«Блаженніший переконував мене перекласти Біблію, але я відмовлявся, казав, що за фахом є літургістом, а не перекладачем, хоча знав грецьку, єврейську, старослов’янську, латинську мови. Йосиф Сліпий спочатку погодився, а потім знову почав казати, що якщо я знаю мови, то мушу зробити повний український переклад Біблії. Одного дня Блаженніший прийшов у мою келію, поставив на стіл офіційного листа і сказав: «Прочитай!» Я прочитав, і зрозумів, що він не лишив для мене вибору – мушу перекладати», – пригадує події початку 70-х років єромонах Рафаїл Турконяк. З того часу він постійно працює над новим перекладом Святого Письма українською, яке побачило світ у 2007 році (Новий Завіт видали в 1997-му). Отець Рафаїл переклав і Острозьку Біблію. А тепер працює над перекладом Старого Завіту з єврейських текстів (перший варіант був зроблений із грецьких). Редакція «Патріярхату» звернулась до нього з проханням поділитись своїми роздумами про віру в світлі багатолітньої праці над перекладом «Книги віри».
– Отче Рафаїле, як я знаю, ви з 1975 року перекладаєте Святе Письмо. Ця книга розповідає нам про віру багатьох людей. Крізь призму глибокого занурення в Біблію, яких обрисів набуло ваше розуміння віри?
– Я щораз більше переконуюся, що Господь є вірний незалежно від того, чи хтось є вірний Йому, чи ні, він завжди залишається вірним. Навіть якщо ми підемо на манівці і робитимемо те, що забажаємо, Бог залишиться вірним.
– Який підхід маємо застосовувати щодо нашої власної віри, чи можемо ставити собі ціль розвинути свою віру? Тобто наскільки коректним може бути таке твердження? Наскільки воно не є чимось штучним?
– Церква проголосила Рік віри, бо ставить певні акценти на певні речі. Віра – це дар від Бога. Її не можна придбати чи виторгувати, це є щось, що Бог дає, але дає тим, хто шукає віри. Це як з кожним даром – його можна або прийняти, або відкинути. Більше нічого. Віра теж є даром, який можна втратити. Апостол Павло дуже чітко каже, що ми носимо віру в глиняному посуді, та повинні вважати, аби той посуд не розбити. Від нас залежить, чи будемо співпрацювати з Богом, і Він буде нам щораз більше її давати, а ми щораз більше її матимемо, а чи станемо осторонь і скажемо: «Досить, ми більше не хочемо».
– Чи дадуть добрі духовні плоди заходи, сплановані й проведені з нагоди Року віри?
– Церква повинна нагадувати нам про те, чим є віра, щоб ми не заснули в своєму християнстві і щоб замість того, аби йти вперед, не вертали назад. Обов’язок Церкви проповідувати і ставити наголос на всіх Божих речах. До цього вона покликана.
– Як пересічній людині поглиблювати свою віру через читання Святого Письма?
– Читати, не шукаючи чогось. Дуже часто ми дошукуємося в Святому Письмі чогось, щоб довести, що правильним є якесь наше твердження або думка. Часто любимо витягати слова з цілості. Люблю приклад з дев’ятого псалма, у якому написано: «Нема Бога». Але перед тим стоять слова: «Дурний каже у своєму серці». Люди часто читають не для того, щоб Бог говорив до них, а щоб знайти виправдання своїх думок. Під час читання треба позбутися всяких думок, зайвих шукань. Хай текст говорить! А він буде як той скарб новий і старий. Кожного разу, як читаю Біблію, знаходжу щось нове, чого раніше не помічав.
– Отче, що означає молитися Святим Письмом?
