Питання. Чи можете мені представити Вашу єпархію і внутрішню її структуру в контексті цілої малабарської Церкви?
Відповідь. Чанґанашері є один з перших вікаріятів, встановлений тоді, коли процес відновлення сиро-малабарської ієрархії почався в Індії. Сиро-малабарська Церква була під латинською юрисдикцією від 16 століття. В 1887 р. були встановлені два вікаріяти, які заопікувалися сиро-малабарськими вірними: один в Трічур, а другий в Коттаям, що його опісля назвали Чанганачері. Отже Чанганачері є один з найстарших єпископських престолів. Сучасне населення католиків начисляє понад 300,000 одиниць і біля 300 священиків, які заангажовані в активній пасторальній праці. Епархія шириться від Еттаманнур на півночі до Каннякумарі на південь. Ми — одинока епархія в Індії, яка має місійний терен на півночі Індії, в Аґра коло Нью-Делі в стайті Уттер Прадеш. Населення сиро-малабарської Церкви начисляє біля 3,000,000. Отже, епархія Чанганачері становить одну десяту частину сиро-малабарського населення. Вона має багато наукових інституцій, як Коледж св. Беркмана, що є одним з наукових інститутів, встановлених у стейті Керела. Також існують інші коледжі й школи, шпиталі та інші інституції, що дбають про добробут людей.
Питання. Які є причини подивугідного пробудження малабарської Церкви?
Відповідь. Мабуть, це було надхнене людьми, що вивчали історію Церкви, — люди, як о. Пласід Подіпара і ті студенти, які були учнями о. Пласіда. Багато було зроблено кард. Тіссераном в справі оживлення духа сиро-малабарської Церкви. Один з більших кроків, які він зробив, було створення Великої Семінарії в Коттаям — Апостольської Семінарії св. Томи, що займається формацією сиро-малабарських священиків. Студенти, які вчаться у Римі в Східньому Інституті й споріднених факультетах, були також джерелом надхнення. Інші групи, як Східній Науковий Форум, журнал «Крістієн Орієнт» помогли в оживленні духа сиро-малабарської Церкви.
Питання. Чи можете мені щось сказати про апостолят молоді у Вашій Церкві? Які прямі контакти існують між молоддю і єпископом? Чи молодь має довір’я до єпископів?
Відповідь. Вправді, апостолят молоді був систематично зорганізований в сиро-малабарській Церкві на початку 70-тих років. Відтоді були зроблені широкосяжні зусилля, щоб дати їм відповідну формацію. Їм помагається, щоб вони брали участь у літургії, в суспільній праці. Це відбувається різними шляхами, як наприклад, будуючи хати для бідних, беручи участь у проти-алькогольній кампанії, в різних суспільних ділянках. Ми також робили зусилля, щоб зорганізувати молодих людей у наладнанні суспільного зла і багато вже було осягнено, але ще багато лишається до здійснення.
Коли я відвідую парафії, виявляю особливе зацікавлення, щоб стрінутися з молодими і говорити з їхніми представниками. Я теж промовляю на їхніх сходинах. Зрештою я запрошую репрезентантів молоді і епархіяльних організаторів молоді до епархіяльного центру, щоб їх вислухати і мати з ними діялог.
Існує багато пропаганди, надхненної світськими організаціями і протирелігійними рухами так, як комуністами, проти церковних провідників. Вони мають деякий вплив серед нашої молоді, але більшість наших молодих людей має щиру пошану і підтримує дійсно добрі відносини з єпископами.
Питання. Християни св. Томи мають двох незалежних митрополитів, чи це нормально?
Відповідь: Це не є нормально, і ми в дійсності є в процесі повернення до нормальности. Ми були під португальсько-латинським управлінням. Тепер ми стараємося повернутись назад до нашої ідентичности і правдивої юридичної структури. Східне Право забезпечує всі автономні Церкви єдністю під одним головою. Під сучасну пору ми маємо Єпископську Конференцію, де всі єпископи зустрічаються разом і переговорюють і вирішують справи нашої Церкви. Ми йдемо вперед більш-менш з’єднані, за винятком одного чи двох питань.
