Ми повідомляли у вересневому числі «Патріярхату» про те, що несподівано, на 73-му році життя, відійшов у Божу Вічність наш довголітній і відданий співробітник, активний член Українського Патріярхального Т-ва у Філядельфії, відомий поет Богдан Стефанишин. Покійний своїми глибоко осмисленими поезіями не раз збагачував зміст нашого журнала «Патріярхат». Смерть Богдана Стефанишина — велика втрата для нашого журнала. Він своєю відданою працею та поетичною творчістю заслуговує на окрему увагу.
Якщо хтось слідкував за поетичною творістю Богдана Стефанишина, то напевно погодиться з нашим твердженням, що він був справді непересічним поетом, але його велика скромність перешкоджала йому вийти на ширші води і поставити себе на належне, йому заслужене, місце. Покійний мав уроджений поетичний талант, який з різних причин не розвинувся. Мабуть, на такий стан його особистості склались не надто пригожі життєві обставини.
Покійний Богдан народився 2 жовтня 1913 р. у місті Сокалі — Західня Україна. Закінчив народню і середню освіту. Для того, щоб вчитись у середній школі, мусів також промишляти. Давав лекції для учнів у різних школах міста, щоб заробити трохи грошей на прожиток. Матуру склав у 1940 році у Холмі. Ще не маючи закінченої середньої освіти, від 1939 до 1940 р. працював як учитель народньої школи у селах Ольхівцях на Холмщині, а водночас приготовлявся до матуральних іспитів. Це був час, коли зарисовувалась жорстока війна між гітлерівською Німеччиною і Радянським Союзом. Мріяти про дальші університетські студії не було великих надій. З тих плянів, що їх мав покійний, нічого не вийшло.
Богдан після повороту до Сокаля в 1941 році спершу працював референтом виховання молоді в «Будинку культури», а згодом за намовою д-ра Степана Ріпецького, тодішнього тимчасового старости міста Сокаля, працював в уряді праці та старався допомагати нашій молоді, щоб її не забирали до Німеччини. Ситуація і обставини того часу не належали до найкращих, і про це не доводиться писати.
Коли не було кращої альтернативи, Богдан вступив у ряди 1-ої української дивізії «Галичина», у рядах якої перейшов багато різних труднощів. В 1945 році був під час налету аліянтських літаків тяжко поранений і понад рік пролежав у різних шпиталях Баварії, аж до травня 1946 р. Того ж дня був офіційно звільнений з полону в місті Інґольштаті. Дальше його життя пливло із струмом всієї української еміграції.
В лютому 1952 року Покійний приїхав з Німеччини до Філядельфії, де проживав до кінця свого життя. Передчасно померла його дружина, і він залишився з сином Юрком. На жаль, стан його здоров’я не був найкращий. В таких обставинах він робив, що було в його силах. Жив для свого улюбленого сина Юрка і у вільні хвилини часу продовжував свою поетичну творчіть.
Покійний Богдан залишив дві збірки поезій. Перша «Шолом і квітка», що появилась завдяки невідомому фундаторові і технічному керівникові д-рові Романові М. Голічекові, який також підшукав фундатора. Ця збірка присвячена військовій тематиці, а в першу чергу Першій Українській Дивізії «Галичина». Другу збірку своїх поезій присвятив світлій пам’яті Патріярха Йосифа. Появу і другої збірки поезій покійний Богдан Стефанишин також завдячував д-рові Романові Голічекові. Вся поетична творчість Богдана Стефанишина пронизана глибокою вдумливістю і ніжною лірикою. Обидві збірки поезій Богдана Стефанишина залишаться його гарним пам’ятником, з яких він буде промовляти до читачів його поетичної творчости. Піднесім наші щирі молитви за спокій душі Богдана Стефанишина. який не раз своїми поезіями веселив та підбадьорював нашу працю для добра і слави нашої Церкви й українського народу. Хай світла пам’ять про нього залишиться надовго між нами.
М. Г.
