У квітневому числі журнала «Патріярхат» коротенькою поміткою ми завважили, що в дні Христового Воскресіння, себто 14 квітня ц.р., винятковому членові нашої патріярхальної родини, маестрові Йосипові Гірнякові рівно сповнилось 90 років життя. Це справді особлива подія не тільки для самого Йосипа Гірняка, але також для української громади, зокрема його шанувальників. Властиво тут не ідеться про сам заавансований вік, бож чимало людей доживають високого віку, але багато з них після смерти не залишають по собі жодного сліду. Хоч, правда, і сам високий вік заслуговує на відзначення, але коли ж ідеться про Йосипа Гірняка, то слід підкреслити, що він свій вік виповнив своєю змісто-творчою працею, як неперевершений актор українських театрів, учитель театрального мистецтва, як незрівняний режисер, літописець, мислитель і як людина з багатогранними літературними, суспільно-політичними і релігійно-церковними зацікавленнями.
Ні більше, ні менше — Йосип Гірняк є особливо унікальною особистістю у нашому українському житті.
Тут варто нагадати один дуже знаменний факт. Після появи надзвичайно цінних спогадів Йосипа Гірняка св.п. Патріярх Йосиф відгукнувся на них листом до автора «Спогадів», у якому Патріярх Йосиф писав: «Ваш добрий Батько не помилявся у своїх мріях бачити Вас з мітрою на голові. Хай вона не церковна, але вживаючи традиційного вислову Вашого мистецтва, якому служили все своє життя, Ви здобули чесною, шляхетною і жертвенною працею для українського театру вінок Мельпомени, чим Ви є для нас дорогим і великим сином українського народу, якому служили вірно чудовим талантом, що його Вам дав Бог». Це особливо змістово схоплена оцінка творчости Йосипа Гірняка.
Мабуть, нам, сучасникам, себто безпосереднім спостерігачам Гірнякової творчости, важко дати повну і всесторонню оцінку його багатогранних надбань. Для цього потрібна відповідна перспектива часу, і це тільки може здійснити майбутній дослідник Гірнякової творчости.
Цю небуденну подію — 90-річчя Йосипа Гірняка — українська громада в Нью-Йорку відмітила окремою зустріччю. Заходами Об’єднання Українських Письменників «Слово» та при співпраці нью-йоркського комітету, 16 червня 1985 р. відбулось святочне відзначення 90-річчя Йосипа Гірняка та його дружини Олімпії Добровольської. Це вшанування наших визначних акторів українських театрів збіглось з появою праці Валеріяна Ревуцького під назвою: «Нескорені березільці Йосип Гірняк і Олімпія Добровольська».
Чи можна собі уявити краще відзначення будьякого «ліття»! Таке відзначення 90-ліття Йосипа Гірняка, себто привітання з появою особливої праці В. Ревуцького, залишить тривалий слід. На зустріч прибула численна публіка, в основному шанувальників Йосипа Гірняка і Олімпії Добровольської, як також колишні актори українського театру під їх керівництвом. Заля будинку Українського Визвольного Фронту в Нью-Йорку, де відбувалася ювілейна зустріч, виявилась замалою.
Під час ювілейної зустрічі з Йосипом Гірняком з коротким словом виступив голова Об’єднання Українських Письменників «Слово» Остап Тарнавський. Уляна Любович прочитала вдумливе слово, присвячене Йосипові Гірнякові. Дальше виступали, читаючи уривки, Лідія Крушельницька, Степан Крижанівський, з окремим словом виступила Ірина Залєська і автор праці «Нескорені березільці…» Валеріян Ревуцький. В дальшому слідувало висвітлення прозірок з різних вистав — постановок Йосипа Гірняка і Олімпії Добровольської в дбайливому опрацюванні мгра Володимир Грицина. Прозірки візуально доповняли і підкреслювали висловлені думки промовців про творчий шлях Йосипа Гірняка і Олімпії Добровольської.
Ось це Гірнякове осмислене перевтілення у кожному лицедійстві робило його неперевершеним. Глядачеві не раз видавалось, що він є безпосереднім глядачем дії, що відбувається, забуваючи про те, що це лицедійство відбувається на сцені. Це справді треба бути неабияким актором, щоб так вдало перевтілюватись, себто віддати повнотою сценічної гри тип людини, про яку нам говорить драматург. У Йосипа Гірняка воно виходило якось так природньо, так звичайно, непомітно, без особливих зусиль. Ось це вдале перевтілення не давало нам можливості бачити на сцені справжнього Гірняка, а в цьому була Гірнякова неперевершеність як актора.
Не раз насувається питання, що є причиною цього Гірнякового успіху — його неперевершености? Шукаючи відповіді на поставлене питання, можна з певністю сказати — його уроджений талант, але це ще не вичерпує відповіді на поставлене питання. До цього треба додати особливий і дуже важний факт — його сильну і непохитну віру, яка утверджувала і визначувала його правильний шлях при його великому відчутті, дбайливій та безперебійній праці робила його все успішним. Цей факт сильної віри свого правильного шляху є виразно помітний у будьякій його творчій праці, завжди його робив успішним. Звичайно, за його сильною вірою все слідувала дія, себто щира та віддана творча праця. Власне ця сильна віра вела Гірняка на вершини.
