Проминула вже перша стадія нашої підготовки до Ювілею Володимирового Хрещення. У підсумку — це п’ять років (1978-1982), але, коли це є вступна стадія, тоді це поважна кількість часу, що непомітно вже перемінюється в історію і стає нею. На полицях включених у події осіб і установ нагромадилась поважна кількість листів, записок, протоколів, статей та інших документів, які в майбутньому будуть матеріялом для якогось пильного дослідника нашої історії. Та варто б вже сьогодні, на порозі другої стадії тієї підготовки до нашого 1000-річного Ювілею, поглянути на тих п’ять років, що вже за нами і які зблизили нас до 1988 року, щоб до створеного матеріялу додати щось немов хроніку того часу — «откуда пошла єсть»,— як почали ми цю підготовку, які цілі поставили і як до Ювілею стали приготовлятися. Тому що, і це зовсім правильно, ініціятива підготовки до Ювілею 1000-ліття вийшла від Українського Католицького Університету в Римі й Українського Богословського Наукового Товариства і згодом почала та підготовка широко розвиватися на цілій нашій церковній і національній ниві, нашу «хроніку» вестимемо радше з точки зору наукових установ, які почали організовуватись до Ювілею, а залишимо іншим цілість цієї значної активности.
Вперше питання підготовки до нашого 1000-річчя появилось у січні 1974 року. На нашій церковній і науковій ниві почав свою діяльність Український Католицький Університет. Це почалось з хвилиною, коли з 1970 роком приступив він до праці у своєму власному приміщенні. Треба було створити програму і плян для такої праці в складних і не зовсім нормальних обставинах. Хоч УКУ почав свою діяльність вже від 1964 року принагідними лекціями, конференціями в приміщеннях Студіону біля Риму. З одержанням нового будинку в Римі треба було приступити до систематичної праці з відповідним прицілом. Не було це легко в ситуації нашого розсіяння. На першому місці виступила видавнича діяльність, розпочалися в 1970 році літні курси.
На п’ятому Архиєпископському Синоді в листопаді 1971 року Владики вперше заговорили про Ювілей і про потребу його гідного відзначення. На вісімнадцять точок програми Синоду дванадцята звучала: «1000-річчя хрещення Руси-України»[1]. Протокол того Синоду дуже скупий на зміст, і в точці про Ювілей говориться: «1000-річчя хрещення Руси-України. Реферував Єп. Кир Іван Прашко: Хоч нас ділить ще 17 років до цієї дати, все таки воно не завчасно починати підготовку до ювілею. Треба заплянувати наукові студії, щоб вияснити початки християнства в Україні, остаточне прийняття християнства та зв’язані з цим проблеми. Треба плянувати й перевести духову обнову. Може вдалось би плянувати ці торжества разом з православними.
Прикладом можуть послужити нам поляки, які до свого тисячоріччя приготовлялися 20 років. Була коротка дискусія і вирішено, щоб єп. Іван Прашко опрацював плян святкування 1000-річчя хрещення України»[2]. Більше в протоколі нічого немає. На першому місці поставлено в короткому проекті Владики Івана наукові студії, пов’язані з початками християнства на Україні. У спільному посланні того Синоду про Ювілей не було згадки.