Питання. 26 червня 1961 р. Східня підготовча комісія до II Ватиканського Собору пропонувала створити «Патріярхат Східніх Індій». В старовинних часах християни св. Томи мали свого церковного, найвищого, єдиного главу — митрополита всієї Індії так, як це є конечно у структурі східніх Церков. Яка зараз ситуація? Який є поступ у світлі Декрету про Східні Церкви?
Відповідь. Ми застановлялися над цим питанням,і справді єпископи предложили меморандум Святішому Отцеві в 1980 p., просячи про створення патріярхату або принаймні верховного архиєпископства, що має по суті ті самі права й обов’язки, що й Патріярхат. Ми справ ті це вимагали. Цим разом ми повторили це і саме прохання Святішому Отцеві, щоб він довів юридичну структуру сиро-малабарської Церкви до досконалости.
Питання. Яка Ваша думка про Діямперський Синод? Яка офіційна позиція сиро-малабарської Церкви відносно нього?
Відповідь. Важність Діямперського Синоду була поставлена під знак питання. Наприклад, аргументи, які були поставлені Йонасом Тятом у його докторській дисертації проти важности цього Синоду, були назагал прийняті. Ми не ставимо під питання доброї віри тих місіонерів і тих, що скликали цей Синод. Це можна вважати як найважливішу подію в процесі латинізації малабарської Церкви. Його наслідки і впливи можна відчувати день за днем в праці нашої Церкви. Але існують щирі зусилля. щоб змінити наслідки Діямперського Синоду та повернутись до оригінальної ідентичности нашої Церкви. На жаль, Діямперський Синод розбив цілу структуру сиро-малабарської Церкви.
Питання. Чому в цих останніх чотирьох століттях результати латинських місій на території Індії є такі бідні? Може, бракує «співдії між Божим Словом і специфічною людською дійсністю через церковну традицію»?
Відповідь. Те, що ви сказали, — це правда в сенсі, до ми можемо євангелізувати тільки через церковну традицію. Вправді, ця традиція, яка зросла на індійській землі, повинна була мати нагоду розширюватися і євангелізувати. На жаль, прийшли місіонери, та вони мали свої власні ідеї і візії євангелізації, і вони не присвячували відповідної уваги до поодиноких даних цієї культури. Вони не зробили зусилля, щоб воплотитися в цій землі. Однак, не можна сказати, чому місійні зусилля не осягнули своєї цілі. Східня традиція напевно б приподобалась до серця й душі Індії. В минулому сиро-малабарська Церква була направду активна, але поволі, через запровадження каст і поділення країни на різні королівства, активна місійна праця була придушена. Тоді, з приходом португальців, настав абсолютний кінець місійних заангажувань сиро-малабарської Церкви. Вони нас поставили під суворими обмеженнями, і ми вже більше не могли нічого робити. Тоді латинська традиція старалася накинути себе на індійську землю, і це їй не вдалось.
Питання. В 1959 р. Преосвященному Жоржеві Гакімові, тепер патріярхові мельхітської Церкви, був закомунікований декрет тодішнього Сант Уффіціо, що мав такий зміст: «Коли йде про апостолят, який повинен відбуватися при євреях, нехай буде установлений принцип, що єпископ греко-мельхітів має займатися підметами даного обряду; а щодо апостоляту латинників і для латинників, так як для євреїв, він підлягає патріярхові (латинському) Єрусалиму…». Мельхітська Церква енерґічно себе оборонила, і патріярх Максим ІV сказав між іншим папі: «Сама греко-католицька Церква — автохтонна і місцева Церква — ніколи собі не дозволила висловити найменшого бажання відхилити від апостоляту при мусульманах чи жидах латинську юрисдикцію, хоч вона чужа і пізно прийшла до нашого краю. Якщо, через неможливість, мала б бути надана якась перевага, то мала б вона настати в користь автохтонної Церкви, а не чужої юрисдикції». Точно подібна ситуація торкається нині сиро-малабарської Церкви. Дуже творча, з великим місійним розмахом, вона не може провадити місії поза кордонами своїх єпархій у своїй батьківщині Індії, тільки якщо свої священики переходять на латинський обряд. Як можна пояснити таку ситуацію? Може, в минулому малабарська Церква не діяла досить енергічно в обороні власних прав?
