших земель бували на Соборах в Ефесі, Халкедоні й Константинополі…».
Виявлена в цій промові великого Отця Церкви — Патріярха Йосифа сильна історична свідомість минулих апостольських діяній на нашій землі, бодай перед 663-ма роками до Київського Хрещення Руси-України, спонукали д-ра о. Петра Біланюка до студій поширення християнства від часу появи св. Духа, обіцяного Христом, апостолам, який дав їм дар говорити чужими мовами, перебуваючим тоді в Єрусалимі «варварам», яким апостоли почали проповідувати Христову науку, людям на землі в сучасних країнах: Болгарії, Румунії та південній Україні.
Автор поділив книжку на десять розділів. В першому він викладає пов’язаність апостольства-священства з вірою у св. Трійцю, з місією Ісуса Христа — Сина Божого, та з дією св. Духа, на основі св. Письма, канонів Соборів і св. книг Отців Церкви. Він стверджує за св. Письмом, що Христос — це Перший Апостол, бо, як апостол Павло в посланні до Євреїв 3:1, каже: «Ось тому, святі брати, учасники небесного покликання, уважайте на апостола й архирея, якого ми вірою визнаємо, Ісуса».
В чотирьох чергових розділах подані розвідки про: дохристиянську релігію східніх слов’ян, Біблійне свідоцтво початку Української Церкви, Археологічний доказ на апостольське походження Української Церкви і про Патристичне свідоцтво — писань св. Отців про апостольський початок Української Церкви.
В шостому розділі написано про вчасні Екуменічні Собори і участь в них єпископів із східньо-европейських земель, що їх прототипом був Перший Єрусалимський Собор в 48-50 роках (Акт 15:1-35) про авторитет єпископів з волі Христа, що сказав апостолам:
«Дана мені всяка влада на небі й на землі. Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи: хрестячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа; навчаючи їх берегти все, що я вам заповідав» (Мат. 28:18-20) або «Ви дістанете власть, коли Дух святий зійде» (Діян. 1-8). Тут автор пояснює теж про собори Східніх Церков та дію в них єпископів, про собори в Нікеї 325 p., Другий в Константинополі 381 p., Третій в Ефесі 431 p., Четвертий в Халкедоні 451 p., П’ятий в Константинополі в 553 p., Шостий в Константинополі 680-681 p., Іконоборчий в Константинополі в 754 р. і Сьомий в Нікеї в 787 р. Автор доказує, що близькість земель на півдні України, торговельні шляхи через них, впорядкована адміністрація візантійських імператорів, а пізніше патріярхів, які заздалегідь скликали Вселенські собори, сприяли участі в соборах єпископів з тих земель.
В сьомому розділі написано про гагіографічні книжні джерела, причетні до ширення християнства на наших землях, життєписи: св. Климента єп. Риму, св. Германа із Сурогу (сучасного міста Судак на Україні):
Восьмий розділ книжки присвячений монахам Скитії, їх писанням, які мали вплив на розвиток чернецтва на Заході, так що, як твердить автор, фраза, що не лише «світло зі Сходу» прийшло до Церкви, але й чернечі правила. Лексична назва Скитії затрималася до середньовіччя, і вона займала терен нинішньої України. В історії Евзівія з Цезареї, кн. З, розд. І, за наведенням з неї Орігеном, відомим істориком, подано, що «св. апостол нашого Спасителя Тома одержав Парту, як свій район (апостолування), а св. Андрій одержав Скитію».
У висновках до цього розділу автор твердить, що наша Українська Церква постала через апостольську діяльність св. Андрія. Світлі скитські ченці, як Іван Казіяній, Іван Максентій, Діонізій, Екзигій та інші, своїми діями причинилися до поширення знання й культури та до встановлення права й порядку теж і в Західній Церкві та в західньому світі завдяки їх богословському, канонічному генієві.
В дев’ятому розділі книжки автор додає інші допоміжні історичні джерела на доказ існування християнства на землях сучасної України ще перед 988 р. Це виходить з історії про готів в східній Европі, з традиції-передання про св. Павла, про Кирила і Методія, апостолів-слов’ян, з історії про Тьмуторокань, з обіжника Патріярха Фотія, де він говорить про болгарів і русів, з письма імператора Константина Порфіроґенітуса, з оповідань про християн Аскольда і Дира, з документу про угоду Київської Руси з греками з 945 р.
В десятому, кінцевому, розділі о. проф. Петро Біланюк пише про Красу: філософії і богословії, релігійного світогляду дохритстиянських русичів, красу Божеську і хрещення св. Ольги, Божеську красу і св. Володимира Великого про ролю Божеської краси в Русі-Україні, про її красу в домонгольській добі.
Автор при кінці своєї повчаючої праці цитує слова із «Заповіту» новітнього Пророка України, Ісповідника Віри Патріярха Йосифа, Кардинала Сліпого: «Пам’ятайте, що нарід, який не знає або загубив знання свого минулого з його духовними скарбами, вмирає і зникає з лиця землі. Рідна наука окрилює народ до лету, на вершини зрілого серед народів світу народу».
Книжка про «Апостольський початок походження Української Церкви» саме окрилює лет думок читача в давнє минуле наших предків та вирощує панораму візії історичної свідомости про наступне друге Тисячоліття Української Церкви, веденої рідним Патріярхом і Синодом, в Україні й поза нею та про віднову рідної держави сильних колишніх русичів.
“The Apostolic origin of the Ukrainian Church” by Petro B. T. Bilaniuk. Published by Protection of the Blessed Virgin Mary Ukrainian Catholic Church, 6810 Broadview Road, Parma, Ohio 44134. $15.00, plus p.p. $1.00.