На VI Синоді 18-23 листопада 1973 року про Ювілей не було мови. Владики були зайняті, головно, патріяршим устроєм нашої Церкви. Принаймні «Благовісник» нічого про це не згадує.[3]
Думку наших Владик з п’ятого Синоду використав проф. М. Лабунька для того, щоб серед шукання доріг для УКУ і реалізації його наукових плянів поставити йому завдання готуватися до Ювілею. Він уклав своєрідний Меморандум, який назвав «УКУ і українські наукові робітники та дослідники в діяспорі. Проект наукової і видавничої діяльносте на базі УКУ». Цей проект має дату 14 січня 1974 року. Не говорить він про організацію Ювілею, а радше про те, що УКУ може у своїй програмі зробити для змісту і відсвяткування цього Ювілею, а далі і про те, як УКУ міг би зайнятися самою підготовкою Ювілею. Проф. Лабунька писав: «Маючи на увазі повищі приклади (як поляки готовились до свого ювілею), український науковий світ в діяспорі повинен почати підготовку до Ювілею по тій самій лінії. Відзначення цього Ювілею, що не є лише подія релігійного, а також культурного і державного характеру, повинно стати нагодою до переведення свого роду цензусу еміграційної науки. Саме УКУ повинен так за своїм характером і цілями стати центром такої підготовки до Ювілею. На майбутніх 15, а то й 30 років УКУ міг би гуртувати наукові кадри, які схотіли б своїми причинками відзначити знаменну ювілейну й переломову дату в житті українського народу».[4]
Проект проф. Лабуньки досить барвистий, має своє гасло-мотто: «Тисячоліття християнської культури й науки на Україні», розчислений на 25 років його здійснювання (15 перед ювілеєм, 10 по Ювілеї) і ставить як ціль — лишити по Ювілеї пам’ятник для нащадків у формі наукових праць, виданих у одній великій серії періодиків і монографій. Все це мало б появитись з рамени УКУ і його Філій. Науковий засяг тих праць дуже широкий, бо охоплював би такі науки: богословія, філософія, історія, економіка, мовознавство, літературознавство, мистецтво, фізично-математичні науки, природничі науки, технічні науки.
Проф. Лабунька вибрав УКУ для реалізації тієї велетенської праці, бо: «Для успішного переведення приготувань відзначення Ювілею потрібний центр. Такий центр може бути тільки в Римі, й тут знову виринає роля УКУ. Саме УКУ міг би найкраще цю ролю виконати».[5] Проект, як сам проф. Лабунька каже, вимагав би великої кількости людей. УКУ їх не мав, а його професори розсипані були по всьому світі. В 1974 році Блаженніший Йосиф мав під своєю рукою в Римі для всіх своїх справ, з канцелярією включно, тільки три особи.
В 1975 році в часі Святого Року Блаженніший Йосиф прийняв титул патріярха Києво-Галицького, і навколо цього розгорнулась гарячкова полеміка, контроверсія, боротьба і фермент, які забрали велику кількість часу і енергії.
В Римі почали ставити труднощі й перешкоди для скликування чергових Синодів українського єпископату, на яких могла вийти скристалізована програма праць для організації і підготовки Ювілею.
На Синодальних нарадах в часі Святого Року в липні 1975 року про Ювілей нема згадки. У нарадах взяло участь дуже мале число Владик, присутніх тоді в Римі.[6] Врешті після цього скликування Синодів для Блаженнішого Йосифа стало неможливим. Організована підготовка до Ювілею не починалася, бо українські єпископи, які мали б тією важливою загально-церковною і всенаціональною справою зайнятися, не могли зібратися разом в Римі.
В червні-липні 1978 року відбувся в УКУ дев’ятий літній курс. З нагоди кожного курсу присутні професори відбували разом з Блаженнішим Йосифом конференції-наради, на яких звітували, плянували та дискутували про діяльність і працю курсів та УКУ. Така конференція відбулась 5.7.1978 р. з участю Блаженнішого. Програму нарад реферував о. І. Музичка і вказав між іншими справами на такий факт: УКУ завершує 15-ліття свого існування і діяльности і стоїть на порозі нашого 1000-ліття Хрещення. Треба б разом з УБНТ подумати про підготовку до цього Ювілею.
В цьому році УКУ почав приготовляти видання твору Дж. Річіотті «Життя Христа» і хотів би, щоб це видання було початком видань, які залишаться пам’яткою для цього Ювілею.
В часі наради продискутовано ряд справ, пов’язаних з курсами, і вирішено, щоб через тиждень скликати ще одну нараду виключно для справи 1000-ліття, бо вона важна, складна і широка.
