Коли ви змучені до краю важкою працею, турботами, неміччю, недолею… Коли вас щось гризе, болить — сідайте за кермо, у свою автомашину і їдьте. їдьте — ваш «Шевролет» або якась інша «Гонда» чи «Субару» самі понесуть вас кудись, у кращий світ, як той, до якого вас приковано.
І як побачите ясне сонце, свіжу, неопорошену зелень гір, а легкий вітерець обвіє вас і ваші спрагнені легені вдихнуть чисте, мов сльоза, повітря, — ви забудете про все, що муляло вас.
До вас усміхнуться придорожні й польові квіти. До ваших вух донесеться веселий шум гірської річки, а понад головою пронесе голосним щебетом різнородної пташви — ви затримаєте вашу машину, поглянете в голубу небесну синь і… ваші уста прошепчуть: «Тут є Бог!..».
Або, хай і зимою, вийдіть із кам’яних, задимлених бруків, із скреготливих гаморів своїх міст і їдьте, хоч і в Гантер…
І в сніжний ранок, коли ще не відметені білі дороги і не чутно проїжджаючих автомашин, — вийдіть і погляньте кругом себе на непорочно білий світ, на дрімливі гори і в непорушній тиші прислухайтесь до шелесту злітаючих срібних сніжинок, що ніби тихеньким шепотом звіщають щось величне… Ви почуєте немов би далекий спів-музику… не земську, ні! — А щось інше, дивне, невияснене…
Тоді на хвилю притихнуть манюсенькі молодички-синички. Застигне в дивному очікуванні сіра білка або малий гризун-пустунчик чіпмонк. Непорушно, наче завмерлі, стануть дуби й сосни. Тоді у тиші непорочно білої краси, у сяйві сходячого сонця ви почуєте тихі кроки самого Господа. Могутнього Мистця всіх земних і небесних чудес. Творця всього життя на землі. Від найменшої комашинки до людини-господаря, з найдокладнішими деталями того ж життя.
Ви станете зачаровані й заслухані у шелест біленьких сніжинок, які стелять срібний килим Йому під ноги…
Тоді на мить вам стане ясно й зрозуміло, хто Він і яке щастя, що і вам було призначене місце в Його творах…
І не треба ломити голови — звідки і як це прийшло. Вам відкриються ваші очі, ваше серце, ваша душа. А потім… потім ваші коліна самі приклякнуть. Голова похилиться в покорі і в поклоні перед найбільшим Творцем, Володарем і Батьком, що вийшов, як і ви, поглянути і помилуватися своїм Твором…
Гантер,1986