Відповідь. Ми не могли вдержати нашої ідентичности і закріпити наші права так, як мельхіти, тому що латиняни контролювали нашу Церкву в цілості, і вони взяли виховання наших священиків у свої руки. Отже, все духовенство було виховане латинянами, і також миряни були більш або менш змушені до латинської традиції. Ми не були вільні, священики не були вільні, щоб могти розвинути їхнє священодіяння згідно з власною традицією. Мельхіти, принаймні, не були перешкоджені до тієї міри у відповідному вихованні свого духовенства. Не було в них колоніялізму, але латинський патріярхат був встановлений, який не змінив ідентичности і статусу мельхітів.
Питання. У Вашому зверненні на Синоді Єпископів про II Ватиканський Собор Ви говорили про «дефігурацію ідентичности й особистости сиро-малабарської Церкви з боку різних латинських елементів». Які є зараз прийняті заходи для повернення до цієї непідробленої ідентичности, так як це говорить Декрет про Східні Церкви т.5?
Відповідь. Перш за все ми стараємося відновити нашу літургію, процес, який почався в 50-тих роках. Ми тепер здійснюємо останню стадію цього процесу. Ми прийшли до певної згоди в справі першої анафори, а інші дві анафори є в перекладі й мають бути ще потверджені Конференцією. Зроблені також зусилля, щоб відновити відповідну систему Пресвятих Тайн. Через нашу семінарію ми стараємося зформувати клір у відповідному напрямі. Через видання і наукові групи ми намагаємося привернути правдиву спадщину нашої Церкви. В цій справі два видання зробили виняткову прислугу: «Крістієн Орієнт» в англійській мові і «Дуккарана» в малаямській мові. «Дуккарана» займається виключно літургією, «Крістієн Орієнт» — справами, що відносяться до східної спадщини.
Питання. Яка є роля Папського Інституту Східніх Релігійних Студій в Коттаямі й семінарії св. Апостола Томи в сиро-малабарській церкві? Який їхній вплив на життя церкви?
Відповідь. Зріст Церкви залежить до великої міри від виховання і орієнтації, яку дістає духовенство. Вони є покликані, щоб служити в Церкві й «жити Церквою». Виховання, яке вони дістають, має великий вплив на цілу Церкву, на мирян і віруючих. Я думаю, що, якщо семінарійна формація є відповідно переведена, то ціла орієнтація Церкви буде відновлена. Під сучасну пору ми маємо семінарію в Коттаям, яка дає відповідну орієнтацію в цій справі, навіть коли ще багато наших священиків вчаться в інших семінаріях, які є двообрядові. Ці семінарії не можуть і не присвячують відповідної уваги цьому особливому аспектові церковної формації; звідси ми маємо труднощі. Але Апостольська Семінарія св. Томи в Коттаям зробила велику прислугу й внесла великий вклад у недавнє оживлення, що його ми спостерігаємо в нашій Церкві.
Питання. Яка роля традиції у вихованні нової генерації християн св. Томи?