Нарада професорів УКУ в справі Ювілею відбулася 1.8. і 12.8 1978 року. Участь у нарадах взяли: о. І. Гриньох, о. І.Хома, о. І. Музичка, о. І. Дацько, професори — В. Лев, М. Овчаренко, К. Біда, Б. Лончина, М. Антонович і М. Лабунька. Нарада взяла собі за ціль намітити цілий плян святкувань і зладити «рамовий проект» Ювілею. Це було не під силу для малого числа присутніх і, зрештою, не могло це бути їх компетенцією. Але в даній ситуації це вповні було зрозуміле, бо йшлось, щоб почати підготовку до великого діла, хтось повинен був це зрушити з місця і дати якийсь початковий конкретний плян для Владик. Тому найбільшим досягненням того засідання-наради було звернутися до Блаженнішого Патріярха окремим листом і просити його, щоб «найскоріше розпочати акцію в цій справі». В листі дальше писали професори: «З огляду на те, що тільки український Єпископат повинен очолити ювілейні святкування та дати напрямні для переведення в життя відзначення того ювілею, ми звертаємося до Вашого Блаженства з проханням:
- Скликати в найближчих місяцях до Риму всіх наших Владик для оформлення Єпископського Ювілейного Комітету, в склад якого увійшли б єпископи, священики і миряни;
- Покликати до життя орган (діловий секретаріят), що негайно розпочав би діяти й керував би цілою акцією;
- Обговорити справу можливости спільної ювілейної акції разом з українцями-православними і протестантами.
Конкретний проект відзначення 1000-ліття християнства в Русі-Україні, для одобрення Вашим Блаженством та цілим Єпископатом, буде незадовго приготований».[7]
Овочем засідань професорів УКУ був, отже, цей лист до Патріярха Йосифа і рамовий проект для цілого Ювілею. Проект розіслано для дискусії до 33 професорів УКУ. Проект своєю формою і змістом був дуже скромний і радше вичисляв різні ділянки, які треба б створити й урухомити для організації Ювілею: релігійна, видавнича, фінансова, пропагандивна, імпрезова й організаційна. Навіть запропоновано ювілейну емблему і продискутовано довго її форму та напис-гасло. Гаслом релігійної програми мало бути: «Обновити все в Христі».
Про участь української науки й УКУ в ювілейних святкуваннях в проекті нема згадки. Очевидно, ті засідання не мали претенсій, що все те є остаточним пляном; треба було почати. Дуже важним рішенням було спонукати Блаженнішого Йосифа до рішучої дії, незважаючи на заборони, таки скликати єпископів до Риму для оформлення ювілейного комітету і початку спільної праці. Час принаглював. Втому самому часі і в Римі, і в Церкві приходять важні події, що принесли зі собою несподівані зміни в Римській Курії. 6^8 того самого 1978 року вмирає Папа Павло VІ. Його наслідник на Апостольськім Престолі, Папа Іван-Павло I, по одномісячній своїй службі вмирає 29.9, і папою стає польський кардинал Кароль Войтила — Іван-Павло II. На прохання Блаженнішого новий папа без вагань погодився на наради наших Владик в справі Ювілею. Наради відбулися 20-22 листопада 1978 року з єдиною ціллю — почати підготовку до Ювілею, від якого ділить нас ще десять років. В часі нарад вибрано Центральний Комітет для організації Ювілею, і його очолив митрополит Вінніпегу Владика Максим. Комітет приступив зразу до праці, і його діяльність матиме свою власну хроніку.[8]
Папа Іван-Павло II вже в місяці грудні почав писати окреме письмо у зв’язку з Ювілеєм, щоб таким письмом дати наче вступ до наших приготувань.[9] Послання появилося 19 березня 1979 року зараз по програмовій енцикліці папи «Редемптор Гомініс».
Не знаємо ще, як ми приготуємось до цього великого і святого нашого Ювілею, як його відсвяткуємо, але залишиться це для поколінь, що Папі Іванові-Павлові II завдячуємо початок підготовки до цього 1000-річчя, і це зробив він в окремий спосіб своїм листом і зверненням до цілої Церкви і своїм щирим зацікавленням про наш Ювілей з бажанням, щоб він належно відбувся.
