Під таким заголовком була надрукована стаття-інтерв’ю у польській газеті в Польщі «Право і жицє» за 8 лютого 1986 р. У грудні місяці минулого року на запрошення уряду в справах ісповідування перебувала у Польщі делегація Ради для справ релігії при Раді Міністрів СССР. Раду очолював її голова Константин Харчев, який погодився відповісти на питання кореспондента редакції «Право і жицє».
Не збираємось тут переповідати довгенького інтерв’ю, яке є мало цікаве, в загальному це — відома стереотипна брехня. Запримічується надзвичайно цікаве явище, не дивлячись на те, чи людина з Радянського Союзу є в духовній сутані, з клобуком на голові та з хрестом на довгому ланцюгу, чи з найвищими партійними орденами на грудях, чи скритий КДБ-іст в цивільному, — всі вони мають один спільний знаменник, що ним є брехня. Під цим оглядом їх ніхто не може перевищити.
Вони у своїй забріханості загубились і вже не знають самі, де кінчається правда, а де починається брехня. Це справді застрашаюче явище, що людина може так низько впасти. Хто не є обзнайомлений з фактичною дійсністю у більшовицькому «царстві», то слово «брехня» може звучати грубо, але, на жаль, це є незаперечна дійсність.
На перше питання, чим займається Рада для справ релігії, К. Харчев сказав: «Рада є одним з центральних органів державної адміністрації СССР. В сучасному укладі вона діє від грудня 1965 р. Головним завданням Ради є неухильна реалізація політики в країні у справі релігії і церков, зокрема стисло придержуватись конституційних вимог свободи сумління й ісповідування. Рада проводить контролю дотримування уставодавства ісповідування, запевнює юридично-ділове застосування і виконування на цілій території країни конституції СССР, що відноситься до релігії й ісповідування. Рада розглядає справи, пов’язані з діяльністю релігійних спільнот в СССР, однаково при тому обороняє права віруючих і невіруючих. Її рішення зобов’язуючі для органів влади у союзних республіках, водночас для районних державних органів в СССР. Тому діяльність Ради є одною з найважніших гарантій свободи сумління й ісповідування в СССР».
На друге питання: «Як є регульована свобода сумління й ісповідування в СССР?», голова делегації Харчев відповів: «Свобода сумління й ісповідування є одним з основних прав людини. Як інші цього характеру свободи, вона є заґарантована в конституції СССР з 7 листопада 1977 р. Це одна з основних свобід, що прислуговують громадянам СССР. Арт. 52 конституції СССР говорить: «Громадянам СССР забезпечується свобода сумління, це є право ісповідувати довільно релігію чи не ісповідувати жодної, практикувати релігійні культи чи провадити атеїстичну пропаганду. Побуджування ворожости й ненависти у зв’язку з релігійними ісповідуваннями є заборонене. Церква в СССР є відділена від держави, а школа — від Церкви»…
Всі ці «правди» вже ми не раз чули й читали. Тут нема нічого нового. Ціле інтерв’ю є заповнене подібними інформаціями, себто брехливими, як і сама конституція. Сьогодні вже всім відомо, що більшовицька конституція існує тільки на папері, а не в дійсності. І правильно один із сусідів під час процесу проти дисидентів сказав, коли підсудний покликався на права конституції: «Конституція існує на експорт», значить тільки для закордону, щоб обдурювати тих, які ще не знають більшовицької дійсности, а не для громадян СССР.
Якщо справді існує гарантія свободи сумління й ісповідування, то чому судили наших владик, за що судять і держать у психушках Йосипа Терелю, о. Будзінського, Січків і багато, багато інших. Вони ж не робили жодної революції, не порушували незаконности, тільки бажали ісповідувати віру своєї Української Католицької Церкви. На жаль, всі ці «гарантовані свободи» сумління й ісповідування — це тільки чиста брехня, бо в практичному житті відбувається навпаки. Одинока московська православна Церква, яка стоїть на послугах кремлівських вождів, може діяти у рямках державного атеїзму, але скільки вона має спільного з Христовими правдами, які голосять любов, це вже інше питання.
Тут варто ще зацитувати одну цікаву відповідь.
Кореспондент газети поставив таке питання: «Чи в СССР діє Греко-Католицька Церква (уніяти)?
Відповідь: «Ні, унія була ліквідована в 1946р. на синоді у Львові. Це сталось у наслідок того, що ієрархія і духовенство цієї Церкви було заанґажоване по боці гітлерівських окупантів і співпрацювало з гітлерівцями українських націоналістів [ !]. На терені Радянського Союзу сьогодні не існує проблеми уніятської Церкви».
Це надзвичайне ствердження. З одної сторони говориться, що «возз’єднання» Української Католицької Церкви в 1946 р. на т.зв. львівському «соборі» було добровільним актом, а тут виходить щось іншого, що Українську Католицьку Церкву поставлено поза буквою закону за кару, бо, мовляв, ієрархія і духовенство співпрацювали з гітлерівцями та українськими націоналістами. Якщо б це була правда, на яку немає доказів, але ж конституція забезпечує всім громадянам свободу сумління й ісповідання, то чому в такій ситуації покарано вірних цієї Церкви? Кремлівські вожді закидають українцям співпрацю з гітлерівцями! Адже Сталін був перший з тих, що підписував і пішов на коляборацію з Гітлером. А Молотов підписував офіційний акт співпраці — коляборації з Гітлером. Після цього Сталін разом з Гітлером роздирали Річ Посполиту Польську. Сталін спокійно приглядався, ні слова не сказав в обороні, коли Гітлер забирав Францію, Бельгію, Голландію. Хто коляборував з ким? На це все можна сказати: брешіть, брешіть, але майте міру. Не забувайте, що брехнею можна пройти світ, але нею не можна повернутись. Це — незаперечна правда.
