Деякі спогади про родину отців Куницьких —
служителів Греко-католицької Церкви в Західній Україні (Галичина)
У журналі «Патріярхат» №1, 1992 року, виданому в Нью-Йорку, була надрукована стаття на тему: «Спогади о. Куницького». З цієї статті я дізнався про багатостраждальне життя о. прелата Куницького за роки більшовицького атеїстичного режиму. Прелат о. Куницький був засуджений на 10 років знущань в тюрмах та інвалідських домах. Все це підірвало його здоров’я. Він на 85-м у році життя повернувся до села Мостиська, коло Перемишля, до рідних. Незабаром помер. О. прелат Куницький працював у архикатедрі св. Юра у Львові. Все своє життя віддав Греко-католицькій Церкві та українському народові.
У своїх коротких спогадах я хочу розповісти про окремі епізоди, зв’язані з життям прелата о. Леонтія Куницького. Сам я уродженець села Оріховець Скалатського в той час повіту, Тернопільського воєвідства. До 1939 року тут була польська влада. В селах Оріховець і Чернилівка парохом працював отець Володимир Куницький, рідний брат прелата о. Леонтія Куницького, мій катехит, він мене хрестив.
Це була освічена, інтелігентна, благородна людина. Знаменитий виголошувач церковних проповідей. Нераз на його проповідях люди плакали, бо вони були насичені цікавими матеріялами з Святого Письма і прикладами з оточуючого життя. Крім церковного життя священика його цікавило громадське життя серед рідного народу.
В селі було товариство «Просвіта», читальня, бібліотека, кооператива, каса Стефчика, був хор, музичний гурток. Люди часто збиралися у вільний час в читальні, читали газети, книжки, цікавились хліборобськими справами, обмінювались досвідом. Проводились цікаві молодіжні вечори, вистави тощо.
Підносилась національна свідомість народу.
Молодь приймала участь у церковних братствах. В цьому була велика заслуга о. Володимира Куницького. Церква мала великий вплив на виховання молоді й дорослих в християнському й національному патріотичному дусі.
Склад сім’ї о. Володимира Куницького: дружина, два сини Стефко і Модест, дві доньки Ірина і Нуся-Володимира. Стефко закінчив закордоном вищий медичний заклад, став кваліфікованим лікарем. Працював у польському місті Торунь. Був директором лікарні. Модест працював у редакції українського журналу у Варшаві. Нуся-Володимира стала дружиною отця Бориса Ратича родом із Тернополя. Він працював священиком в Оріхівці після смерти о. Володимира Куницького. в його сім’ї були три сини. Всі закінчили вищі навчальні заклади. Отець Володимир Куницький помер в Оріхівцях у 1944 році. Там і похоронений на кладовищі недалеко церкви. Все його життя було віддане церкві й рідному українському народові.
Отець прелат Леонтій Куницький мав ще двох братів — Миколу і Корнила. Отже, всі сини о. Теофана були священиками.
Прелат о. Леонтій Куницький за Польщі був також послом сойму у Варшаві. Він боронив права рідного народу. Ще пригадую собі таку подію. У 1933 році старанням Блаженнішого митрополита Андрея Шептицького було організоване велике національно-релігійне патріотичне свято під назвою «Українська Молодь Христові». Це була грандіозна урочистість. З усіх куточків Галичини з’їхалися молодечі делегації до древнього міста Львова. Я був учасником від свого села. Цей пам’ятний день залишився на все життя в серцях нашої молоді. Сотні делегатів були вдягнені в національні одяги, вишиті сорочки, спіднички, блюзки, шаровари, козацькі жупани й шапки, різнобарвні ленти з хоругвами. Всі йшли організованим маршем з релігійними й народніми піснями вулицями історичного Львова.
Молодь проходила біля катедри св. Юра. Тут стояла трибуна, на якій були владики. Серед них був прелат о. Леонтій Куницький. Він виступав з незабутньою промовою до української молоді. І тут раптом сталася несподіванка. З невідомих на початку причин обірвалася трибуна, разом падали присутні з трибуни. Найбільше потерпів о. прелат. Його взяли на носилки для надання йому лікарської допомоги. Деякий час було занепокоєння, але незабаром все заспокоїлося. Парад продовжувався. Колони молоді прямували на площу Сокола-Батька на окраїні міста. Там зібралися тисячі людей. Відбулися урочисті Богослуження, промови, виступи художньої самодіяльности, спортивні ігри тощо.
Цей урочистий збір української молоді мав велике релігійне й патріотичне значення.
І так родина Куницьких, давнього козацького походження, видала відданих, працьовитих служителів Греко-католицької Церкви й гідних синів патріотів багатостраждальної України та її миролюбного терпеливого народу.
На сьогодні з волі Всевишнього Україна стала незалежною без пролиття крови. Над будинком Верховної Ради України гордо повіває наш рідний сино-жовтий прапор. Народ приступив до побудови демократичної правової держави. Регабілітована Греко-католицька Церква, відновлюються храми, народ вільно співає релігійні й національні пісні, відроджується духовне й культурне життя. Хоч є ще немало труднощів, але народ України докладе всіх зусиль, щоб побудувати свою державу. Україна має всі можливості стати цивілізованою європейською державою. Її визнало вже понад сто держав світу. Велику допомогу надають вірні сини й доньки-українці нашої діяспори, які живуть в різних куточках нашої плянети.
Всім нам потрібна єдність, християнська любов. Завжди пам’ятаймо про наших героїчних людей, які віддали своє життя за волю України, за щастя й кращу долю майбутніх поколінь.
Кривий Мирон
Березень 1992 року
Моя адреса: Україна, Тернопільська обл. Підволочиський район
283000 Підволочиськ, вул, Українська 56.
