РЕФЛЕКСІЇ, СТИМУЛЬОВАНІ ПАТРІЯРШИМИ ПОДОРОЖАМИ
БЛАЖЕННІШОГО ОТЦЯ НАШОГО, МИРОСЛАВА-ІВАНА
Повертався наш Блаженніший до свого Патріяршого Двору у Римі з облегшеним серцем. Увесь час поворотньої дороги напевно снувалися перед ним ніби кадри з прекрасного фільму — згадки й думки про цю його першу архипастирську подорож. Бо ж, зовсім певно, враження з цієї священної подорожі були понад усякі сподівання: могутні й навіть захоплюючі. Ця найдальша й найменше відома частина нашого українського Божого люду є можливо Богом у найвищій мірі просвічувана. Божою всюдиприсутністю пронизана та просочена і оточена особливою Божою опікою спільнота нашої Української Церкви сьогодні. Подумати тільки — в яких умовинах ці наші благородні люди живуть, а який потенціял вони собою уявляють для нашої Церкви.
Воістину, варті були всі ці труди, вся ця самопожертва в ім’я тільки того, щоб бути з ними. І напевно Блаженніший дякував Господеві за Його опіку над цим нашим Божим людом.
«Було б прекрасно, — нашіптувала йому душа, — коли б було можливо побувати довше з цим Божим людом…». Але ось інші повинності стоять ще перед Блаженнішим.
* * *
У передбачений час, 25 травня 1985 p., відбулися кардинальські торжества 28 новойменованих кардиналів.
Коли всі зібрані кардинали-номінати готовились до цього свого і своєї Церкви врочистого моменту, наш Блаженніший Номінат звернув свої кроки до престолу св. Йосафата, що є першим у наві з правого боку від головного входу до базиліки св. Петра. Приклякнув перед престолом, щоб помолитися і просити у св. священомученика ласк і благословення йти слідами двох його безпосередніх Попередників.
Під час цього молитовного моменту підійшов до нього секретар Литовської Амбасади при Апостольському Престолі й, нашіптуючи, сказав: «Еміненціє! Ґратулюю Вам і Українській Церкві. Нам, литовцям, ще не дано цього відзначення кардинальським достоїнством. Але тепер Ви стаєте речником переслідуваних Церков і поневолених народів перед Апостольським Престолом».
Дякуючи амбасадорові, Блаженніший відповів: «Україну і Литву єднала завжди дружба. Тепер лучать нас ще і терпіння. Не забуду я і Вас, братів-литовців».
За цей час нові кардинали, ушикувавшись у ряди, ідуть повагом і виходять на площу перед базилікою, а численні прочани, що заповнили площу перед базилікою, вітають їх радісними і гучними оплесками. Наприкінці цього процесійного ходу іде державний секретар Августин Казаролі, і, ставши перед колоною новойменованих, вручає кожному по черзі грамоту кардинальської гідности.
Ще кілька хвилин, і появляється сам папа. Починається врочисте презентування нових кардиналів Божому Людові.
Папа виголошує гомілію, відповідну до цього величного моменту.
У цій гомілії папа згадав, що ця врочистість — це свято вселенськости і в той сам час єдности Церкви. Різновидність духовної і церковної традиції не стоять зовсім на перешкоді єдності Церкви, а якраз навпаки, цю саме єдність збагачують. Ці новопоставлені кардинали репрезентують різність рас, різність культур, різність обрядів, але вони є пастирі однієї і тієї самої Церкви, що, злучені зі св. Петром, проповідують одну й цю саму Христову благовість та й готові за цю церковну єдність пролити навіть свою кров, що якраз символізує їхня кардинальська пурпура.
Тоді 28 новопоставлених кардиналів один по одному приступають до Святішого Отця, щоб одержати від нього кардинальський берет, грамоту і призначення однієї з римських церков, як осідок своєї найвищої власти.
З цього саме приводу наш улюблений собор Святої Софії, що його воздвиг св.п. наш Патріярх Йосиф, став особливо вирізнений між усіма церквами Риму. Бо з виразної волі і декрету папи став уже по віки кардинальською церквою, що її папа приділив Блаженнішому Кардиналові, для нас Патріярхові Мирославові-Іванові.
Після обідньої пори продовжувалися у сусідніх з базилікою приміщеннях кардинальські врочистості. Кожному з новопоставлених кардиналів приділено окреме приміщення, у якому новий Кардинал приймав церковних достойників, представників держав і визначних гостей.
Наступного дня, 26 травня 1985 p., Святіший Отець відслужив у сослуженні всіх 28 нових кардиналів торжественну Літургію, під час якої ще відбулася церемонія передачі перстня, як сказав папа, «з руки Петра, щоб кардинали вміли з любов’ю Апостолів скріпляти свою любов до Церкви».
У пообідніх годинах цього самого дня, тобто 26 травня 1985 p., українські прочани, приблизно 300 осіб, що змогли приїхати до Риму, зібралися у соборі Святої Софії, щоб взяти участь у архиєрейському Молебні до Пресвятої Богородиці, Володарки України. Разом із Блаженнішим Патріярхом Мирославом-Іваном Молебень служили 8 присутніх у Римі наших владик. Співали всі зібрані вірні.
Під час Молебня Блаженніший Патріярх виголосив глибокозмістовну проповідь, гідну великого цього історичного моменту. Ця проповідь направду гідна того, щоб весь Божий Люд перечитував її часто і усвідомив собі, що ми з ласки Божого Провидіння дістали справжнього наслідника двох наших непорівняльних Слуг Божих цим разом у особі Блаженнішого Мирослава-Івана, як отця і главу нашої Церкви.
Тут наведемо тільки закінчення цього священного слова:
«Це не тільки відзначення. Коли йдеться про мою особу, — це не відзначення, а поставлене на мене нове високе і відповідальне служіння, яке я маю сповнити перед Святішим Отцем, Вселенською Церквою, нашою Церквою, моїм народом та й історією. Це високий ступень високого служіння, яким могтиму сказати: «Повім про ім’я Твоє перед братами» (Пс. 21, 22).
«Цим відзначенням служитиму св. Вселенській Церкві в такому дусі, як служили їй наші мученики й ісповідники, що віддали життя за свою віру, за Христа і правду Божу. Цим служінням служитиму моїй Церкві, щоб вивести її, як глава і отець, з важкої ситуації в Україні і в розсіянні по поселеннях; щоб її чада в єдиномислії і однодушності славили єдиними устами і єдиним серцем Триєдиного Бога».
«Цим служінням служитиму моєму многостраждальному і поневоленому Народові, щоб не був наш нарід, як вівці без пастиря, а щоб знали Ви, мої вірні, що у важких чи радісних хвилинах є таки хтось, що чуває над Вашими душами, молиться про Вашу долю чи вказує певну дорогу в Господі і заступається за Вас. Це моє служіння Вам. Цим служінням матиму доступ до місць і осіб, до яких не легко дістатися іншим… Тим служінням могтиму продовжувати труди і змагання мого попередника, святої пам’яти Блаженнішого Патріярха Йосифа, щоб осягнути для нашої Церкви визнання для неї найвищого степеня у її служінню в особі патріярха».
«Великі ці завдання мого нового служіння. І щоб їх сповнити, потребуватиму Ваших молитов, Вашої любови і співпраці у цім служінні».
