Люди, яким довелося заглянути за куліси, опинитися в «святая святих» штаб-квартири мюнхенських підривних радіостанцій «Свобода» і «Вільна Европа» (РС-РВЕ), докладно розповіли на сторінках преси правду про технологію підготовки антирадянських матеріялів про прямі зв’язки PC-РВЕ із спецслужбами США.
І все ж творці пасквілів, наклепники не вгамовуються. На цей раз предметом їх опіки став кримінальний злочинець Йосип Тереля. Ратуючи за нього, вони нагромаджують гори брехні, щоб залякати обивателя «переслідуваннями» в Радянському Союзі «отців духовних».
Хто ж він, цей Тереля?
Народився в 1943 році в Закарпатті. У школі недовчився, але й трудитися не поривався. Більш за все його влаштовувало вільне розгульне життя. У 19-літньому віці разом з братом Борисом він вчинив крадіжку вогнепальної зброї, а потім організував ряд збройних пограбувань. їх жертвами стали жителі міста Сваляви Закарпатської области Омелян Штерн, Георгій Гостелевський, Марія Русин… У підсумку — кримінальна справа № 6728, ув’язнення в місцях відбування покарань, втеча і вчинення нових злочинів — крадіжка особистої і державної власности, злісне хуліганство. Слідчі органи порушують чергові кримінальні справи,виносяться вироки. У квітні 1983 року Іршавський народній суд позбавлює волі цього рецидивіста і дармоїда. Повернувшись у селище Довге, Тереля влаштовується в радгоспі.
Ми зв’язуємося з товаришами з радгоспу, просимо розповісти про трудову діяльність робітника. «Немає нічого простішого, — відповідають нам. — Судіть самі: у квітні 1984 року прогуляв вісім днів, у травні два, у липні і серпні зовсім не виходив на роботу. У жовтні — 16 прогулів…».
Зрозуміло, виникає запитання: чим же займався Тереля, не обтяжуючи себе роботою в радгоспі. Про це, зрозуміло, у своїй звичайній інтерпретації повідали світові РС-РВЕ та й інші радіоголоси з США, ФРН, Ватикану. На по-націоналістичному настроєного Терелю вони нап’яли німб «святого». Випадок не перший, вже обкатаний у минулому засобами масової пропаганди Заходу.
Якщо спочатку кримінального злочинця Терелю ті ж радіостанції видавали за жертву на поприщі «порушення Москвою прав людини», то тепер опікуни заговорили про нього в ключі релігійному. Його звели у «пастирі» Греко-католицької Церкви.
Нагадаємо читачам, що нинішньої весни Львів став центром церковного святкування 40-річчя Львівського собору, на якому відбулося возз’єднання греко-католиків з Руською Православною Церквою і скасування Брестської унії, силоміць нав’язаної українцям і білорусам у 1596 році. Про значення цієї події поділився думками митрополит Київський і Галицький Філарет, патріярший екзарх України. Зокрема, він зазначив, що остаточному скасуванню Брестської унії передував тривалий процес боротьби, у ході якого підготовлялися сприятливі умови і визрівали можливості для повернення греко-католиків до віри їх батьків і прадідів у лоно Руської Православної Церкви. Возз’єднання єдинокровних та одновірних братів стало можливим лише після переможного завершення війни з фашистською Німеччиною. Відтоді колишні греко-католики перебувають в єдності віри й духу з Руською Православною Церквою. Понад 40 років вони разом з усіма радянськими людьми, віруючими, і нерелігійними, живуть в умовах миру завдяки миролюбній політиці нашої соціялістичної держави.
Так, з березня 1946 року уніятська Церква перестала існувати, а віруючі, скасувавши на своєму соборі Брестську унію, назавжди порвали з католицизмом, викликавши цим рішенням нестихаючий досі гнів папського Риму. Для західніх ідеологів «психологічної війни» Тереля став справді манною небесною. Обравши як ширму для своєї протиправної діяльности релігію, не будучи віруючим, але активно під’южуваний антирадянськими центрами, Тереля оголосив себе главою так званої «Ініціятивної групи захисту прав віруючих і Церкви на Україні». Кримінальному злочинцеві слід віддати належне в одному — він до пари фальсифікаторам з «Голосу Америки», «Німецької хвилі», радіо Ватикану або РС-РВЕ. З легкістю неймовірною він почав видавати фантазію, про яку й не мріяв барон Мюнхаузен, за достовірність, зухвалу брехню за святу істину.
Однак, водити за ніс односельців — марна справа. Не повірять — це раз. А подруге, яка від них користь?! Казки і небилиці люблять ті, хто не любить Радянський Союз. Ця посилка і лягла в основу створення так званої «Хроніки Католицької Церкви на Україні». За допомогою злісних пасквілів на радянську дійсність, закликів до боротьби з радянською державою, Тереля заробляв собі капітал, імітуючи діяльність існуючої лише в його уяві «ініціятивної групи».
Кілька виссаних з пальця хронік Терелі, який став на шлях державних злочинів, вдалося переправити зарубіжним однодумцям. В них смакуються маячні розповіді про масові спалення віруючими на Україні своїх пашпортів, про диверсійні й терористичні акти, які начебто вони чинять у республіці, і т.п.
