У південно-західній частині провінції Онтаріо, здалека від головних шляхів та більших українських скупчень, оподалік від містечка Дандок, існує вже майже від десятка років маленький манастир наших Сестер-Студиток. Називають його Покровською Лаврою. Хоч він справді дуже нечисленний, всього дві-три сестри, але вславився він тим, що під проводом енергійної і відданої справі Матері-Ігумені Дарії сестри відвідували довгі роки дооколичні українські парафії, головно в передвеликодній час, із своїми прекрасними стилевими писанками, традиційними іконами, вишивками, тканинами тощо. Дарма, що сестер зустрічали всі з відкритими раменами та любувалися зразками їх мистецької творчости, але з часом і такі гостини стали неможливі.
Правда, дехто й понарікував: чому ці Слугині Господні замкнулися так далеко від світа, власне від українського світа, коли тут так дуже їх потрібно чи при виховній справі, чи до опіки над хворими? Бо при таких ділах люди звикли бачити сестер-черниць. Поправді, в Галичині поміж війнами дуже численні Сестри-Студитки займалися, попри своє контемплятивне життя, і такими ділами. І з великим успіхом.
Люди говорили своє, а сестри далі жили осторонь та віддавалися молитвам і роздумуванням, плекали й вивчали окремі києво-галицькі літургійні напіви, які сьогодні вже дуже рідко відомі й уживані, а які мають свою окрему красу. У затишші та окремій атмосфері манастирського спокою, серед старовинних ікон та стилевих вишивок, продовжували витривало всі практики й правила, які приписував їм їх Чин св. Теодора-Студита. Колись, у заранні нашої історії, ченці цього ж чина у Печерській Київській Лаврі клали основи української християнської культури.
Між війнами у Галичині відновив цей чин чоловічу, як і жіночу його вітку, Слуга Божий Митрополит Андрей. Дуже швидко вкрилася Галичина сіткою студитських Лавр та обителей, бо Студити приймали до себе всіх людей доброї волі, без уваги на їх освіту чи маєтковий стан. І попри сувору духовну дисципліну та всі нелегкі вимоги свого чина, служили теж вихованню, «введенню в люди» та всяким іншим потребам широких українських мас.
Великий наслідник Слуги Божого Андрея, Патріярх Йосиф Сліпий, дбаючи про відродження нашої Церкви, після свого прибуття в діяспору відновив теж як Чин Отців-Студитів, так і Сестер.
І отак, на заморській чужині, забезпечені тільки великодушністю свого нового опікуна, Владики Ізидора Борецького, Сестри-Студитки у дуже зменшеному числі могли віддаватися тільки тому, що було основне й найнеобхідніше, чого ніхто інший не зміг би зробити: плекали всі найкращі духовні практики, приймали радо на духовну обнову тих небагатьох гостей із нашої діяспори, які їх відвідували, та покладали всю надію на краще майбуття, на свого опікуна, Святоюрського Святця, хоч ще й не канонізованого, Слугу Божого Андрея. Але здебільшого жили осамітнені, без виглядів на майбутнє, на нові покликання. Відомо було тільки дуже неясно та недокладно, що «десь там» на засланнях чи потайки в рідному краї, ще жевріють вогнища студитського благочестя, що «десь там» ще доживає голубиного віку старенька засновниця Чина, Мати Олена Вітер… Але в ці глибоко «застійні» часи це все виглядало таке далеке й нереальне, що просто здавалося: сестри ждуть хіба чуда…
І ось, майже несподівано — це чудо здійснилося! Порідшала «залізна завіса», а з новими провесняними вістками з України дали про себе знати і Сестри-Студитки. Виявилося, що жили вони черничим життям та діяли ввесь час, навіть серед найгірших переслідувань. І внесли свою пайку у загальне число жертв нашої Церкви за вірність Богові й Апостольському Престолові. Були й нові покликання, хоч з уваги на обставини, не надто численні. І ось тепер, коли Церква вийшла із катакомб, почали горнутися до Чина Сестер-Студиток численні нові покликання. Сьогодні число Чина в Україні вже доходить до сотні. Молоді, захоплені дівчата, квіт нашої родючої землі, дарма, що нераз фізично виснажені недостатнім відживленням, а то й познаками наслідків Чорнобильської катастрофи. Здається, одначе, що їх запал готовий перемогти все… Тільки ж — доводиться нераз відсилати додому й найкращих із них, бо… ніде примістити такої кількости новичок. Колишнє майно та будинки Чина сконфісковані ще від «Львівського собору», і ніхто не збирається їх віддавати. Сестрам доводиться й далі жити малими групками в приватних помешканнях…
Оце зустрічаємо дві Сестри-Студитки, які гостюють у манастирі в Дандоку: Матір-Ігуменю тернопільської громади Сестер Анатолію та сестру Никифору. Вони знайомлять нас із своїм життям в укритті, в підпіллі, а знають його із власного досвіду, бо самі належали до того нечисленного покоління покликань у найгрізніші часи, в 1975 році. Молоденькими дівчатами на фаховому вишколі познайомилися випадково із таємною групою Сестер-Студиток, і навіки полонив їх чар черничого життя, «де навіть приміщення пахло якось так небувало — миром з Богом й людьми», — як самі розповідають.