Відповідь. В багатьох єпархіях, в катехитиці, ми впровадили навчання історії і літургії сиро-малабарської Церкви. Як я згадав вище, існують видання «Крістієн Орієнт» і «Дуккарана», які намагаються поширювати інформації відносно спадщини нашої Церкви. Існують наукові групи, як Орієнтал Стаді Форум, які заохочують багатьох людей. Семінари й симпозіюми, проваджені семінарією в Коттаям і в різних єпархіях, є великою допомогою у защепленні в учасників свідомости про спадщину їхньої Церкви. Внесок Апостольської Семінарії в Коттаям у цій справі заслуговує на особливе признання. Крім навчання східніх предметів, вони створили етос між нашим духовенством, який сприяє відповідній формації наших людей.
Питання. Які існують у Вас літургічні проблеми? Який вплйв має Національний Літургічно-КатехитичниЙ Інститут в Бенгалор на різні компоненти малабарської Церкви?
Відповідь. Літургічна проблема була створена через конфлікт двох різних поглядів. З одного боку стоять люди, що не оцінюють вартости інших обрядів в Церкві. Вони навіть хочуть мати лише один обряд в Церкві Індії. Одним з протагоністів такої ідеї є НВСЛС в Бенгалор. Вони хочуть підрівняти Церкву під категорію культури; мабуть, тому вони присвячують багато уваги культурі в житті Церкви. Церква — це духовний рух, який воплочує себе в різних культурах, але стоїть понад культурами і має свою питому Благовість. Благовість досягла нас через різні церковні традиції.
Інша точка зору підкреслює вартість тих церковних традицій, які відносяться до християнської віри — ті, що її підтримують, хочуть зберегти ці церковні традиції. Очевидно, традиції мусять бути воплочені в різні культури чи в Індії, в Азії, чи в Америці, але в цей самий час зберігаючи різні вислови віри, які були одержані від самих перших віків. Віра, як ми знаємо, отримується тільки через ці різні способи висловлювання віри, які конкретизуються в літургії, в духовості, в богословії і в дисципліні поодиноких Церков, як ми їх тепер називаємо. Тільки через ці партикулярні церковні традиції ми отримуємо нашу віру. Віра — це не є тільки доктрина. Віра — це спосіб життя, який був нам даний в цих різних церковних традиціях. Кожна церковна традиція зустрічається з культурами і реагує до них у свій спосіб. Отже, коли латинська Церква реагує супроти індійської культури, то вона створює партикулярне церковне життя. Коли східні Церкви, як наприклад, сиро-малабарська традиція зустрічається з індійською культурою, вона створює свій спосіб життя, прибираючи речі, які згоджуються з її традицією, і відкидаючи речі, які не згоджуються з її традицією. Отже, існують люди, які хочуть зберегти існування цих традицій віри, що їх спільність сама забезпечує вселенськість віри в Церкві. Вони хочуть зберегти ці традиції, але в цей самий час зустрічатися з різними культурами, що є в Індії чи в Африці. Це є причина, чому сиро-малабарська Церква хоче мати свої права на ниві євангелізації, щоб могти піти кудинебудь у світ і проповідувати Євангеліє, але завжди зберігати свою партикулярну традицію. Відносно іншої точки зору, яка стоїть занадто під впливом зверхности латинського обряду, вона хоче, щоб ті обряди підпорядковувалися уніформному типові латинської традиції. Очевидно, вони, може, бажатимуть особливу форму культури, але в основному партикулярному вислові віри латинської традиції.
Питання. Чи малабарська Церква приготовляє своє власне партикулярне право у світлі II Ватиканського Собору і схеми Кодексу Східнього Канонічного Права?
Відповідь. Ми тужимо за юридичною структурою, яка обороняла б духовість і індивідуальність нашої Церкви. Під сучасну пору ми цього не маємо. З часом, я думаю, що ми це дістанемо. Але в міжчасі ми мусимо відновити зміст нашої Церкви. Це є найважніше зусилля, яке від нас вимагається в сучасності. Якщо ми маємо джерело нашої духовости, наприклад, відновлену літургію, тоді дисципліна повинна бути удосконалена. Інакше в юридичній структурі дальше будуть існувати проблеми.
