Ми радіємо і ми є вдячні Всевишньому Господеві Богові та Матері Божій, що маємо приємну нагоду привітати нашого дорогого й улюбленого Духовного Опікуна зорганізованого мирянського руху, епарха Української Католицької Церкви на Австралію і Нову Зеляндію. Владику Івана Прашка. Якщо ми кажемо, що ми є вдячні Всевишньому Господеві й Матері Божій, що дали нам цю милу нагоду висловити наші щирі побажання Дорогому Опікунові, то саме це маємо на увазі, бо Владика Іван Прашко у міжчасі був важко хворий. Ми безмежно радіємо, що Всевишній Господь вислухав молитви вірних нашої Церкви і привернув здоров’я Владиці Іванові, який дальше може продовжувати з посвятою і відданістю працю і свої важливі душпастирські обов’язки у Божому винограднику. Це справді особлива й виняткова радість для всього мирянського руху в діяспорі.
Нам приємно ствердити, що Владика Іван належить до тих небагатьох українських пасторів, голос якого його «вівці» добре знають і чують, і йдуть за ним. Це особлива прикмета Владики Івана, що має незрівнянно вагоме значення. З цього випливає певна похідна, яка ставить Владику Івана на вершок його завдань. Тому зрозуміло, що Владика Іван, майже не має труднощів з повіреною йому паствою. Владика Іван належить до тих наших владик, що стараються бачити потреби нашої Церкви, стараються прислухатись до голосу своїх вірних і їх у міру своїх сил і спроможностей здійснювати. Владика Іван у висунених ідеях св.п. Патріярха Йосифа бачив життєві потреби нашої Церкви в цілому, тому він їх так сильно піддержував і дальше піддержує. Це в нього випливало щиро, не з коньюнктурних мотивів – бо це життєва вимога нашої Церкви. Він правильно оцінив той факт, що широкі кола мирян беззастережно піддержали ідеї св. п. Патріярха Йосифа, бо в цьому вбачав з одної сторони ріст і розвиток нашої Церкви, а з другої — оправдане домагання про привернення історичних прав нашої Церкви.
Владика Іван завжди намагається бути причасним там, де цього від нього вимагають душпастирські обов’язки. Ось останньо Владика Іван, ще не зовсім здоровий, ще не зовсім повний сил, вирішив взяти безпосередню участь у п’ятому Мирянському Конгресі в суботу, 18 і 19 травня ц.р. у з’їзді УПСО в Торонто. Разом з Владикою Іваном був Владика Ізидор, який також в останньому часі перейшов лікування. Обидва Владики були безпосередніми учасниками нарад і уважно прислухались до обговорюваних проблем та звітів з праці. Правда, тут треба ще згадати Митрополита Максима Германюка, який взяв участь у спільній вечері, під час якої виголосив вагоме слово.
Найбільше важливим для Владики Івана було те, щоб обов’язково бути в Римі під час інсталяції глави нашої Церкви, Блаженнішого Патріярха Мирослава Івана Любачівського кардиналом Вселенської Католицької Церкви. Це був вияв його великої відданости й пошани до Блаженнішого Патріярха Любачівського. який має продовжувати великі пляни св.п. Патріярха Йосифа.
Владика Іван своєю поставою, своєю щирістю, прямолінійністю, відданою працьовитістю у постійному служінні Помісній Українській Католицькій Церкві на користь українського народу здобув собі серед українських вірних велике признання і пошану. Ми тішимось і радіємо, що зорганізований мирянський рух має Владику Івана за свого Опікуна. Тому з нагоди ім’янин Владики Івана складаємо йому найсердечніші побажання, в першу чергу просимо Всевишнього Господа Бога і Пречисту Діву Марію, щоб нагородили його кріпким здоров’ям, прожити довгі, довгі роки та дальше безперебійно продовжувати успішно віддану працю у Божому винограднику на славу Божу і добро нашої Церкви й українського народу.
Дорогий Владико Іване, хай Вам Всевишній Господь у всьому допомагає!
