З душевного болю і розпачу бажається на весь голос кликати — Святіший Отче, Главо і Батьку, Папо Іване-Павле II,— будьте однаково справедливим батьком для всіх дітей Вселенської Христової Церкви і римо-католицької, себто латинської Церкви, і католицьких Церков східнього обряду. Дехто може запитати, чому такий розпачливий заклик? У випадку з новим розпорядженням Апостольської Столиці Римо-католицької Церкви, де Перемишльську Епархію УГКЦеркви прилучено до Польщі, годі здержатись від хвилювання і годі мовчати. У зв’язку з тим редакція одержала алярмові телефонічні дзвінки і хвилюючі листи від наших братів-українців з Польщі, у яких висловлений великий жаль, що Апостольська Столиця у кривдяче становище поставила нашу УКЦеркву у Польщі у зв’язку з реорганізацією польської римо-католицької Церкви, підпорядкувавши одну з найстарших, Перемишльську Епархію, архиєпархії у Варшаві, архиєпископові Ю. Глемпові.
Ця реорганізація спала несподівано, як грім з ясного неба, для наших братів-українців у Польщі і для всіх українців, а зокрема для Владики Івана Мартиняка. Йому не було ще часу забути всіх митарств, які пережив перед, в час і після своїх свячень на єпископа минулого року у Перемишлі, а тут ще один смертельний удар, бо це є позбавлення ідентичности його Церкви. Нам пишуть у листах не тільки пересічні люди, але й професори і священики, що Владика Іван Мартиняк не може прийти до повної притомности, бо ніяк не може зрозуміти, що щось подібного могло статись і що таке могло вийти з Апостольської Столиці! Це справді дуже болячий удар для нашої УКЦеркви і то з сторони, з якої ми ніколи не сподівались. З цієї сторони, з якої ми більше сподівались якщо не допомоги, то хоч розуміння і співчуття.
Знаємо з життєвого досвіду, що батько не все є однаково справедливий і однаково люблячий до всіх своїх дітей. Бувають різні батьки, більше справедливі, менше справедливі й взагалі несправедливі. І не раз доводиться наглядно бачити, як батько без будь-яких причин кривдить своїх рідних, йому відданих дітей.
На жаль, із болем на серці можемо сказати, що в даному випадку Папа Іван-Павло II, як глава і батько вселенської католицької Церкви, болюче скривдив УКЦеркву у межах Польщі, відірвавши її від матірного пня і прилучивши неприродньо до архиєпископства Варшави. Ще тому рік, себто в 1991 році, після понад сорок років опустілої епархії, номіновано й висвячено нового єпископа Владику Івана Мартиняка для Перемишльської епархії і прилучено її до Києво-Галицької Митрополії, а сьогодні, без зайвих причин, позбавлено її ідентичности, прилучено та підпорядковано архиєпископові Ю. Глемпові.
Це справді зроблено несправедливо й не по-батьківському і, грубо кажучи, далеко не по-християнському. Ось так безжалісно підтято ноги нашій Церкві-страдниці, що так довгі, довгі роки терпіла за свою вірність і непохитну пов’язаність з Апостольською Столицею. Ні цього факту не можна зарахувати до жодних церковних канонів, ні до релігійно-церковних догм, бо це, що здійснено, противиться не тільки Божим, але загальнолюдським законам. Цей факт є наявним виявом для кожної неупередженої людини, холодної політичної, а також можна назвати шовіністичної калькуляції…
До речі, навіть польська газета «Нови Дзеннік» написала, що цей факт прилучення Перемишльської епархії є неясним. Ось що пише «Нови Дзеннік»: «До кінця не є ясні мотиви рішень підпорядкування Перемишльської Епархії візантійсько-українського обряду (греко-католицького) архиєпископові Варшавському. Це одна з найстаріших єпархій (дієцезія східнього обряду), реактивована минулого року, підлягала дотепер Львівській митрополії. Можна б це пояснювати політичними поглядами (жодний єпископ не може бути залежний від зверхньої влади поза державою). Натомість кореспондентам було вияснено, що прийнято практику стосування за кордоном, наприклад у Австралії.
Одночасно папа установив Лудзьку архидієцезію і підпорядкував її безпосередньо Апостольській Столиці. Чи не можна було подібне зробити з Перемишльською єпархією?». Стільки «Нови Дзеннік» до цієї справи.
Якщо іти за думкою політичних мотивацій, що, мовляв, єпископ в одній державі не може бути підпорядкований вищій церковній владі у іншій державі, то всі наші Церкви у діяспорі повинні були бути підпорядковані римо-католицьким Церквам у тих же державах, де вони є. Тоді ж, з другої сторони, римо-католицькі єпископи, що є в межах України, а їх призначив Папа Іван-Павло II аж п’ять, повинні підлягати Патріярхові Мирославові-Іванові у Львові. Очевидно, тут виявляються і застосовуються подвійні стандарти, це значить — не однаково справедливе трактування!
Якщо взяти до уваги справу 300 чеських священиків, яких Апостольська Столиця намагається одних викидати, а других пересвячувати, вони були висвячені у підпіллі і діяли у підпіллі. До речі, підпільна Церква у Чехо-Словаччині діяла за відомом Апостольської Столиці, і вона цей стан у час панування активно діючого комунізму-атеїзму, благословила, а сьогодні висуває інші вимоги до тих діючих підпільних священиків, які ризикували своїм життям. Чи справді ватиканські церковні експерти знають, що значить бути активним і діючим християнином, душпастирем у комуністичному світі? Серед тих 300 священиків є також одружені, яких не тільки не збираються пересвячувати, але поручають їм бути тільки дияконами або переходити до Греко-католицької Церкви східнього обряду. Це не тільки не справедливо, але й образливо для Греко-католицької Церкви, а водночас забороняється Українській Католицькій Церкві висвячувати одружених священиків і для цього висувається ціла низка перешкод. Де ж тут логіка і справедливість?
Перед Синодом нашої УКЦеркви поставлено ще одне питання до вирішення: поставити вимогу до Апостольської Столиці, щоб наша Церква була трактована на рівні з латинською, щоб не було подвійних стандартів і щоб нашу найстаршу Перемишльську єпархію не відривали від матірного пня. Ми не повинні і не сміємо мовчати і не протестувати, коли глава, батько Папа Іван-Павло II не однаково справедливо трактує нашу Помісну УКЦеркву, яка подивугідно пройшла хресну дорогу аж до воскресіння. Сподіваємось, що на римському олімпі знайдеться людина, яка відновить «гласність» і «перестройку», започатковані Папою Іваном XXIII, а це для Вселенської Католицької Церкви з всіма її вітками потрібне, як вода і повітря.
Микола Галів