Питання. На Синоді про ІІ Ватиканський Собор, в імені східніх Церков Індії, Ви просили «вказати дороги і способи, щоб розв’язати цю несправедливу ситуацію» — тобто справу східніх Церков в Індії. Чи Ви вдоволені з наслідків і з «Кінцевої реляції синоду»?
Відповідь. Я думаю, що багато латинських отців бачили це як партикулярну проблему в партикулярнім районі. Я відчуваю, що вони не зрозуміли імплікацій і принципів, які є приховані в цій проблемі. Мабуть, через це жодні дійсні напрямні не були дані в «Кінцевій реляції». Очевидно, це є моє власне відчуття, однак, це є проблема, що вимагає багато знання навіть від синодальних отців. Я не є розчарований, але також я не цілком задоволений результатами.
Питання. Які існують контакти між малабарською Церквою та іншими східніми Церквами — православними і католицькими?
Відповідь. З сиро-маланкарською Церквою ми маємо щирі відносини. Ми зустрічаємося і деколи ми діємо як одна конференція відносно певних питань. Коли ми маємо до діла з Апостольською Столицею, ми часто спільно представляємо справи. З іншими Церквами на Середньому Сході ми майже не маємо зв’язків, за винятком деяких особистих контактів. Однак, вони хоч багато з них, очікують, щоб мати контакти з сиро-малабарською Церквою, яка є другою найбільшою східньою групою (після українців) і яка, як Святіший Отець сказав, «є найбільш динамічною Церквою». Зрештою, ми втішаємося політичною свободою, що її багато інших східніх Церков не мають. Тому навіть коли ми плянуємо спільні зустрічі з усіма, інші очікують, щоб сиро-малабарська Церква вела провід.
Питання. Що для Вас представляє українська Церква? Як Ви оцінюєте її змагання за Патріярхат? Що думаєте про інтервенцію глави Української Католицької Церкви — Патріярха Любачівського в користь християн св. Томи? Чи постать Патріярха Сліпого щось означає для малабарської Церкви?
Відповідь. Я бачив циркуляр кардинала Любачівського. Ми є вдячні йому і ми в дійсності написали до нього, дякуючи за його доброту і зацікавлення. Він висловив нашу точку зору — ми, що терпимо та вміємо разом висловити наші погляди дуже сильно. Патріярх Сліпий завжди являвся нам, як людина, що терпіла за свою Церкву. Часто його не розуміли, але він терпів за свою Церкву. Отже, ми шануємо і поважаємо його, але, однак, особисто говорячи, я не знаю всіх імплікацій питання, що його він підносив.
Питання. Яка ваша думка про Пан-Східньокатолицьку Конференцію?
Відповідь. Ще завчасно говорити про Конференцію. Може, якби ми почали говорити про неї, хтось міг би настрашитися. Однак, деякі студії і обмін поглядів між східніми Церквами буде напевно допоміжним. Майже всі східні Церкви відчувають, що ми повинні зійтися разом і поділитися нашими пережиттями; може, щоб заохотити один другого і продискутувати, як ми можемо зустріти виклик в теперішній дійсності. Існує далека можливість, що східні Церкви з’єднуються в асоціяцію чи щось подібне.
Питання. У своїй промові на останньому Синоді Єпископів Ви висловили надію, що Іван-Павло II положить кінець несправедливій ситуації в Індії і що дасть конкретні директиви в тому сенсі. Чи після зустрічі сиро-малабарської Ієрархії з папою Ви далі вірите в це?
Відповідь. Святіший Отець завжди був дуже прихильний до нашої справи, і справді вчорашня промова була виголошена в тих термінах, про які ми говорили. Я думаю, що це дійде до наших братів латинської Церкви. Папа також нас запевнив, що ця проблема незабаром буде розв’язана. Це, може, не станеться саме під час його відвідин, але це створить певний ґрунт, в якому розв’язка зможе набрати форми. Мабуть, незабаром після відвідин справи почнуть мінятися.
