Передрукувавши Заяву Генеральної Капітули Василіянського Чина, ми дозволимо собі додати нашим Читачам статтю студента Єйл університету п. М. Мельника про його розмову літом 1969 р. з монахом Чину оо. Василіян у Римі, Думки зафіксовані паном Мельником були висловлені блище не зіндентифікованим священиком-монахом. Вони кидають понуре світло на провід Чину, що як відомо претендує на духово-елітне становище серед українського католицького духовенства.
На жаль, їхнє наставлення до справи Українського Католицького Патріярхату є неприхильне, а відношення до особи Верховного Архиепископа, Кардинала Кир Йосифа Сліпого є скрайно вороже.
ЗАЯВА на тлі нище наведеної статті звучить сумним акордом та компромітує оо. Василіян в очах усього прихильно наставленого до Патріярхату українського суспільства /Ред./.
….. Минулого літа, зовсім припадково, я мав нагоду розмовляти в Римі з монахом-василіянином. Розмова тривала кілька годин порушуючи різні теми, включно з патріярхатом. Мій співрозмовець неохоче про це говорив, кажучи, що василіянам назовні Чину не вільно висловлюватись на цю тему, а якщо він про це взагалі зі мною розмовляє то тільки тому, щоб мене особисто повчити. В часі розмови, він густо-часто згадував василіянського науковця, мислителя і плодовитого автора о. Великого, що як кажуть, в часі ІІ Ватиканського Собору очолив опозицію проти створення Патріярхату. Виглядає, що о. Великий посвятив багато часу на дослідження цеї справи та пильно організував сили до протинаступу. Мій василіянський співрозмовець заєдно підкреслював, що погляди, які він висловлює, є пропаговані о. Великим. І тому, я дуже здивувався, коли по повороті до ЗСА, я прочитав статтю в «Новому Шляху» що о. Великий знечев’я став палким оборонцем патріярхату.
Атака о. Великого зосереджується на двох головних пунктах. Перший, дотичить практичних користей з патріярхату, його позитиви проти негативів, а інтенсивні досліди і розумування – змушують о. Великого прихилитись до думки, що негативи переважають. Другий відноситься до кваліфікацій Кардинала Сліпого на Патріярха. Василіянський монах заявив, що о. Великий шанує і поважає Кардинала Сліпого особисто; але він вважає, що його вдача, спосіб думання і особистий стиль – не кваліфікують його очолити Українську Католицьку Церкву під сучасну пору.
Протягом деякого часу о. Великий досліджував розвиток інших існуючих Патріярхій Східніх Церков і прийшов до висновку, сам Патріярхат ледви чи є панацеєю /цілющим ліком/ для тих же братів в Христі. Український Патріярхат не піднесе престижу українців в світі, так, як дехто каже нам надіятися. Він навіть заявив, що аргумент престижу, про якай так часто говорять прихильники Патріярхату, є радше ілюзорний. Бо в дійсності, скільки ж людей знає хоч би назви чотирьох чи п’ятьох існуючих Патріярхатів, не згадуючи вже про деталі?
О. Великий і його послідовники вважають, що релігійне об’єднання католиків з православними завершене політичним об’єднанням поміж українцями треба почати з усунення всіх перешкод, що їх створила 400 літ тому Берестейська Унія /1598/, коли то частина православних українців прийняли примат папи. На його думку, різниці поміж обома Церквами є штучні і незначні, і культивуються підозрінням і недовір’ям. /Православна Церква не визнає влади Папи і не вірить в чистилище, і до цього долучуютьея інші догматичні різниці/» О. Великий вважає, що менше пристрастей, і більше контактів, та краще розуміння питомих проблем, причиняться найкраще до осягнення порозуміння ба навіть згоди. Католицький Патріярхат, який охоплює 15% – 20% українців, відчужить величезну більшість православних українців. Сучасна «криза» зросте на значенні до схизми. Кожна Православна Церква матиме повне право домагатись патріярхату і кожна буде вважати себе за правдивого представника українського народу. В дійсності, всі надії на об’єднання розвіються з вітром, а фрагментація шкодитиме і Церкві і Україні.
Без сумніву, Патріярхат приведе до більшої автономії Української Католицької Церкви. Одначе о. Великий заявляє, що закиди, мовляв, диктатура Римської Курії, служить певним інтересам, є перебільшені, бо Курія ніколи не діє без порозуміння і є прихильна українським Церковним справам. В додатку її опіка обмежена до призначування владик. /усі більші призначування є застережені за Курією/ як видно це з великої автономії якою втішаються українські єпископи в ЗСА і Канаді.
Другий пункт походить з поважних застережень, що їх має о. Великий, відносно кваліфікацій Кардинала Сліпого на Патріярха. Старі львівські непорозуміння тут ні при нічому. Існує переконання, що Кардинал Сліпий задовго жив відокремлено від решти світу і тому не в силі зрозуміти потреб українського народу. Він є за суворий і занадто заскорузлий у своїх плянах, щоб могти достосуватись до сучасних проблем. Дійсно, кард. Сліпий картав провід Української Католицької Молоді у Канаді за публікації газет англійською мовою і вживання англійської мови підчас засідань.
Дуже суворий Патріярх може спричинити розкол поміж католицькими групами. /Нпркл. «старо-календарники» проти «ново-календарників»/. Українці потребують тактовного політика, дуже вразливого на постійно змінні потреби своїх вірних, а не педанта-військовика, що за словами мойого василіянського співрозмовця – хворіє від «Наполеонівських тенденцій».
Як доказ браку адміністративних здібностей кардинала Сліпого, мій о. Василіянин представив «фіаско» з побудовою Церкви св. Софії і Українського Католицького Університету в Римі. Церкву збудовано за тяжко-запрацьовані гроші. Церква не має жодної практичної цілі бо вона положена поза центром міста, яке і так не має багато українських мешканців. Будова є скромна у своїй красі і не імпозантна, а її ціль є виключно символічна в тому часі, коли нам треба практично розв’язувати проблеми. Ще не закінчений Український Католицький Університет є примітивний навіть на італійські стандарти і буде вічним доказом наших адміністративних здібностей. Лице Василіянина. почервоніло, коли його закиди досягли кольмінацийного пункту.
«Як посмів Сліпий братись за таке нерозважно марнотратне діло тільки на те, щоб піднести свій власний престиж в очах усіх українців католиків в світі?»
/Бажаю заявити, що я не претендую на знавця церковної політики чи історії. Оце є лише моє намагання передати як найточніше подані аргументи з моїм співбесідником. Я певний, що читач матиме поважні застереження до деяких висловлених думок. Я мав їх також. Тому я рішив прослідити цю справу глибше і докладніше. В слідуючому числі /Нових Напрямів/ я постараюсь насвітлити прихильну патріярхатові сторінку – примітка М.М·/.
[1] Myron Melnyk: “Patriyarchate Or Reform?”, Нові Напрями, т. ІІ, ч. 1 /жовтень 1969/. Статтю переложено з англійської мови і скорочено /Ред/.
«Як посмів Сліпий братись за таке нерозважно марнотратне діло тільки на те, щоб піднести свій власний престиж в очах усіх українців католиків в світі?»