Ось, коли взяти до уваги Гірняка, як одного визначного члена Патріярхального руху, іншими словами, вічного й відданого послідовника ідей Патріярха Йосифа, у правильності яких він не сумнівався. Властиво ця Гірнякова віра заставила його вже навіть у похилому віці не сидіти бездіяльно, але діяти, і то рішуче й безперебійно. Тому ми його бачили навіть у дуже погану сніжно-дощову погоду, на початку ставання Патріярхального руху серед численних демонстрантів, на Френкліні, біля церкви Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці, у місті Братньої любови — Філядельфії, які домагались привернення історичних прав нашої Помісної УКЦеркви та піднесення її до патріяршої гідности. Йосип Гірняк непохитно вірив у права нашої Церкви, про які пригадав нам і сам за них змагався св.п. Патріярх Йосиф. Ця непохитна Гірнякова віра вказувала йому шлях безперебійно змагатись за наші права. Слід підкреслити, що немає ні одної більшої демонстрації за привернення прав нашої Церкви, у якій Йосип Гірняк не брав безпосередньої участи чи це було у Філядельфії, Вашінгтоні, Йонкерсі, Стемфорді чи Вілімантику. Йосип Гірняк був також безпосереднім свідком, як у святому Божому 1975 Році, у місяці липні, у базиліці св. Петра у Римі, при головному престолі, на гробі ап. Петра, Блаженніший Отець Йосиф офіційно прийняв титул Патріярха Києво-Галицького і всієї Руси-України Української Католицької Церкви. Це сталось на довгі, довгі прохання мирян, частини священиків і також деяких владик.
Йосип Гірняк і досьогодні не перестав жити ідеями Патріярха Йосифа. За життя Патріярха Йосифа все був з ним у постійному контакті. Слід підкреслити, що Гірняк і сьогодні є дуже добре зорієнтований у наших патріярхальних справах, якими не перестав цікавитись, але фізичні сили не дають йому можливости приймати активну участь у праці. Незалежно від цього він виконує свої членські зобов’язання та дуже радо служить своїми порадами.
Він додає заохоти до праці й наполягає, щоб дальше вести розпочату працю. Я згадав про участь Йосипа Гірняка у патріярхальному русі, бо вона у загальному не багатьом відома, та щоб тим підкреслити його вагомий вклад. Звичайно, тут тільки зроблено натяки.
На марґінесі 90-річчя Йосипа Гірняка дозволю собі ще на одну заввагу. Загально прийнято, що серед діячів культури найкоротше живуть актори сцени, себто представники театрального мистецтва. Очевидно, тут маю на увазі не фізичний вік актора, але пам’ять про актора після смерти. Актор, перевтілюючись, створює для глядача незабутні картини, але це мить, а після цього не залишає твердого сліду по собі. Правда, після цього може бути добра газетна чи журнальна рецензія, а може зафіксований фрагмент на фотосвітлині. Це все. Тоді, коли письменник залишає написані твори, маляр — свої картини, скульптор — скульптури, композитор — музичні твори і т.д. Під цим оглядом актори сцени є упослідженими, бо вони переважно живуть тільки тоді, коли діють на сцені.
У цьому сенсі життя Йосипа Гірняка зарисувалось інакше. Він своєю непохитною вірою та успішною працею забезпечив собі довге, довге життя, яке стане прикладом для грядучих поколінь. Здається мені, що немає другої людини, яка виповнила б так глибоким змістом, змістом не тільки особистим, але загально-національним, багатогранне своє життя. Йосип Гірняк поклав на полиці наших бібліотек праці, без яких майбутній історик театрального мистецтва не зможе обійтися. Це не тільки відноситься до українського театру, але в загальному новітньої історії України. Тут належить згадати цінні й багаті на історичні факти спогади Йосипа Гірняка. Це справді особливо виняткова праця. А перед тим була видана праця під назвою «Театр-студія — Йосип Гірняк, Олімпія Добровольська» за редакцією Богдана Бойчука. І нарешті третя праця В.Ревуцького «Нескорені березільці…», якою відзначено 90-річчя Йосипа Гірняка. Згадані праці самі говорять за себе.
Після висвітлення прозірок маестро Йосип Гірняк сказав вагоме і змістове слово, у якому також висловив щиру подяку організаторам за улаштовану зустріч у його 90-річчя. Після цього дальше продовжувались розмови при смачній перекусці, яку приготовили пані.
На закінчення доводиться ствердити, що хоч Йосип Гірняк був неперевершеним послідовником і апостолом Леся Курбаса та ідей Патріярха Йосифа, але водночас Гірняк створив своє особисте «я», яке незмінно ставило його на високий щабель визначних осіб у нашому українському житті двадцятого сторіччя.
Радіємо, що Йосип Гірняк у своє 90-річчя володіє тверезою і все ще творчою думкою і водночас бажаємо йому в імені Редакційної Колегії та членів Українського Патріярхального Т-ва, при Божій допомозі прожити ще довгі творчі роки.
М. Галів