Питання. Які сподівання сиро-малабарської Церкви з приводу приїзду Івана-Павла II до Індії?
Відповідь. Святіший Отець не зустрічається окремо з ієрархією сиро-малабарської Церкви, і ми не знаємо, як або чи папа скаже щонебудь в справі сиро-малабарської Церкви. Ми не є певні, але ми дивимось на його відвідини, як на значну подію в сиро-малабарській Церкві, тому що він приїде до Керела. Саме в Керела сиро-малабарська Церква зверне його увагу, як теж беатифікація двох шановних членів сиро-малабарської Церкви, напевно будуть значною подією і признанням для сиро-малабарської Церкви. Також в релігійному контексті ці відвідини будуть мати певний ефект для скріплення Церкви в цілості.
Питання. «Божий поклик до єдности» — чи можете мені пояснити, чому така тема папської подорожі до Індії? Може, бракує цієї єдности?
Відповідь. Я не скажу, що це є роз’єднання, але, мабуть, існує брак розуміння ролі індивідуальних Церков. Навіть цей брак розуміння є зрозумілий, якщо дійсно провірити ситуацію. Для багатьох членів латинської Церкви вселенська Церква являється попросту, як латинська Церква. Вони не мають дійсного контакту з іншими східніми Церквами, і тому є природньо, щоб вони мислили такими категоріями. Єдність в Церкві може бути осягнена тільки через признання прав різних поодиноких Церков і різних церковних традицій. Щоправда, різні церковні традиції себе доповнюють, і мається з’єдинену Церкву тільки тоді, коли ці різні традиції є признані й плекані. Отже, ми коли говоримо про різні індивідуальні Церкви, їхні права й обов’язки, це не приводить до роз’єднання, але радше ми прямуємо до повної єдности. Може бути брак оцінення різних церковних традицій через якийсь час, але ми думаємо, що це також мине.
Питання. Як Ви бачите малабарську Церкву в двотисячному році?
Відповідь. Це — дуже складне питання. Один може бути крайнім оптимістом або попросту песимістом. Справи можуть піти в обидві сторони, і ми сподіваємося найкращого. Існує надія, що роля індивідуальних Церков буде признана в цілій Церкві. Віра є передана через церковні традиції і звідси ці різні церковні традиції повинні завжди продовжуватися для життя Церкви. Отже, мабуть, в такий спосіб це буде для добра поодинких Церков і для добра цілої Церкви.
Питання. Чи Ви бажаєте ще щось додати для наших читачів?
Відповідь. Одна річ, що ми завважуємо, це те, що інші східні Церкви не є політично вільними, але що вони є дуже свідомі своєї ідентичности. Для сиро-малабарської Церкви є політична вільність, але на нещастя, через пережиття кілька минулих століть і формацію, що була їй дана, вона не має свідомости власної ідентичности. Це мусить зрости з підтримкою Апостольської Столиці. Якщо Святіший Отець візьме позитивну настанову до плекання ідентичности сиро-малабарської Церкви — це буде великою поміччю. Інакше змагання будуть продовжуватися ще довгий час. Апостольська Столиця, яка бачить цілу історію католицької Церкви, яка може оцінити вартість різних традицій і яка до певної міри мусить стояти в позиції судді, коли проблеми виникають, є в позиції, щоб допомогти будувати цю Церкву.
Отже, ми молимося, щоб Апостольська Столиця в цьому дуже критичному моменті в історії сиро-малабарської Церкви присвятила особливу прихильну увагу до сиро-малабарської Церкви і заохотила її всіма засобами, щоб вона знайшла свою ідентичність і дала їй змогу виконати свою місію в Індії і поза нею. В Індії ми маємо відіграти велику ролю, і ми надіємося, що речі зміняться тут, щоб ми змогли здійснити нашу місію.
* Переклад – Рафаел Таттіл і Роман Лобай
