В половині листопада 1985 року норвезька «Місія за Залізною заслоною», що займається справами віруючих в Східній Европі, вислала відкритого листа в справі католицької Церкви на Україні до проводу норвезької Церкви. Її представники поставили справу УКЦ перед Європейською Церковною Конференцією і перед Світовою Радою Церков.
Норвезька «Місія за Залізною заслоною» просить Екуменічну Раду Норвезької Церкви заступитися за уніятську (католицьку) Церкву в Україні, щоб їй дали можливість діяти свобідно в СССР, згідно з умовами конституції і законами про офіційну діяльність.
Як відомо, Конституція СССР гарантує загальну свободу віровизнання. Проте деяким релігійним спільнотам ці права не признають, і багато християн різних віровизнань почасти жорстоко переслідувані. Одначе також і офіційно дозволена діяльність суворо обмежена. Так, наприклад, всяка громадська праця з молоддю і дітьми так же заборонена, як всяка дияконська і соціяльна активність. Треба подивляти силу віри і відвагу християн, що живуть серед таких обставин.
Доля Української Католицької Церкви Екуменічній Раді напевно відома. Ще в 1946 році цю Церкву, що мала тоді чотири мільйони вірних, заборонили і прилучили до Православної Російської Церкви. Священикам дали до вибору — або прийняти заборону, або піти в тюрму. Більшість рішилася вибрати неволю — переважно на щонайменше 10 років.
Не зважаючи на жорстоке переслідування, Українська Католицька Церква ввесь час діяла в підпіллі й становить сьогодні найбільшу Церкву в катакомбах в СССР. Її легендарний провідник, під час довгих років переслідування. Кардинал Сліпий, щойно після 18 років ув’язнення мав право на виїзд. З нагоди 35-ліття заборони 1946 року він сказав: «Можемо ствердити з вдячністю, що наша, присуджена на смерть, Церква не тільки осталася жива, але ще й сильно зросла… Що наша Церква ще існує, помимо 35 років кривавого переслідування, вірні повинні сприймати як чудо Божої ласки».
«Місія за Залізною заслоною» вважає, що саме тепер слід звернути увагу на долю цієї Церкви. До нас дійшли тривожні вістки про нові арешти і акції проти цієї Церкви, що мають за ціль знищити її дощенту.
Недавно одного з найважніших речників свободи цієї Церкви, мирянина Йосипа Терелю, засуджено на 12 років ув’язнення. В минулому він свою релігійну діяльність уже відпокутував 18 роками неволі. В 1982 році він перебрав керівництво Комітету, що поставив собі за ціль осягнути ревізію заборони 1946 року. Комітет видавав «Хроніку Католицької Церкви на Україні», що публікувала матеріяли про переслідування католиків і інших християн. Влада зліквідувала «Хроніку» після появи її восьмого числа.
В шостому числі «Хроніка» опублікувала документ, що недвозначно показує на брутальні методи, які застосовують радянські власті в боротьбі з Церквами. В датованому 3 липня 1984 року указі партійного Обкому Закарпаття, між іншим, сказано: «Під претекстом віри, активності УКЦ посилили свою антирадянську агітацію, що використали наші вороги за кордоном… Все це вимагає від нас постійного пристосування і ясних кроків щодо ліквідації найменших виявів націоналізму і сіонізму в адміністративній області».
Указ наводить ряд адміністративних засобів, призначених для невтралізування «активістів». Вони коротко звучать так: Треба посилити антинаціоналістичну пропаганду в пресі, при чому, «притягаючи заяви розкаяння колишніх дисидентів та антирадянських клерикальних кіл, слід розкрити все негативне в буржуазному націоналізмі і сіонізмі». Мимо вже існуючого відділу психіятричної лікарні, влаштовується додатковий відділ. Дві треті «активістів» слід посилати туди на примусове лікування.
В селах, «де позиції УКЦ сильні, слід поступати обережно». «Під час обшуків не конфіскувати релігійної літератури». Слід «проти членів УКЦ виголошувати кримінальні присуди, які говоритимуть проти Церкви та її членів». «Проти «крикунів» слід примінювати адміністративні засоби, як грошеві кари і ліквідацію премій. їх дітей посилати до громадських садків і інтернатів».
Рада «Місії за Залізною заслоною» вважає християнським обов’язком Церков у вільному світі допомагати переслідуваним Церквам і піддержувати їх. Тому ми надіємось, що Норвезька Церква, послуговуючися своїми численними міжнародніми зв’язками, зробить все, що в її силі, щоб Українська Католицька Церква здобула хоча б мінімальну свободу здійснювати свою релігійну діяльність. Така ініціятива стане заразом сильним екуменічним свідоцтвом християнської солідарности та християнського братерства.
Трон Тронсен,
Канонік Катедри у Трондгайм
* Передруковано з «Української Пресової Служби» 1986, №1
