Святкуємо Рік Патріярха Йосифа — його століття з дня народження, велетня Української Католицької Церкви та народу. Відбуваються всілякі церковні, мистецькі, музичні та інші імпрези для відмічення роковин цієї небувалої особи. Довідуємося з преси про величаві святкування у Львові та про відкриття виставки життєвого шляху та досягнень Ісповідника Віри. Без сумніву, у Львові є доступ до матеріялів, зв’язаних із особою Ювілята, а при допомозі Українського Католицького Університету ім. св. Климента Папи у Римі показано образ велетня наших днів при праці.
Мене турбує обставина, що всякі імпрези — це події доволі проминаючі, а участь людей з браку місця обмежена. Матеріяли показані здебільшого наукові, і те залишає більшість українського Божого Люду без доступу до багатогранної діяльности Патріярха. Маю на думці тут головно вклад української діяспори в популяризацію гасла «За єдність Церкви і народу», що його кинув наш Ісповідник Віри і так ревно та активно підхопили миряни. Тут важливу ролю відіграли популярні періодичні видання «За Патріярхат» — тепер «Патріярхат», колишній «Мирянин», «Церковний Вісник» парафії свв. Володимира і Ольги в Чікаґо та інші.
Створилася низка мирянських товариств, що їх завданням було «припильнувати», щоб змагання їх Блаженства Патріярха Йосифа «За єдність Церкви і народу» — за Патріярхат не пройшли непомітними. Згадати хоч би Т-ва за Патріярхальний устрій Помісної Української Католицької Церкви в усіх краях діяспори, Комітети Оборони Традицій Української Церкви та інші.
Знайшлися також миряни, що дорогою філателістичних та інших пропам’ятних видань (поштові марки, конверти, стрічки, жетони, медалі) зуміли зробити такі видання доступними широким колам мирян, бо появилися вони багатотисячними накладами. Завдяки нашим патріярхальним установам та активним мирянам, мабуть, не обминули ніяких роковин чи інших нагод, щоб не привітати свого архипастиря та пригадати про свою вірність, любов та підтримку. Такі видання появлялися, крім у США, в Австрії, Аргентіні, Англії, Канаді. Німеччині та Італії. Звичайно, були на високому мистецькому та програмовому рівні, і вони опинилися теж на стало в багатьох збірках та музеях. Про них писала професійна чужа преса, і їх показувано на міжнародних виставках.
Містимо фото такої одної перманентної виставки (не все показане) в Українському Музеї-Архіві, приміщеному в Українському Культурному Центрі у Ворен біля Детройту. Це найбільша й повна збірка, що має 32 рами і чотири ґабльотки жетонів і медалів. Подібні дещо менші збірки приміщені в Українському Музеї в Едмонтоні, Мельборні, Римі та Чікаго.
Це тривалі пам’ятки, що їх будуть оглядати теж і грядучі покоління — свої та чужі? *
А тепер черга на Львів. Автор цієї — може дещо дискусійної — статті звернувся з офіційним проханням до Синоду УКЦеркви поставити питання виставки під час перенесення тлінних останків їх Блаженства Патріярха Йосифа до собору св. Юра у Львові в місяці серпні 1992 р.
Така виставка дасть популярний огляд останніх декад життя та діяння нашого Ісповідника Віри по виході з дому неволі. Далі автор пропонує, щоб його збірка, вже оформлена, була зав’язком Музею Релігії при соборі св. Юра не тільки в пошану їх Блаженства Патріярха Йосифа Ісповідника Віри, але також усіх ісповідників віри та мучеників, що терпіли за справу нашої Церкви.
Роман Смик
