Всечесні Отці! Дорогі брати і сестри!
«Ось благовіщу вам радість велику, що станеться людям усім» (Лк. 2:10), — тими словами вперше об’явлено про прихід Спасителя. І як зоря мудреців, так обіцянка великої радости привела простих трудівників від поля й отари до вифлеємських ясел, аби віддати поклін Месії.
Ми стужилися за звичайною людською радістю. Зажурені, суворі обличчя оточують нас повсюди. Сум і розпач проймають від руїни господарства, наступу злочинности, всевладности грошей. Нищаться родинні зв’язки, на зміну подружньому коханню приходить тріюмфуюча розбещеність. Зерна клясової ненависти, зневаги до власної держави, її народу сіються не тільки на сірих майданах перед похмурими пам’ятниками великим безбожникам, але й у парляментських залях, у покоях державних адміністрацій і місцевих рад. Хаос, розбрат, зневіра…
Та обнадійливо лунає голос Ангела: «Сьогодні в Давидовім місті народився для вас Спаситель» (Лк. 2:11). «Для вас» — тобто для мене, для тебе, для твоєї родини, для наших друзів і ворогів. І всіх нас кличе Він до вертепу в Вифлеємі, який став для людства брамою спасіння. Наші теперішні лихоліття, крах цивілізації комуністичного бльоку лише переконують християнина в приреченості на загибель спроб будувати життя без Бога, без радощів, без надії.
Мусимо повернутися до брами, яка відкрилася майже дві тисячі років тому в маленькому юдейському містечку, аби через неї відновити в собі всепереможну радість поєднання з Богом. А відтак повернути в серце любов до людей, а на уста — дружню підбадьорливу посмішку.
Нам важко. Бо важко зізнатися в своїх помилках, у втрачених роках і змарнованих силах. Але повернення до Христа потребує тверезої самооцінки й напруження всіх сил. Треба вчитися бути християнином: знати Євангеліє й прагнути за ним жити, приймати спасительні тайни Христової Церкви, єднатися з Богом у молитві, оволодівати катехизисом, читати богословські книжки, знайомитися з церковною історією.
Рік, що починається, дає для цього добру нагоду. Готуємося протягом нього до 400-річчя Блаженнішого Петра Могили, чиї здобутки як київського митрополита не знають собі рівних в історії нашої Церкви. Вшановуємо ювілей братньої Української Греко-католицької Церкви, всебічно аналізуючу наслідки Берестейського собору. Згадуємо 75-річчя відродження Української Автокефальної Православної Церкви й висвяти на київського митрополита Всечеснішого Василя Липківського, мученицька кров якого, пролита за Христову віру, стала живлющою росою для українського православ’я. Віримо: молитви мучеників і сповідників Христової Церкви в Україні допоможуть нам подолати минущі труднощі, протиставити щиру братню любов підступам ворога роду людського й гідно провести 5-6 червня 1996 року черговий Помісний Собор Української Автокефальної Православної Церкви в Києві, на якому сподіваємося прийняти новий статут Церкви.
Готуючись до Своєї жертовної смерти, Христос молився по тайній вечері за учнів, «щоб мали вони в собі радість Мою досконалу» (Іоан, 17:13). Сповіщена в різдвяну ніч Ангелом велика радість не полишила нас із відходом Спасителя, зосталася назавжди в Його святій Церкві. Радіймо ж, зустрічаючи нині Спасителя, плекаймо цю радість, вчимося її цінувати й об’являти світові.
Христос народжується! — Славімо Його!
+ Ігор
єпископ Харківський і Полтавський
м Харків
Свято-Дмитрієвська церква
Різдво Христове 1995 / 1996 р. Б.