Поки прийшли полегші для нашої Церкви, працювали медсестрами, садівничками, робітницями. Величезним зусиллям узгіднювали вимоги свого щоденного зайняття із обов’язком постійної майже молитви. Старанно берегли Святі Тайни у найглибших схованках своїх приватних каплиць, щоб не попали вони на зневагу й наругу владі. Від свого оточення відрізнялися хіба що скромним одягом, але ж нераз чули від чужих людей: «Ви виглядаєте зовсім як монашка, та це незле. Монашки — хороші люди»… Доводилося їм відповідати: «Якщо так, то дякуємо вам за похвалу»… І далі, незнані й незапримічені, живо практикували правила свого Чина, апостолували на місцях праці, катехизували дітей, головно вживаючи для цього літні відпочинкові оселі, несли духовну потіху немічним та хворим…
А сьогодні, при такому численному напливі нових покликань, настав час організувати правильний новіціят, заводити повне манастирське життя, будувати манастирі, матірний у Львові, а виринає потреба інших по всій Галичині… І ось призабута Покровська Обитель за морем, у Дандоку, ожила і нарешті може виконувати своє призначення: як пристань старанно плеканого та досконалого чернечого життя, клясичний зразок студитської обителі. Дві Сестри, що їх вдалося нам зустрінути, не перші й, певно, не останні. Покровська Обитель стала для них реколекційним домом, куди приїжджають по черзі, щоб уперше зазнати достоїнства повного чернечого одягу, оглянути церкви й манастирі, наші й латинські, зокрема ж там нести вістку про нашу Церкву і її Чин. Ніщо так не переконує, як живі свідки — співучасниці сьогоднішньої героїки… Сестри-гості цікавляться всім: нашими школами, садочками, тутешнім виготовленням церковних риз, збирають матеріяли: книжечки, журнали та інші виховні видання для своїх малих вихованців, які горнуться до них сотнями. Приїхали, щоб взяти те, що наша діяспора, у більш чи менш свідомій надії, наготовила для них впродовж півстоліття: у ділянці культурного та духовного багатства.
І, звичайно, приїхали сюди з надією на нашу матеріяльну поміч, щоб розвивати та поширювати свою діяльність у Виноградникові Христовому, щоб будувати такі необхідні твердині свого духовного життя — манастирі. Можливо, ми й самі не помічали, які ми багаті, і духовно, і матеріяльно, поки не стали віч-на-віч із ними… І оце сьогодні «час добрий, час догідний»… Час виправдати те зворушливе довір’я, яке мають до нашої діяспори наші знедолені брати й сестри. Ті, що не вагалися ризикувати всім, навіть і власним життям, за Правду й Віру. Тому звертаємося до кожного особисто, кому попаде на очі цей допис: відчиніть не лише ваші серця, але й гаманці!
Допоможіть нашим Сестрам у їх великому ділі. Його ж благословлять із недосяжних висот два Великі Духовні Батьки та відновителі Чина Студитів: Слуга Божий Митрополит Андрей і Патріярх Йосиф! Як же легко та просто нам, кожному із нас, стати співучасниками та співвиконавцями чуда оцих Угодників Божих нашого народу!
Адреса Покровської Лаври:
HOLY PROTECTION MONASTERY,
Studite Sisters, R.R.Nr. 1, DUNDALK, Ont.,
CANADA, NOC 1B0