– Це перш за все те, що робили Святі отці, – читали псалми так, щоб думки були зайняті божими речами. Бо молитва – це не є тільки що ми щось повинні говорити. Є тиха молитва. Найкраща молитва – це слухати, нічого не говорячи, слухати, що Бог нам каже. Проблема в тому, що ми не завжди чуємо, і причина цього проста: якщо ви маєте радіо і не наставите його на конкретну хвилю, то що почуєте? Шипіння. Ті хвилі є, але ви їх не почуєте. Так само і з Богом: якщо ви не налаштуєте себе через віру на Божу хвилю, щоб її слухати, то Він не примушуватиме вас крутити ту кнопочку. Зі свого боку Бог зробив все, що міг, і лише від нас залежить, чи хочемо до Нього дійти.
– Отче, я не раз стикався з тим, що люди, які займаються Біблією науково, кажуть, що треба читати оригінальні тексти. З цим важко не погодитися, бо переклад, яким би добрим він не був, залишатиметься перекладом. З вашого власного досвіду, чи наше розуміння віри, того, як ми її бачимо, в українському перекладі, відрізняється від оригіналу? Чи віра в оригіналі виглядає інакше, аніж ми її сприймаємо?
– Я б не казав, що віра в оригіналі відрізняється від нашого її сприйняття. Проблема оригіналу в тому, що його просто не можна перекласти будь-якою іншою мовою так, щоби він залишався оригіналом. Хочемо ми цього чи ні, кожен переклад є розумінням перекладача, і не завжди воно правильне. Подивіться на останні три переклади, які підготували євреї для євреїв. Кожен із них інакший! І це робили євреї для євреїв! А все тому, що кожен із нас по-своєму розуміє текст, кожному Бог дає розуміти щось інше. Я теж належу до тих перекладачів, які радять: навчіться оригіналу. Що більше, дехто радить вживати тільки єврейський або тільки грецький текст. Я ж кажу: ні, вживайте обидва. Чому? Бо 75 відсотків цитат зі Старого Завіту в Новому взяті з грецького тексту, не з єврейського. Нам треба знати обидва тексти, обидва читати.
– Як відрізнити віру від ідейного захоплення чи психологічного заспокоєння? Люди вмирали за віру, але були й такі, що віддавали життя за партію… Чи не може Церква для когось відігравати роль «партії» і чому можлива така підміна понять?
– Історії про багатьох комуністів, які буцімто вмирали за ідею, – це міф. Як розрізнити? На підставі постійності: якщо ви стало живете і дієте згідного з тим, у що вірите, то це правдива віра. А якщо тільки солом’яний вогонь, то по якомусь часі він згасне. Якщо хтось чимось себе лиш задовольняє, то з часом воно перестане задовольняти, мине і по тому буде видно, чи це тимчасове захоплення, чи це справжня віра, чи ми дійсно сприйняли і живемо цим. Наше життя є доказом всього того, у що ми віримо.
– Мені здається, що люди зазвичай неправильно розуміють саме поняття віри, звідси й проблема з відповідальним ставленням до неї. Де корінь цієї проблеми і як змінити таку ситуацію?
– Що для людей значить віра? Як казав апостол Яків, «віра без діл є мертва». Наша віра показується – чи вона існує, чи ні – нашими ділами. Зі слів того ж апостола Якова: «І чорт знає що є Бог, і вірить», але йому це нічим не допоможе, він же збунтувався проти Бога, він не хоче мати з Ним нічого спільного. Так само і в нас – те, що ми говоримо, що маємо віру, нічого не значить. Радше подивімося на діла, чи наше життя віддзеркалює нашу віру. Фактично наше життя завжди віддзеркалює те, у що віримо, тільки не завжди те, що віддзеркалює наше життя, є тим, що повинно бути згідно з тим, що ми говоримо, у що віримо.
– У цьому номері ми хочемо звернути увагу наших читачів на приклад мучеників ХХ століття. Немає випадковостей у християнському житті, і наші мученики не є випадковістю. Часом ми хочемо їх просто героїзувати, поставити в іконостас, але вони нам говорять про щось глибше. Чого наші мученики можуть навчити нас, людей, які живуть вже у іншій добі?