Щоб надати подібній інформації видимість достовірности, Тереля вказував на осіб, які, мовляв, постраждали за віру. Один з них, працівник Довжанського лісокомбінату в Закарпатті Іван Кополовець, в цьому зв’язку заявив: «Передачі радіостанції «Свобода» про те, що я, мовляв, постраждав за віру, що в СРСР є факти переслідування віруючих за їх релігійні переконання, є брехнею».
Намагаючись набити собі ціну, підняти авторитет перед західними покровителями, Тереля передав за рубіж і брехливу інформацію про загибель свого брата Бориса «від рук органів влади». Як же це було насправді? Ми докладно ознайомилися з документами у справі Б. Терелі. Будучи особливо небезпечним рецидивістом, він по-звірячому вбив жителя Закарпатської области Кузьму Я. Я., перед тим пограбувавши його. Розуміючи міру неминучої відплати, вбивця тривалий час переховувався. При затриманні він учинив збройний опір, тяжко поранив співробітника міліції і в перестрілці був убитий. Зухвалою стряпаниною Терелі скористалася і впливова французька «Монд». Тема все та ж — про неіснуюче «цькування» віруючих в СРСР. Хотілося б нагадати і редакторам газети, і пасквілянтам радіоголосів, що в радянському суспільстві перед кожною чесною людиною відчинені двері для виявлення своїх здібностей, є всі можливості користуватися правами, гарантованими конституцією СРСР. У тому числі і правом сповідувати будь-яку релігію.
Однак ті, хто бере участь у брудному антирадянському спектаклі, тлумачать ці права у цілком певному пляні. Йдеться про діяльність осіб, які за сценаріями, розписаними для них західніми радянологами або спецслужбами, розповсюджують різні пасквілі, які містять в собі розгнуздану брехню і вигадки щодо різних аспектів життя в СРСР, що паплюжать наш народ, політику радянської держави.
Ми не випадково виділили слово «діяльність, тому що улюблений прийом буржуазної пропаганди — вигадка про те, нібито в СРСР судять за погляди і слова, а не за конкретні злочинні дії, які підпадають під відповідні статті Кримінального кодексу.
Тонни паперу витрачені для цього антирадяністами різних мастей, зрозуміло і клерикальними. Полемізувати з цією публікою марна річ, до того ж і гидко. Всі просторікування подібного характеру переважають свідчення людей, які живуть з нами поряд.
Брехлива інформація, передана Терелею на Захід і використовувана там у ворожих нашій державі цілях, викликає законний осуд у віруючих і духівництва Закарпаття. Так, наприклад,член церковного виконавчого органу церкви в селищі Довгому Іршавського району, де раніше проживав Й. Тереля, — Сливка, з гнівом відкидає непрохану допомогу «святого кримінальника» і заявляє, що той не має ні найменшого права оцінювати релігійне життя в Закарпатті, бо абсолютно його не знає. «Ми вільно відвідуємо церкву, яка перебуває в доброму стані». Аналогічні думки висловлюють і інші віруючі, і священики области.
А Тереля ллє крокодилячі сльози: «Брати! Пам’ятайте, що ми існуємо, що боремося і не забувайте нас. Молимося навіть таємно, щоб комуністи не бачили, не знали», — так писав він порівняно недавно своїм західнім опікунам.
Зверніть увагу: «писав». Дієслово в минулому часі.
З кримінальної справи № 8200485, том ІV:
Запитання: (до Терелі): «Чи визнаєте ви себе винним по суті пред’явленого вам обвинувачення?»
Відповідь: «…Визнаю себе винним повністю».
І далі запеклий кримінальний злочинець докладно пояснює слідству, що націоналістичні ідеї у нього зродилися давно. Не останню роль в його падінні відіграли зарубіжні антирадянські клерикально-націоналістичні радіопередачі. Так він став на шлях вчинення державних злочинів. «Я проводив злісну антирадянську агітацію», — твердить він і тут же розповідає, як і де виготовляв антирадянські листівки, пригадує пасажі з «лжехроніки», «листів протесту» і т.п. А закінчує сповідь так: «Нині я розумію всю шкідливість вчиненого мною і засуджую свої дії… Протокол допиту мною особисто прочитаний, відповіді з моїх слів записані правильно».
Ось так!
Додамо до всього сказаного, що подібні до Терелі злочинці майстерно вміють освоювати ази обраної ними «релігії» — щоб виконувати ролю юродивих, за що їм аплодують найбільш запеклі вороги радянського ладу — в цьому випадку буржуазно-націоналістичні організації і зв’язана з ними так звана Українська Католицька Церква (УКЦ). Остання при підтримці Ватикану і певних кіл Вашінгтонської адміністрації апелює до різних міжнародних організацій і державних діячів, наполягаючи на звільненні кримінального злочинця Терелі з місць ув’язнення. Справа доходить до абсурду: західні ідеологи вимагають від адміністрації підносити його ім’я на знамені при вирішенні всіх «спірних питань з радянською стороною» (?!).
Висновок із всієї цієї непорядної історії, яка розігрується на політичних підмостках деяких західніх столиць, напрошується один: використання рецидивіста Терелі в своїх пропагандистських цілях західніми підривними центрами є ще одним свідченням спроб наших ворогів кинути тінь на СРСР у пляні виконання [ним хельсінкських домовленостей.
В. Клюєв
* Передруковуємо з «Радянської України», за 27 серпня 1986 р.
