Таку вістку почули з уст ангела жінки-мироносиці: Марія Магдалина, Марія Яковова та Соломія, які прийшли до гробу, де був похований Ісус Христос, щоб його тіло намазати пахучими оліями. Ідучи до гробу, вони турбувались — хто їм відсуне камінь від входу до гробу. Це не тільки була сама турбота, але й страх. Вони ж були безпосередніми свідками трагічної «Великої П’ятниці». Власними очима бачили, як в агонії, розп’ятий на хресті, віддавав останнього духа Ісус Христос.
Як апостоли, так і всі Христові послідовники не сподівались такого трагічного кінця. Вони сподівались чуда, що Христос, розп’ятий на хресті, зійде із хреста і утвердить себе, як син Божий — Богочоловік Сподівання не сповнились. В тій хвилині забулись незаперечні Христові чуда, яких вони були безпосередніми свідками, забулись Ісусові слова, забулась Нагірна Проповідь Ісуса, як учителя, коли Він сам розказував про свій кінець. Перед ними була закрита дійсність, що спасіння людства іде через терпіння, муки і смерть до воскресіння. Така була воля Небесного Отця.
Тому логічно, у світлі довершених трагічних подій, у жінок-мироносиць постав оправданий страх. І слова: «Він воскрес, нема його тут…» спершу стали незрозумілими. Одинокими, які пізнали, що це означає, знали книжники і фарисеї, яких зразу оповістила сторожа, що була біля гробу. Ось ця радісна благовість, що вони почули з уст ангела, щойно пізніше прийшла до їх свідомости. Без сумніву, це була радість радостей. З цією хвилиною також утвердилась їх захитана віра у Христа Господа, який накреслив нову й тверду перспективу людства, яка спиралась і спирається на одній з найбільших Заповідей Божих — Любові. Христові страсті,муки, смерть і воскресіння є тільки підтвердженням цієї любови, яка являється цією безмежністю, якій немає кінця.
З хвилиною Христового Воскресіння не перестали існувати ті сили, які діяли проти Христа. Воскресіння було і залишилось цією безмежною радістю, що Христос своєю смертю смерть подолав і тим, що в гробах, життя дарував. Але ні тоді, ні сьогодні антихристи не перестали заперечувати незаперечної дійсности. Це діялось на протязі довгих, довгих століть. І в останньому періоді тим антихристом виявився атеїстичний комунізм, що був закорінився на Сході Европи, якому на ім’я було Радянський Союз.
Коли ми глянемо на події, що звершились на наших очах, то ми знайдемо ось ці незаперечні паралелі нашого сучасного воскресіння з Христовим. Ми є Христовими послідовниками, як були жінки-мироносиці. Ми вірили й віримо в Христа Господа, але нераз у нас ця віра захитувалась. Ми не раз говорили, скільки вірно служимо Йому Всевишньому, терпеливо зносимо наші терпіння, муки, а все-таки панує над нами атеїстичний комунізм. За майже три чверті століття цей атеїстичний комунізм зріс до такої фізичної сили, що став надпотугою. Був озброєний до зубів, посідаючи всі пекельні сили. Ми мали сумнів, чи є якісь сили, які б могли для нас відсунути цей камінь, щоб побачити Воскреслого Христа, щоб побачити замучену воскресаючу Україну. В найбільш критичні хвилини ми не шукали розв’язки у науці Христа, але шукали й чекали на інтервенцію сторонніх сил, які не віщували нам добра, тільки гори трупів і ріки крови.
Наше воскресіння, воскресіння Української Христової Церкви, воскресіння українського народу, воскресіння України після довгих, довгих років хресної дороги, після довгих мук і страждань прийшло безкровно і знову переміг хрест, який був, є і залишиться незаперечним знаком перемоги над силами диявола. І сьогодні ми переживаємо не тільки рокове свято свят — Христове Воскресіння, але також радіємо, бо воскресла Українська Христова Церква, воскресла Україна.
Воскресіння Ісуса Христа не було ознакою, що з цією хвилиною закінчились усі труднощі християн. Христове Воскресіння — це відкуплення людського роду, це була, є і буде перемога світла і добра над силами темряви, кривди і зла. Христова Церква все змагалась з силою диявола, утвердивши свою Церкву на землі. Воскресла наша Українська Церква, воскресла наша Україна, також мусить змагатись з відосередніми силами диявола. І дальше з сильною вірою вірити в те, що віра в Бога все перемагає. Чи ми коли подумали, що Києво-Софійські і Святоюрські дзвони знову будуть голосити незаперечну святу правду, що Христос Воскрес — воскресла Україна до нового, оновленого християнського життя, яке стелить мирне і спокійне, насичене любов’ю, життя тут на землі і визначує наше, вказане Ісусом Христом, потойбічне життя. Святкуймо радісно Христове Воскресіння і молімось, щоб здійснилось Господнє бажання, у любові до Бога і ближнього, «щоб усі були одно».
Христос Воскрес!
М. Г.