– Мученики є прикладом віри, вони виконали те, у що вірили. Вони вірили в Христа і були готові заплатити якнайдорожчим з того, що людина має, – своїм життям, щоби довести, що Христос для них є дійсністю, що існує Бог, що Він не вигадка. І ніхто не міг їх у цьому похитнути. Великий приклад віри! Саме за це ми їх шануємо. Дай Боже й нам такої віри, щоб ми не були тільки християнами на словах, поки нам добре, а коли зле, то «Бог зрозуміє і простить».
– Бог нас питатиме про діла, а от у східному християнстві є схильність, яка розвинулася під впливом боротьби з єресями, що Бог нас питатиме, чи «правильно» ми вірили. В Україні можна почути дуже багато суперечок на тему ортодоксальності, істинної віри. При цьому суспільство перебуває в не найкращому моральному стані. А церковні люди й далі дискутують про «ортодоксію», часто не звертаючи уваги на діла. Як співвідноситься така «ортодоксія» з вірою та ділами?
– Христос ніколи не казав: скликайте Собори і витворюйте якусь віру. Він чітко казав: маєте робити те, що написане у Святому Письмі, і цього вистачає, і не міняйте нічого. Важливими є не так приписи Святих отців, як те, що сказав Господь Ісус. Правило християнське дуже просте – Люби Господа, Бога твого, всім твоїм серцем, усією твоєю душею і всією думкою твоєю і люби ближнього твого, як себе самого. Що означає «люби ближнього твого, як себе самого»? В Євангелії від Матея, у сьомій главі, дуже чітко сказано: «Не робіть іншому того, що ви не хочете, щоб вам робили». Християнство вчить, що ми маємо робити іншим те, що їм є на добро до того моменту, поки воно не суперечить Божим законам.
Багато так званих «ортодоксальних речей» є нехристиянськими, бо порушують той головний закон. У бажанні зберегти свою науку «чистою» вони суперечать Божому Закону, кривдять людей.
«Нема спасіння поза Церквою». Звідки цей вислів, коли і в якому контексті був сказаний? В часи існування деяких сект, члени яких казали, що не потребують громади, що можуть спастися самі. Не йшлося про ту чи ту Церкву, йшлося про те, що ми, аби спастися, мусимо бути частиною людської групи, бо своїм спілкуванням, своїми ділами показуємо віру, якою живемо. А тепер кожна Церква вживає цей вислів не в тому контексті, в якому він виник. Тому Біблія має надзвичайно потужний ресурс до поєднання всіх християн.
– І наостанок, отче, порадьте нашим читачам, як у цей Рік віри, проголошений Церквою, оновити свою особисту віру?
– Я б не казав оновити, а радше підбадьорити до кращого життя згідно з вірою. Бо відновити, бо коли треба щось оновити, то значить, що його або нема, або воно розлізається, розпадається. Робити це треба через читання Святого Письма, особливо Нового Завіту, бо саме на ньому базується наша християнська віра. Новий Завіт доповнює Старий, але Старий залишається Старим. Ми мусимо знати і постійно пильнувати за тим, що Бог сказав. Бо часто ми, люди, воліємо краще не знати, щоб не платити. Але забуваємо, що у Святому Письмі чітко сказано: «Незнання закону не оправдовує вас». Зокрема, у Євангелії від Луки написано: «Хто не знав, буде мало битий, а хто знав, буде сильно битий». Якщо ми стали на дорогу віри, прийняли Христа як свого Спасителя, то нашим обов’язком є знати і щодня розвивати свої стосунки з Ним. Християнство – це не тільки знання і виконання законів, а й щоденне співжиття з Христом. І так як ми в родині не любимо комусь робити капостей, бо це псує всю нашу життєву атмосферу, так само і з Христом має бути: ми повинні старатися не чинити нічого з того, що Він казав нам не чинити. Тільки так доведемо Йому, що віримо в Нього і є Його свідками перед людьми. Наші діла – це доказ віри, не придбання віри, а доказ, свідчення того, що ми за Ним ідемо.
Розмовляли Анатолій Бабинський та Ліда Мідик