На листа професорів УКУ із засідання в липні 1978 року і їхній «рамовий проект» відгук був малий. На 33 листів, висланих до професорів УКУ, прийшло дев’ять відповідей з більшими чи меншими заувагами до проекту, в тому дві дуже обширні.[10] В нашій пресі і серед громадянства відгук на створення Ювілейного Комітету і на лист папи не був великий чи помітний. Почав діяти Центральний Комітет, що його діловим секретарем став о. Михайло Гринчишин, ЧНІ.
Засідання професорів УКУ влітку 1978 року привели до нарад Владик восени 1978 p., до створення Центрального Комітету для організації Ювілею, але на пункті організації українських наукових сил до відзначення Ювілею, окрім «рамового проекту» і згадки в нім видавничої діяльности та намічення того, що треба б видати[11], обидва засідання нічого не постановили ані не зробили. Все опинилося в руках Центрального Комітету. Впродовж першого півріччя 1979 року Центральний Комітет приготовив свій перший плян для організації Ювілею і своїм Комунікатом ч. З з 5 червня 1979 р. повідомив усі епархіяльні Комітети, що у вересні, з нагоди 40річчя архиєрейської хіротонії Блаженнішого Йосифа, 10-річчя посвячення Собору св. Софії у Римі й 50-річчя Богословської Академії — єпископат у Римі плянує перше своє засідання. В комунікаті ч. 4 з 18 липня 1979 р. вже подана програма тих нарад. Серед 13 точок програми в третій частині говориться: «Намічені наукові проекти НТШ, УВАН, Гарварду». Про УКУ немає ніякої згадки. Значить, в межичасі на науковім відтинку згадані в Комунікаті наукові інституції контактувалися із Секретарем чи, навпаки, творили свої наукові проекти для відзначення Ювілею. УКУ про них нічого не знав. В тому самому часі Блаженніший Патріярх Йосиф заряджує на 18-20 вересня Синодальні Наради, першою точкою яких запропоновано: «Підготовка до тисячоліття Хрещення Руси-України».
Пляноване засідання Центрального Комітету не відбулося, а на його місце були наради наших Владик в справі організації Ювілею. Питання Ювілею мав реферувати в часі нарад Преосв. Владика Іван Прашко — екзарх Австралії і о. М. Гринчишин — Секретар Центрального Комітету.[12]
Рівночасно з плянами Секретаря Центрального Комітету в липні 1979 p., знову в часі літнього курсу на УКУ, відбулося засідання професорів в справі Ювілею. Засідання відбулося в атмосфері деякої поденервованости. Від УКУ вийшли проекти про організацію наукових видань для відзначення Ювілею, і у висліді створення Комітету ця справа заникла. На засіданні запропоновано: просити Блаженнішого Патріярха Йосифа видати послання до всіх українських наукових установ у вільному світі, щоб вони згуртувались і зорганізували тіло для виготовлення наукового Збірника для вшанування Ювілею і на пам’ятку для майбутніх поколінь. Також запропоновано почати видавати твори в тій самій цілі, позначуючи це у вступах, як це вже зроблено при кінці 1978 року в перекладі «Життя Христа» — Дж. Річіотті.[13] Була при тому пропозиція, щоб видати критично опрацьовані наші літописи з перекладами на українську мову, хрестоматію української літератури та інші переклади творів княжої доби. Засідання, однак, настоювало на одному пункті — зорганізувати всіх українських науковців і всі українські наукові інституції для видання ювілейного наукового Збірника. На тому ж засіданні вибрано проф. М. Лабуньку на референта-координатора для контакту з усіма тими установами для організації українських наукових сил.[14]
Заклик до організування українських науковців і установ мало дати окреме послання Блаженнішого Йосифа. Воно появилося 1.10 1979 року зразу по Синодальних нарадах. В ньому Блаженніший писав: «Приготовляючись до нашого Ювілею охрещення, українська наука, її представники, її інституції у вільному світі повинні щиро й дбайливо постаратись цю подію також у відповідний спосіб відзначити. Роздумуючи про цю подію, як початок нової доби в нашій історії, в історії нашої культури, повинна українська наука лишити про це відповідний пам’ятник. Таким пам’ятником повинна бути збірка творів з різних галузей нашої культури і науки, і таку збірку спільними та зорганізованими силами наші науковці і наукові інститути повинні виготовити під час цих кількох років підготовки, що перед нами.
