Найдорожчі в Христі!
Ми зібрались нині в цім храмі св. Станислава, єпископа і мученика, щоб молитись за єдність усіх християн. Ми стали тут навколо святої трапези на приношення Євхаристійної жертви за з’єднання святих Божих Церков. Рік тому ми почали наші моління і наше святкування Тисячоліття Християнства Київської Руси. Ми відсвяткували цей славний Ювілей 10 липня [1988 p.] в соборі св. Петра в Римі, разом з Христовим Намісником, Папою Іваном-Павлом ІІ та всією католицькою Церквою. Українська і Польська Ієрархії зібрались на святкування тисячоліття в неділю, 9 вересня 1988 p., на Ясній Горі в Ченстохові. До Пресвятої Богородиці прийшло цього дня 40 тисяч українських вірних, що живуть в Польщі, разом із своїми священиками. Прийшли сюди люди зі Львова і Пряшева, Закарпаття і Мадярщини. Прибуло велике число українців з діяспори, тобто країв Европи й обох Америк.
Нині зібрались ми ще раз, в часі тижня молитов за єдність християн, щоб подякувати Богові за дар тисячоліття, за дар хрещення, за ласку бути дітьми єдиної католицької Церкви і мати такого доброго Батька, як Святий Отець в Римі. Нині правимо цю Службу Божу на подяку Господу Богу за дар хрещення для Київської Руси й то в той час ще, коли Церква Христова була неподілена. Ми молимось одночасно за те, щоб ті давні часи вернулись і щоб було одне стадо й один пастир.
Нині з нами небесні сили невидимо служать. Це жертва тайна досконала приноситься. З вірою і любов’ю приступім, щоб і причасниками життя вічного статись. Церква є одна і єдина. «Вона є одна Божа вівчарня», — говорить Ватиканський Собор в Декреті про Екуменізм. Чому? Тому, що є один Гооподь (Еф. 4, 5) Ісус Христос, який збудував Церкву та учинив її своїм таїнственним тілом. Христос не є розділений. Христос є один. Тому казав Павло VІ на відкритті ІІ Сесії Ватиканського Собору: «Церква є тільки одна й одною має бути». До нас належить святе завдання постійно будувати єдність Церкви.
Христос не є поділений, але один і єдиний у своїй науці, яку голосить Церква, зосібна через непомильні уста свого Заступника на землі. Коли ми ту науку приймаємо через одну віру, ми будуємо Таїнственне Тіло Христове, будуємо Христову Церкву, одну і єдину. Коли ми цього не чинимо, ми не дбаємо про єдність Церкви, Христос не є поділений, але є один й єдиний у своїй ласці, яку заслужив для нас на хресті й обдаровує нею нас у святих Тайнах, зосібна на святому хрещенні. Нині ми будуємо єдність Церкви через нашу участь у Пресвятій Євхаристії, бо всі ми споживаємо той самий святий хліб, тобто Тіло Христове, і всі ми п’ємо з тої самої чаші Кров Господню. Через те ми стаємось одне з Христом і з усіма нашими братами, що від сходу до заходу сонця приносять Богові жертву чисту.
А всі ми радіємо, бо ми дійсно вже близькі собі взаємно. Ми наблизились до себе зосібна в минулому році, коли ми святкували Тисячоліття Хрещення св. Володимира і Київської Руси, коли ми дякували Богові за великий дар Хрещення. Тисяча літ минуло, як Мєшко І прийняв хрещення і охрестив польський народ. Цього року минуло тисяча літ від хрещення св. Володимира і Київської Руси. Так-то перед тисяча роками західне християнство в Польщі, що прийшло сюди із старого Риму, зіткнулось із візантійським східнім християнством царського міста над Босфором — Константинополем. Християнство було одно і те саме, тільки вплив його культури був відмінний, бо на Русі ця культура мала візантійсько-слов’янський характер. А та культура на Русі почала тут жити ще перед розламом між Візантією і Римом, як це пізніше пригадав Петро Скарга словами: «Будь того певний, що Русь на початку мала правовірну католицьку віру, бо в тому часі греки жили в послусі Римській Церкві». А сучасні історики однодушно твердять, що Русь до кінця XII віку зберегла християнську єдність з цілим католицьким світом. Зберегла вона цю єдність до кінця свого існування, коли занепала переможена Золотою Ордою в 1240 році. Розлам настав в часі татарського панування.
Та все ж митрополит Григорій Цамвлак підніс на Соборі в Констанці здорову думку про єдність. А ще більше обстоював цю ідею митрополит Ісидор на флорентійськім Соборі в 1439 році, тобто 550 літ тому. Те, що не сталось в Констанці та Флоренції, те сповнилось в Бересті в 1596 році й Київська Митрополія вернулась до повної єдности з Римом. В усіх тих подіях київського християнства не відбулось без участи кращих представників Церкви в Польщі. Бо кордон між двома тими християнськими народами ніколи не був замкнений і непрохідний. Властиво, де оцей кордон був важко і вченим історикам сказати. Поки почали друкувати церковні слов’янські книги в Києві і Львові, були вони друковані в Кракові в друкарнях Швайпольта Фіоля в 1490 році. Треба також пригадати, що від 1390 року до половини ХVI століття в костелі св. Хреста в Кракові відправляли монахи-бенедиктини латинську Службу Божу церковно-слов’янською мовою.
Можемо нині сміливо заявити, що наші спільні взаємини не почались тільки тепер, але вони прадавні й тривають уже повних тисячу років. І нині ми тим більше дякуємо Богові, що надхнув нас усіх вже декілька років тому і ми щорічно збираємось на відправу св. Літургії в східнім обряді та жертвуємо нашу молитву за єдність усіх християн. Нині, у цім святім храмі, розуміємо біль, як коли, слова молитви Христової: «Отче, збережи їх в ім’я твоє, щоб були одно, як ми одно є, щоб світ увірував».
Нехай слова Папи Івана-Павла II, сказані на святкуванні тисячоліття, сповняться для наших братів і нехай майбутнє «дасть радість бачити подоланими непорозуміння та взаємні недовір’я і визнане право кожної людини на власну самобутність та власне визнання віри. Приналежність до Католицької Церкви не повинна вважатись ніким як несумірна з добром власної земної батьківщини та зі спадщиною св. Володимира. Нехай же безліч, ваших вірних зможуть втішатися справжньою свободою совісти та пошаною релігійних прав у прилюдному богопочитанні, згідно з різноманітними традиціями, у власному обряді та з власними Пастирями».
Ми молимось і будемо постійно молитись словами Псалмопівця: «Спаси нас. Господи, наш Боже; збери нас із-між народів, щоб прославляти Твоє ім’я і величатися Твоєю похвалою. Благословен Господь, Бог Ізраїля, по віки вічні! І нехай увесь народ скаже: Амінь. Алилуя» (Пс. 106, 47-48).
Рим, 29 січня 1989 р.
+ Мирослав, Архиєпископ
