12 грудня 1991 p., в навечір’я свята апостола Андрея Первозванного, відбувся пропам’ятний вечір на честь тезоіменства Митрополита Андрея Шептицького. Вечір підготовлено з ініціятиви Львівського Клюбу греко-католицької інтелігенції в приміщенні Музею історії релігії. Імпреза мала характер лекції-концерту. У вступному слові голова клюбу пригадав численній авдиторії про традиційні святоандрійські вечори, що з правіків дійшли до нас у формі своєрідних вечорниць, а потім подав коротку історію таких вечорів у митрополичих палатах від 1901 по 1943 роки за часів Слуги Божого Андрея.
Присутні з увагою і цікавістю слухали інформації про те, як рік-річно в навечір’я іменин Митрополита Андрея йшли до нього з привітаннями представники (депутації) різних соціяльних верств Львова, міської влади, а понад усе — представники багатьох релігійних віровизнань, включно з такими, яких у нинішньому Львові уже нема — караїмами. Тоді, відповідаючи на поздоровлення і привітання, іменинник звертався до кожної депутації в її рідній або літургічній мові, бо був знавцем багатьох живих і мертвих мов, включаючи і старогебрейську та її арамейський діялект, на якім говорив Христос.
Дуже змістовну доповідь про Слугу Божого Андрея виголосив ректор Українського Католицького Університету в Римі о. д-р Іван Музичка. Він охарактеризував постать митрополита як великого теолога, екуменіста, мецената української культури, будівничого УГКЦ і предвісника її долі в майбутньому. Треба сказати, що публіка (а це в основному інтелігенція Львова) була зачарована новизною матеріялу та вимовністю прелегента.
Потім відбувся концерт переважно духовної музики у виконанні студентського хору політехніки, струнного квартету консерваторії (Богдан Каськів, Тетяна Сиротюк, Юрій Женчур, Юрій Ланюк) та сопрано Оксани Кровицької. Виконувались твори Д. Бортнянського, М.Березовського, В.Барвінського, Й.-С. Баха, М. Скорика, С. Людкевича та І. Соневицького. В програмі були також виступи поета Ігоря Калинця, який читав свої поезії та прекрасну «Молитву до Митрополита Андрея» Ірини Калинець, а також ректора василіянської семінарії в Крехові о. Теодозія Янківа. Він зачитував (поміж музичними номерами програми) глибокозмістовні, повчальні сентенції Великого Митрополита.
Нав’язуючи до прижиттєвих традицій у митрополичих палатах з часів Слуги Божого Андрея, цей вечір, як і в ті далекі роки, мав характер екуменічний, бо присутні на ньому були не лише вірні, духовенство та монаші чини УГКЦ, а й представники різних національних груп та віровизнань міста: вірмени, латинники, юдеї, УАПЦ та ін. Зворушливим, але дуже вимовним і багатообіцяючим був момент, коли на закінчення вечора заупокійну молитву за Слугу Божого проказав ректор семінарії УАПЦ протоієрей Віталій Політило, а за ним по-польськи — священик катедрального храму латинського обряду у Львові ксьондз Андрій Бачинський. Відспіванням традиційного «Вічна пам’ять» світлим тіням Слуги Божого і його родичів — Софії та Івана Шептицьких — пропам’ятний вечір закінчився.
Ще довго не розходилися присутні, маючи багато запитань, що стосувалися теми вечора до о. д-ра І. Музички і інших духовних осіб, в тому числі й до рабіна. Треба сказати, що присутність на цьому пропам’ятному вечорі рабіна та інших представників львівської синагоги була особливо помічена. Для молоді це було щось нове, а для старшої генерації — це перший, успішно зроблений крок у напрямі до відновлення екуменічних традицій, що витворилися були на Святоюрській горі в дорадянські роки за часів великого екуменіста Слуги Божого Митрополита Андрея. Зрештою, такі екуменічні традиції були властиві для всієї Галичини.
Іван Гречко