«Тому закликаю наших науковців, мужів нашого мистецтва, наукові інституції приступити зорганізовано до цього важного історичного діла. Ініціятором цього хай стане наш Український Католицький Університет ім. св. Климентія Папи в Римі — спадкоємець Української Богословської Академії у Львові, яка тепер відзначує 50-річчя свого оснування. Хоч поза межами України це наша наймолодша наукова інституція, але її релігійний і науковий характер дає їй обов’язок це зробити. В якнайскорішому часі, закликаємо, щоб на спільній нараді наших науковців доброї волі створити належний апарат для проведення в діло цього важного проекту. Ціль є така велика і важна, що не повинні нас зупинити жодні перешкоди та побоювання. Закликаємо мужів української науки й українські наукові інституції у вільному світі відзначити Ювілей 1000-ліття Хрещення Руси-України збірником наукових праць на вічну вдячну згадку і пам’ятку цієї епохальної події!»[15]
Це був початок нової справи в рамцях приготувань до Ювілею. Українська наука мала сповнити свою знаменну ролю в окремий зорганізований спосіб, якого Блаженніший не подає, а лишає нашим науковцям свобідну руку до організації такого діла. До тієї праці, щоб зібрати наші наукові інституції, приступив проф. М. Лабунька згідно з бажанням професорів УКУ влітку 1978 p., починаючи від Північної Америки, де є більше число тих наукових установ і наших науковців.[16]
Лист, яким проф. Лабунька скликав конференцію-нараду українських науковців у Філядельфії на червень 1980 p., звучав: «На нараді викладачів Українського Католицького Університету ім. св. Климента Папи Римського в Римі минулого року виринула думка, щоб з ініціятиви УКУ скликати нараду представників українських наукових установ і організацій — спочатку в США й Канаді, а пізніше також у Европі — в справі підготовки українського академічного світу до відповідного вшанування Ювілею 1000-ліття Хрещення України-Руси. Скликати таку нараду на Північно-американському континенті Ректорат УКУ доручив мені. Нарада ця відбудеться в неділю, 15 червня ц.р., у приміщеннях Філії УКУ в Філядельфії… До участи в нарадах запрошені представники УВАН і НТШ — із США та Канади, Українського Наукового Інституту Гарвардського Університету, Канадського Інституту Українських Студій, Українського Історичного Товариства і УКУ» (господарі цієї зустрічі).[17]
Нарада мала бути першою спробою оформити себе в зорганізоване тіло, яке приступило б до дії. Плян був дуже невиразний з розчисленням, що думки, пропозиції і конкретні пляни вийдуть в часі нарад. В пляні загальними висловами вказано, щоб «порадитись над тим що і як могли б та повинні б зробити українські наукові установи й організації — враз із своїм членством, щоб цей Ювілей належно вшанувати, наприклад, тривалим пам’ятковим виданням. Договоритись, щоб певні речі робити спільно. Подумати над тим, як притягнути з цієї нагоди до співпраці чужинецьких вчених, що змогли б дати свій вартісний вклад, коли б були організовані відповідні наукові конференції або коли б готувались відповідні видання до друку.;. Спробувати спільно конкретизувати певні пляни й, якщо це можливо, подумати над певною координацією таких починів у майбутньому».[18]
З цих слів бачиться, що годі було в короткому часі приготовити готовий проект для дискусії і рішень. Це бачиться з самого пляну тієї філядельфійської важливої конференції.
В ній були тільки такі точки (в першій частині тільки з професорами УКУ): відкриття, інформація про засяг та ціль нарад, пропозиції, як український академічний світ міг би найкраще вшанувати Ювілей 1000-ліття Хрещення України, а особливо як міг би це зробити УКУ. В другій частині (пополудні) нарад з усіма запрошеними: відкриття і з’ясування характеру й цілей зустрічі, виміна думками й плянами, пропозиції щодо спільних плянувань, координації і т.п. [19]
о. І. Музичка,
Далі буде
* Передруковуємо актуальну статтю, що появилась у «Богословії» за 1982 р. Автор змістово вдало подав хронологію розвитку і докладні пляни підготовки.
