їх Блаженству, Патріярхові Помісної Української Католицької Церкви Мирославові Любачівському, Преосвященним Ієрархам, Всечеснішому Духовенству та Мирянам Українських Церков на Різних Землях та на поселеннях — пересилаємо із цим Різдвом Христовим 1989 року бажання обильних ласк із рук новонародженого Спаса та світлий привіт: ХРИСТОС РОДИВСЯ!
Із цим Празником завершуємо успішно Ювілейний Рік Тисячоліття Українського Християнства та вступаємо в нову добу, нове тисячоліття нашої історії.
Великий Ювілей прокотився хвилею незабутніх святкувань усіх розмірів, від найменших навіть громад до крайових та міжкрайових здвигів. Заторкнув почування всіх, від Ієрархів наших Церков — до скромного мирянина, від поважаних науковців — до шкільної молоді, від діяспори, розкиданої по всіх континентах — до мешканців підневільної Батьківщини.
Наша діяспора гляділа з подивом та надією на сміливі їх святкування в Києві, Харкові, Одесі, Львові, Зарваниці, Грушеві чи навіть у польському Ченстохові, у стіп Нашої Богоматері.
Та не були б успішні найвеличніші святкування, якби зосталися на майбутнє тільки спомином. Саме тепер настав час, щоб їх провірити та оцінити, підсумувати їх здобутки як для міжнароднього визнання справедливости нашої справи, так і для духової й духовної обнови наших Церков, громад, аж до кожного із нас особисто.
Підйом святкових днів повинен вилитися у довготривалу, наполегливу дію працьовитих буднів. Дію Проводів наших Церков, але неменше й мирян. Бо завдання великі, й мета далеко ще не осягнена:
— здійснення Заповіту Великого Патріярха Йосифа Сліпого —
Визнання Апостольською Столицею патріярхату Помісної Української Церкви.
Привернення совєтським урядом всіх прав Українській Католицькій Церкві на рідних землях.
Співпраця та допомога всіма засобами катакомбній Українській Католицькій Церкві, Подвижниці й Страдниці, бо вона поставлена волею Божого Провидіння просвітити наново Схід промінням віри у Новонародженого.
— Проголошення святими праведників роду нашого, на чолі із Слугою Божим, Митрополитом Андреєм Шептицьким,
— Зближення та братнє поєднання в Господі та в спільних національних традиціях між усіми українськими Церквами,
— Збереження наших вірних на поселеннях у чистоті батьківської віри, обряду й мови,
Для осягнення цих завдань необхідно мирянству у вільному світі, у тісній співпраці з церковними проводами, збільшувати свою організаційну силу, єднати нових однодумців та пожвавлювати діяльність.
Отож берімося продовжувати святе діло в дусі надхнення святкувань, якими завершили ми Перше Тисячоліття від хвилини нашого Хрещення.
З НАМИ БОГ — розуміймо й діймо на Його славу.
БО ТО З НАМИ БОГ Отців наших від тисячі років і до віку!
За Президію УПСО
