За життя св. п. Патріярха Йосифа, коли він повернувся з вісімнадцятьлітнього ув’язнення і опинився на волі у центрі Католицької Церкви, Римі, кожного року у місяці лютім оживав український Рим. 17 лютого, це був день народин Патріярха Йосифа, і навколо цієї дати, звичайно, перед в основному, приїжджали до Риму миряни, щоб скласти доземний поклін тому, що держав високо й непохитно прапор Української Христової Церкви, Патріярхові Йосифові. В тому часі також наспівали десятки тисяч привітань з цілої діяспори, спрямовані на резиденцію Патріярха Йосифа при Арціпрете у Ватикані. У цей час влаштовувались мирянські конференції, присвячені релігійно-церковній проблематиці. Слід відмітити, що це вже були перші плоди засіяного зерна Блаженнішим Йосифом, бо це він покликав до життя мирянський зорганізований рух активно і творчо діяти в нашій Христовій Церкві, як основний складовий чинник Христової Церкви.
З приводу таких з’їздів і конференцій у Римі, під час яких перед мирянами відкривались дотепер закриті широкі горизонти Христової Церкви, а поруч з тим улаштовувались спільні святочні обіди на пошану Патріярха Йосифа. Всі ці імпрези відбувались у святочно-родиній і дружній атмосфері. На жаль, від дванадцяти років, коли Патріярх Йосиф «їдучи на санях», перенісся у Божі засвіти, немов завмер український Рим, але таки в основному миряни не перестали згадувати його світлої пам’яти. З приводу дня народин Патріярха Йосифа влаштовувались святочні сходини, вечори з доповідями, з’являлись статті у пресових органах, присвячені унікальному житті і творчості Патріярха Йосифа.
І ця стаття хай буде тільки виявом нашої великої вдячности і пошани до Патріярха Йосифа, який прожив багатотруднеє творче довге життя і діяв безперебійно для добра страждальної УКЦеркви й українського народу. Може декому здатись, що про Патріярха Йосифа уже так багато сказано, що немає потреби більше про нього писати. На перший погляд можна погодитись з таким твердженням, що про Патріярха Йосифа багато сказано, але коли на хвилину вдумаємось над тим, що сказано, то прийдемо до незаперечного переконання, що з того всього, що багато гарного написано, то в тому всьому є чимало повторень. Називаються і повторяються незаперечні факти з багатогранної діяльности на полі Христової Церкви, там на рідних землях, і засланні та тут, у діяспорі, але мало помітні аналітичні праці, у яких була б показана творча візія Патріярха Йосифа, а без найменшого сумніву треба сказати, що вона була.
Ось цією скромною заввагою не збираємось робити нікому жодного докору, ані приписувати у цьому будь-кому злої волі, бо дотепер було зроблено все, що було можливе, хоч іноді можна було зробити більше. Те, що дотепер було зроблено, зроблено з великим почуттям особливо великої пошани до Патріярха Йосифа. Все це є назване і підтверджене незаперечними фактами. Але, щоб дати всесторонню, широку аналізу його творчої візії, потрібно відповідної відстані часу. Потрібна ця перспектива, у якій зникають мало суттєві факти, які визначують шлях до цього далекого, що трудно всім бачити, ось ця візія майбутного нашої Української Церкви.
(Повертимось нашою думкою до 1975 p., коли то Блаженніший Митрополит Києво-Галицький підчас торжественної св. Літургії прийняв титул Патріярха Києво-Галицького і всієї Руси-України Помісної Української Католицької Церкви. Блаженніший Йосиф тоді бачив, що відмовна відповідь Апостольської Столиці, подаючи причини, чому не можна піднести нашу страждальну УКЦеркву до гідности патріярхату, не відповідали правді. З того часу проминуло понад двадцять років, і лист Папи Івана-Павла II, що був надрукований у попередньому числі журнала «Патріярхат», є незаперечним фактом, що Патріярх Йосиф діяв правильно. Легко кинути всю вину на Апостольську Столицю, але запитаймо кожний сам себе, а чи ми самі визнали ПАТРІЯРХАТ нашої Помісної УКЦеркви? Ще й сьогодні с деякі владики, які навіть пруться на чолове місце нашої УКЦеркви, кажуть нам — забудьте про патріярхат. Ми дуже добре розуміємо пляни Ватикану, але нам незрозумілими є пляни деяких наших владик, включно з патріяршою курією у Львові.
Бажається підкреслити, що вся діяльність Патріярха Йосифа була розрахована на далеке майбутнє нашої Помісної УКЦеркви. Це було виразно помітно не тільки тут, у діяспорі, де він діяв у дусі Христової Церкви, пляни якого не йшли в парі, але часом були суперечні плянам Ватикану, але також він це робив далеко поза межами своєї батьківщини, на засланні. В цьому аспекті варто б проаналізувати послання і праці Блаженнішого Йосифа, написані на засланні. Творчий доробок Патріярха Йосифа ще чекає свого дослідника, який буде міг подати його візію нашої Помісної УКЦеркви.
М. Г.