[1] Благовісник Верховного Архиспископа візантійсько-українського обряду. Р. VII, кн. 1-4, Кастельґандольфо 1971, ст. 60
[2] Там же, ст. 84-85
[3] «Благовісник», P. IX, 1973, ст. 52-53
[4] Архів УКУ, Ювілей 1000-ліття, т. І, ч. І (далі: Ю1000)
[5] Ю1000 т. І, ч. І
[6] Благовісник, Р.ХІ, 1975, ст. 82
[7] Ю1000, т. І, ч. 4
[8] Благовісник, Р. ХШ-ХV, ст. 21
[9] І. Музичка, Послання Тисячоліття, «Богословія», X 11(1979), ст 11. Там же і короткий коментар
[10] Ю1000 т. 1, ч. 5-15, Між ними один з Польщі
[11] Ця точка у «рамовім проекті» звучить так: «Видавнича ділянка: релігійно-церковна тематика — мартирологія Української Церкви, а) екуменічне питання серед українців, спільні твори католицьких і православних авторів — повний переклад св. Письма із старослов’янскої мови з коментарем, критичне видання старослов’янського тексту, історія української Церкви (індивідуальна або збірна праця) – наукові монографії (періоди чи особи з історії Церкви) словник УКЦ (чи малий богословський словник); б) українська наука, культура (Тематика: хрещення Руси-України, княжі часи; в) белетристика (поезія, повість). Конкурс на твори наукові, белетристичні, музичні, мистецькі, Ю 1000, т.І, ч.З.
[12] Благовісник. Р.ХШ-ХV, ст. 22-24; 31-35
[13] У вступнім слові до Читачів Блаженніший Йосиф писав: «Радіємо, що це сталося напередодні святкувань Ювілею Хрещення Руси-України в часі підготовки для згадки події нашого народження в Христі». В дискусії не придумано іншого способу відмічення видань творів в часі ювілейної підготовки — тільки згадкою про це у виступах.
[14] Див. лист о. І. Музички до проф. Лабуньки: «На засіданні професорської колегії УКУ минулого літа ми рішили включитись у відповідний спосіб у підготовку до Ювілею Хрещення Руси-України. Властиво, тому два роки тая ж професорська колегія дала поштовх, щоб ця підготовка почалась, і це сталося нарадами нашого єпископату в листопаді 1978 року. Тому, однак, що тоді вибрано лише Центральний Комітет, який почав свою працю, здебільшого на духовнім відтинку, ми рішили, що треба б таки в часі тієї підготовки приступити до виготовлення збірника наукових творів і тим збірником лишити пам’ятку цього ювілею від українського наукового світу». Див. ЮІ000 Т. 1, ч. 25
[15] Благовісник, Р. ХШ-ХV, 1977-79, стор. 85-86
[16] …«ми вибрали Вас, щоб в Америці (чи в Канаді) скликати з’їзд представників наших наукових Товариств і науковців і на такому з’їзді дати початок праці над таким збірником-пам’ятником… Тому прохаю:
- З відповідними однодумцями зробіть солідну нараду, щоб почати організаційну працю для скликання такого з’їзду. Лишається Вам ініціятиву.
- Ініціятором став УКУ, але цього не потрібно наголошувати, щоб майбутня праця над збірником була дійсно працею колективу наших науковців доброї волі. Наш університет буде видавцем такого збірника і наші професори співробітниками.
- В запрошеннях прошу не поминути ніякого наукового Товариства, монаших Чинів чи й Коледжів, де відбувається якась наукова праця…
- Дуже важним було б, щоб до такої спільної праці приступили наші православні науковці… В науці хіба можемо бути разом… Це був би дуже великий і практичний екуменічний крок». Лист о. І. Музички до проф. Лабуньки 23.10.1979, Ю1000 Г.І, ч. 25
[17] Ю1000, Т. І, ч. 29
[18] Там же, ч. 29
[19] Там же, ч. 30
