Легкою усмішкою серця
Яснієш Ти на образах,
І Діва Мати мов сміється ,
Хоча й обличчя у сльозах.
Недарма лила Мати сльози
За Сина Божого — Христа,
Бо Він задля життя народу —
Своє життя людям віддав.
Гріхи людей на себе прийняв
І не соромився Він їх,
Хоча ні в чому був не винен,
Та розплатився за усіх.
Він лікував недужих, хворих,
Усіх, хто каявся,— прощав,
Допомагав усім, хто в горі,
Життя він мертвим дарував.
Та були й там зловмисні люди,
Ненавидячі слів Христа,
Один з апостолів — Юда
Дияволу душу продав.
Він проміняв те слово Боже,
(Що линуло по всіх серцях),
На превелику суму грошей,
У путах Богу шлях простяг.
Людський бо розум поряд з Божим,
То лиш сліпая глупота.
Й тому ніхто — ніхто не може
Себе рівняти до Христа.
Казав нам Бог:
«Багато буде нечесних і грішних людей,
Що на моє ім’я безглуздо
Вони рівнятимуть себе.
Не вірте ж їм»
А час прийде — їм Бог покару принесе.
1994 р.
