«ЕДІНБУРҐ ІВНІНҐ НЬЮС» 17.4, 86 р.
Релігійні непорозуміння в малій, але суцільній українській спільноті в Едінбургу довели до виключення з Богослужень 15 членів цієї спільноти. Українська церква св. Андрея в Едінбурзі просила про відміну заборони групі парафіян відвідувати церкву. Священик цієї церкви твердить, що 13 мужчин і 2 жінки не давали проводити Богослуження і переривали його. Але шеріф Газел Аронсон зняв цю заборону.
Оборонець церкви, пані Фіона Мурей, заявила, що 15 згаданих осіб є членами Патріярхального Комітету, групи, яка відкололася від церкви, не бажаючи підчинятись церковній ідеології. Вони визнають патріярха, коли церква такого не визнає. Вони переривають Богослуження, правлені о. Шимкіним від довшого часу, але не завжди… Отець Шимкін старався розв’язати справу по-доброму, і йому дуже прикро передавати до суду справу, яку піддержує голова УКЦеркви у В. Брітанії (єп. Горняк)…
Пан Роберт Мюлер, оборонець 15 парафіян, заявив, що він згідний з тим, що 15 осіб є членами Патріярхального комітету, але вважає, що суд не повинен вмішуватися у внутрішні справи церкви. Він твердить, що 15 згаданих членів Патріярхального об’єднання протягом 20 років присвятили свій час, гроші та працю для утримання своєї церкви в Едінбурзі. Богослуження тут відправляються в українській мові, і це єдина такого роду церква в цій околиці. Він сказав: «Ми говоримо не про молодих людей. Ми говоримо про громадян зрілого віку, для яких англійська мова не є вповні зрозуміла. Заборона вчащати до своєї церкви є для них однозначною з позбавленням їх свободи визнавати свою віру. Для них церква є єдиним бастіоном, на якому вони спирають свою ідентичність. Відлучення їх від власної церкви є для них справою розпачливою». З розмов з тими людьми пан Роберт Мюлер переконався, що це є люди щирі й природні в своїх переконаннях. Дальше він заявив, що попередній парох був більше толерантний. Проблема загострилася з приходом на парафію о. Шимкіна у грудні 1985 р.
Пані Мурей заявила, що попередній парох «насилу толерував» згаданих людей.
Але шеріф Аронсон таки зняв заборону.
Коментарі
- Попереднім парохом УКЦ на Шотляндію був Василіянин о. Кузьма. Хоч він підлягав єпископові Горнякові і в основному погоджувався з його політикою в церкві, та з людьми старався мати такі-сякі відносини. Люди не відійшли від церков, де він правив, і він не переслідував їх за те, що вони були вповні за Патріярхом Йосифом. В інших церквах, поза Шотляндією, патріярхальники вийшли з єпископських церков зовсім, не бажаючи вносити заколоту до церкви з одної сторони, а з другої — не бажаючи вислухувати всякі наклепи та очорнення на Патріярха і на його послідовників.
- В єпископських церквах саботується всі зарядження покійного Патріярха Йосифа у напрямі відлатинщення нашого обряду. Зате в патріярших церквах уведено деякі одобрені покійним Патріярхом зміни: Службу Божу співається в українській мові, усунено дзвінки, під час освячення не б’ється в груди, але хреститься, під час Святого Причастя люди стоять, а не клякають, після Богослуження ціла церква співає молитву за патріярха. Другою тацою переводиться збірку на Патріярший Фонд тощо. Перша таца призначена на потреби парафії (в тому й священика).
- В той час, коли патріярхальна сторона зовсім припинила атаки на єпископа Горняка, сторона горняківська дізналась, що саме тепер найкраща пора почати атаку на противника. Виступ о. Шимкіна у Шотляндії — це не окремий випадок нетактовности й зарозумілости молодого священика, але радше акція, керована з єпископської канцелярії. Останнє число «Церковних вістей», офіціозу єпископської канцелярії, саме вказує і своїм тоном, і своїми напрямними на це. Отже, о. Шимкін не є вповні відповідальним за те, що сталося, бо він був лише виконавцем волі єп. Горняка.
