Часто трудно логічно пояснити, як стається, що ніби подолана червоною імперіялістичною Москвою Україна і її нарід завжди немов той мітичний Фенікс, що згоряє і з попелу знову й знову постає до нового оновлено творчого життя. Питаєте, де ж береться та сила у народі, що переніс стільки історичних трагедій, м’ясорубок, голокостів і нечуваного штучно організованого голоду, — далі живе, змагається і бореться за своє прадідне історично національне «я». Червона Москва, що озброїлась найбільше модерною атомною і найбільше нищівною зброєю, не може собі дати ради з Божим словом правди і любови, на яке немає сили, що могла б знищити чи вбити. Так діялось на протязі нашої довгої історії і так стається сьогодні. Ось коли візьмемо до уваги останній 40-річний проміжок часу, то побачимо, якими методами знищували наші вороги український нарід і як неухильно знову пробивались парості української самобутности.
Офіційно кремлівські вожді на спілку з патріярхом Алєксієм ліквідували Українську Католицьку Церкву на т.зв. «львівському соборі» у 1946 р. Довгі, довгі ешелони українських мирян, священиків, монахів, монахинь і владик тяглися на далеку холодну північ — на заслання, щоб вони там усі загинули, але від цього наша Церква не перестала існувати. Вона зформувала своє існування у катакомбній Українській Католицькій Церкві й досьогодні існує і діє. Не допомогли арешти, терор, застрашування і всякі інші провокації, включно з «психушками».
Після того, як українські повстанці на західніх землях України припинили активні операції проти московських червоних окупантів України, згодом відізвались українські поети й письменники-шестидесятники. Вони на сторожі України висунули вогненне й невмируще українське слово. Вони стали в обороні української культури.
Ми є безпосередніми свідками, як фізично й морально зростала українська молодь в атеїстичному царстві сатани, де була і залишилась заборона Божого слова, ісповідувати Українську Католицьку Віру. Молоді заборонялось і дальше забороняється відвідувати церкву, але незалежно від цього на шиях молодих людей з’явились хрестики і медалики Божої Матері. Христового духа не вб’єш, можна знищити людину, але не можна вбити її живого й творчого духа.
І так, коли падали одні, на їх місце приходили другі. Коли впали бійці УПА, що спочили вічним сном як незламні українські герої, а другі, що уціліли, опинились далеко на засланнях і там дальше незламно несуть несплямлений стяг української боротьби за свою незалежність. Правда, ніхто цього не плянував, не організував, але органічно їм на зміну прийшли молоді українські поети й письменники-шестидесятники. Але й останнім не вдалося довго втриматись, бо жорстока хвиля арештів на Україні, зокрема «ліквідація» всього свідомого українського прошарку — інтелігенції, змела найчільніших. Коли помер Василь Симоненко і не стало на волі В’ячеслава Чорновола, Івана Світличного, Валентина Мороза, Лук’яненка та інших, то на їх місце прийшли Микола Руденко, а вслід за ним його дружина Раїса Руденко, Оксана Мешко, Леонід Плющ і Василь Стус, що його більшовицькі людовбивці нещодавно замордували, та багато інших. І так відзивались сини України із різних її кінців.
В кількох останніх роках заговорили сильною мовою, мовою Христової правди і любови сини Срібної Землі — Карпатської України, серед яких провідне місце зайняв молодий і неустрашимий борець за Божі правди Йосип Тереля. Він дотепер і далі перебуває у застінках КДБ. Йосип Тереля виявився унікальною і подивугідною людиною. Неможливо знайти іншу людину, щоб, не заломившись, стільки перейшла тортур, переслідувань і неймовірного терору не за якісь злочини, але за Христову правду та любов до свого народу і в загальному за любов до людини. Те, що пережив Йосип Тереля, навіть на «волі» у неволі, то справді за цей час всіх страшних тортур і переживань можна було важко захворіти і назавжди попрощатись з поцейбічним світом і перенестись у Божі засвіти. Але Всевишній Господь кріпить його своїми ласками як неустрашимого Христового воїна і дає йому силу витривалости і терпеливости. Ми не можемо не чути його голосу. Ми повинні стати тут, у вільному світі, в його обороні. Молімомсь і діймо в обороні Йосипа Терелі, його дружини Олени і дітей, щоб Всевишній Господь дальше держав його у своїй опіці.
