«Коли перестануть бити гармати, тоді живе слово стає найтяжчою зброєю в обороні нашого народу і нашої історії».
П’ятнадцять літ існування українського радіомовлення — це досить великий проміжок часу, пов’язаний із вкладом праці ідейних людей, що добровільно й безкорисно з ідейних мотивів взяли цей тягар на свої плечі, щоб служити ідеї, рідній Церкві, українській культурі, українській громаді тут, на новому місці поселення.
Приїзд до Риму Блаженнішого Патріярха Йосифа, активізування Патріярхального устрою в Українській Католицькій Церкві, боротьба за її права — були спонуками творення цього мирянського радіонадавання, що йому дано назву «Голос мирян». І коли виявилося, що не всі українці-католики зрозуміли пляни Блаженнішого Патріярха Йосифа і саму ідею патріярхії і не стали суцільним фронтом, освідомлювання української громади живим словом стало життєвою конечністю часу і обставин, в яких ці події почали розвиватися. Миряни, члени управи відділу Українського Патріярхального Товариства у Філядельфії (головою управи відділу в той час був Роман Левицький) в липні 1971 року зорганізували це радіомовлення, що 11 липня 1971 року, в неділю, між 2 і 3 годинами пополудні на хвилях радіостанції ВПЕН вперше промовило до українських слухачів у Філядельфії і околиці.
До першої редакційної колегії належали: Степан Процик, Мирослав Лабунька, Мирослав Навроцький, Леонід Рудницький і Зиновій Гіль. Першими радіокоментаторами були: Євген Фаріон і Ірина Райнер (українська мова), Марійка Медуха і Ірина Курилас (англійська мова).
Адміністрацію вели: Юліян Головчак і Володимир Процюк. Радіотехнічними справами займався Роман Мацьків. Радіокореспондентами були: Теодор Крочак і Володимир Медуха.
Від грудня 1971 року аж досьогодні радіомовлення «Голос мирян» передається через радіовисильню ВТБФ-ФМ у Дженкінтавні, Пенсильвенія. Спочатку від 2-3 пополудні (в неділі), опісля в середу і четвер (9:30 — 10:30 вечора).
Під сучасну пору мирянське радіомовлення триває тридцять хвилин (щочетверга від год. 6:30 до год. 7:00 вечора).
Під час п’ятнадцятьрічного існування радіокоментаторами української мови були ще: Володимир Процюк, Аскольд Гараєцький, Іван Качурак. Англійською мовою промовляли: Роман Дубенко, Наталка Пак, Лоіс Білинська, Дарка Стельмах, Катерина Рудницька та Ія Лабунька.
Українською і англійською мовами промовляли: Уляна Кулиняк, Наталка Ковалишин, Ігор Стельмах, Уляна Бачинська, Дора Горбачевська. Коментарі до радіогодини писали: сьогодні вже покійний Мирослав Навроцький, Борис Бачинський, Катерина Рудницька.
З радіогодиною теж співпрацювали (пересилали статті і репортажі): Степан Голуб, Мирослав Субтельний, Богдан Ясінський, Ігор Заверуха (Німеччина), Валентин Мороз, Ірина Ярош, Ірина Райнер, Е. Ґардецький, о. Маріян Процик, Юліян Колтун, Володимир Процюк. Адміністратором є Іван Кулиняк.
Тепер програму (українську і англійську) підготовляє Леонід Рудницький. Він є разом і радіомовним коментатором (українська і англійська мова). Разом з Юліяном Головчаком виконують вони колосальну працю. їм обом належиться велике признання, подяка від слухачів і поміч від філядельфійців!
Значну працю для радіопрограми в роках 1974-1978 вложив Мирослав Навроцький. В приміщеннях Навроцьких аж досьогодні приготовляються радіопрограми.
Від самого початку аж досьогодні кошти утримання радіомовлення «Голос мирян» оплачували й дальше оплачують українські підприємці Філядельфії і околиці, як також і жертвенні українські громадяни. Існують і такі, що на ту ціль зложили і дальше складають поважні суми. Вони добре зрозуміли вагу рідного слова в обороні рідної культури та доброго українського імени.
Зміст радіопрограми завжди дуже різноманітний. На ній коментувались не тільки події в Українській Католицькій Церкві, але теж порушувалися проблеми суспільно-громадського і політичного характеру. Радіослухачі мали змогу багато дізнатися про події у радянській Україні, про переслідування українських дисидентів.
Радіомовлення «Голос мирян» дуже точно повідомляло про працю нашого Блаженішого Патріярха Йосифа Сліпого, про труднощі, що йому ставили Ватикан та свої незрячі, як духовні, так і світські українці. Часто-густо на хвилях етеру «Голос мирян» було чути слова остороги тим, що розбивали єдність нашої української громади.
Треба дивуватись прямолінійності й відвазі тих, що відважилися говорити правду, без уваги на те, чи це комусь було приємно слухати, чи ні. Був час, коли радіомовлення «Голос мирян» мусіло протиставитися анонімним доносам, що йшли до радіостанції з повними «мішками наклепів» тільки тому, що зміст радіопрограми не завжди відповідав їхнім поглядам або не гармонізувався з їхнім моральним кодексом. Той час проминув, як і минулися анонімні доноси і безпідставні оскарження. Радіогодина перетривала це так зване «лихоліття» і на сьогоднішній день працює успішно завдяки свідомим українцям, що чи власною щоденною працею, чи щедрими грошевими пожертвами повних п’ятнадцять років продовжують це шляхетне діло ширення правди про Україну та оборону всього, що нам дороге й рідне. Радіомовлення «Голос мирян» нагород не роздає, бо їх не має. Щирим українським словом «Спасибіг» мусять задоволитись усі: працівники, ті, що фінансово піддержують радіомовленя «Голос мирян», які також слухачі. Можна сміливо твердити, що радіогодина «Голос мирян» вповні виконала своє завдання і виправдала сподівання і надії тих, що її плянували і творили. Треба щиро ґратулювати тим усім, що причинилися до її існування і успіху, як і також побажати дальших успіхів у її існуванні.
Радіомовлення «Голос мирян» — це твердиня українського слова. Бо коли перестали бити гармати, живе українське слово є найважчою зброєю в обороні українського народу, української культури і нашої історії.
Ад мультос аннос, радіогодино «Голос мирян»!
Зиновій Ґіль
