Тому рік, 28 березня 1985 p., несподівано й передчасно відійшов у Господню Вічність мгр Іван-Роман Костюк. Його відсутність прикро відчуває не тільки опечалена дружина, але й також його приятелі та вся українська спільнота.
Покійний цікавився різними проявами праці багатьох українських організацій, особливо на терені Трентону. Він їх очолював в різних періодах часу або був членом їхніх управ, а його діяльність заохочувала також інших до посиленої праці.
Помітною була його жертвенність на церкву, на наші наукові інституції та допомогові товариства, а особливо на Енциклопедію Українознавства, що її представником він був. Щедро жертвував на Патріярший Фонд, а нераз допомагав перевести збірку на цю ціль при нагоді різних похоронів. Також пересилав матеріяли й пожертви для радіопередачі «Голос мирян» і для журналу «Патріярхат».
Уважав, що, згідно з постановами Другого Ватиканського Собору, УКЦерква є помісною й неподільною, без огляду на місце замешкання її вірних. Осуджував тих, які безсердечно старались ділити її на кусні, користуючись абсурдним територіяльним принципом. З особливою пошаною ставився до св.п. Патріярха Йосифа.
При тому мґр Іван Костюк був соборником і залишив багато доказів здійснювання цієї великої ідеї протягом многогранної своєї діяльности.
Він також заініціював у Трентоні щорічне відзначування дня відходу у вічність Слуги Божого Митрополита Андрея, і ця традиція поширюється на інші осередки нашого поселення. Не забував і про тих, які боролись за волю України і завжди старався, щоб в листопаді була переведена збірка на фонд допомоги інвалідам.
Був ентузіястом Пласту, до якого належав від наймолодших років. Гордився своєю приналежністю до куреня УСП «Лісові Чорти». Будучи станичним в 1950-их роках у Трентоні, присвячував велику увагу вихованню молоді та старався прищепити їй любов до українського народу, рідної мови й культури.
Часто відвідував пластові табори та відпочинкові оселі, де завжди можна було стрінути приятелів і пожуритись з ними тяжкою ситуацією в Україні й байдужістю до цих справ частини молодого покоління.
Дорогим для нього було колись Черче на рідних землях, а після переїзду до США також Черче біля Трентону, де в 1950-их роках відбувались пластові табори й спортові змагання, а в 1954 році — з’їзд Українських Січових Стрільців у 40-ліття вимаршу та перших боїв. Слід відмітити, що в тих роках оселя Черче була культурним і розваговим центром, до якого в літні гарячі місяці приїжджали на відпочинок гості з Нью-Йорку й Філядельфії.
Мґр Іван Костюк закінчив правничі студії. Любив також музику й своє музичне знання використовував у виховній праці серед молоді, коли він в Народньому Домі займався пластовими і громадськими справами. Його дружина Галина захоплюючо викладала історію в середній школі українознавства ім. Ігоря Калинця. її феноменальна пам’ять і знамените знання історичних фактів, включно із закулісовими інтригами різних монархів, є дійсно подивугідними.
Іван Р. Костюк старався, щоб були спростовувані невірні інформації про Україну в американській пресі та в енциклопедіях і нераз дивувався тенденційній непоінформованості американців про справи східньої Европи.
Багато уваги присвятив збиранню матеріялів про Академічну гімназію у Львові та пожертві на видання книжок про неї. Залишив у своєму архіві об’ємисте листування у цих справах.
Дбав про зберігання церковних традицій, включно із свяченням пасок на Великдень біля церкви. Також дбав про те, щоб прапор України повівав 22 січня не тільки на урядових американських будівлях, але й на домах українців Трентону.
Його статті на різні теми та дописи й некрологи були друковані в різних газетах та журналах. Слід згадати також про його зворушливий спомин, із часів боїв за Львів, «Моя мати», який був поміщений у ювілейному збірнику «Наш Львів».
Мгр Костюк любив книжки і купував їх та збирав як дорогоцінні перли, про що свідчить його велика бібліотека, що нею опікується дружина. Авторам звичайно висловлював не тільки признання, але й різні завваги та поради. Залюбки купував картини українських мистців та твори нашого народнього мистецтва, які надавали чару й українського характеру гостинній хаті подружжя Костюків.
Допомагав також мгр Костюк своїм приятелям у переїзді до США і в поборюванні початкових труднощів на новому місці поселення.
Тепер відчувається його відсутність в різних ділянках життя нашої спільноти. Згадаймо його в наших молитвах у першу річницю відходу на «пластову ватру» у благословенну Господню Вічність.
Дарія Кузик
