Преосвященний Владико Ректоре,
Всечесніші Отці, Дорогі Семінаристи,
Дорогі в Христі Браття і Сестри!
Між Христовими учнями були часто розмови, хто з них буде перший біля Господа в Його царстві, кому з них належить бути найближче біля Нього. Одного разу навіть мати синів Заведеєвих приступила до Ісуса і просила Його, щоб обидва її сини сиділи один праворуч, а другий ліворуч в Його царстві. Це викликало в апостольськім гурті нарікання і ворожнечу на обох синів Заведеєвих. Ісус використав цю нагоду і сказав тоді знаменні слова, що стали програмовими в житті і дії Його Церкви і в праці Його апостолів і їхніх послідовників на віки: «Хто хотів би у вас бути великий, нехай буде вам за слугу. І хто б хотів у вас бути перший, нехай стане вам за раба» (Мт. 20, 26-27).
Це велика Христова заповідь служіння. Її він оформив у заповідь на своїй останній Вечері, коли помив ноги учням і сказав: «Коли, отже, я, Господь і учитель, умив вам ноги, і ви повинні мити ноги один одному. Я дав вам приклад, щоб, як я зробив вам, так і ви робили» (Ів. 13, 14-15).
Чи не дивна це заповідь Христова? Чи не за важка вимога в її ієрархічній структурі Церкви? Чи зможемо зрозуміти її глибину і значення в нашій апостольській праці і місійній діяльності Церкви? З історії знаємо, що ця заповідь служіння часто під впливом житейського моря була призабута, а навіть дух світських князів, що заманював до панування, закрадався до Христових апостолів. Сьогоднішня хвилина, в якій радіємо всі, що наша Греко-католицька Церква в Україні відродилася, поглянемо на те відзначення під кутом Христової заповіді про служіння. Як виглядало служіння самого Христа-Господа нашого, яким повинно бути служіння Церкви, зокрема тепер, за вказівками II Ватиканського Собору і як нам, владикам, священикам та й вам, дорогі питомці, завтра треба буде служити в Церкві. Роздуми над цими питаннями поможуть нам, дорогі Браття і Сестри, бути глибоко вдячними Господеві за те, що можемо наслідувати Його у великому служінні для добра нашого народу і його Церкви.
І
Переглядаючи сторінки історії світу і поодиноких народів, знайдемо там часто окремих людей, що якимись великими вчинками принесли добро для людей чи й цілих поколінь. Це різні державні мужі, полководці, що приносили визволення з неволі, лікарі, науковці, законодавці, мистці й інші, що трудилися для добра своїх співбратів. Для багатьох таких особистостей в модерних часах придумали навіть нагороди, які звуться нагородами Нобеля, щоб в той спосіб піднести заслуги тих людей. Немає в тому пересади. Справді були і будуть великі люди, що принесли людству своїми талантами великі блага.
Між тими історичними особами доброчинців людства таки найбільшою є особа Ісуса Христа — Божого Сина, а Його діло для цілого людства від початків до самого кінця історії вдасться висловити тільки одним словом — спасіння-рятунок, і Він слушно має ім’я Спасителя. Коли люди-генії принесли якесь звужене добро на полі культури, політики, економії, здоров’я тощо, коли ті добродії народів чи й людства своїми винаходами і вчинками принесли добро на якийсь тільки час чи на якусь історичну добу — Христос приніс спасення не часове, але на життя вічне, а для дочасного життя приніс засади, які роблять нашу мандрівку до життя вічного щасливою, мирною, справедливою, радісною, повною надій і ентузіязму, коротше: роблять життя не тягарем, а радісною творчою дією людини. Тому сказав Христос: «Прийдіть до мене, всі втомлені й обтяжені, і я облегшу вас» (Мт. 11, 28). Своє діло спасення приніс Христос своїм словом-наукою, своїми надприродніми засобами освячення наших душ, Він став нашим провідником в житті своєю смертю і воскресінням за наше життя вічне. Все це він вчинив серед нас, мандруючи біля трьох років по Палестині, навчаючи, потішаючи, оздоровляючи, напоминаючи і врешті на доказ своєї найбільшої любови до людства — приносить себе в жертву своєю смертю на хресті. Це є те велике спасенне діло Христа, мої дорогі, яким людство з рабів, грішних істот, людей без цілі і пастиря — стало дітьми Божими із запевненням щасливого і блаженного життя вічного в Бозі. Це найбільше діло для людства, це є найбільше добродійство для людини, це найщасливіший рятунок в цілій вселенній і при тому довершений не звичайною людиною, а Богочоловіком.
І тут незглибиме таїнство Божого промислу. Той Бог-Слово-Творець, без якого нічого не сталося, називає своє діло, свою працю служінням, каже, що Він прийшов послужити і навіть життя своє дати за світ. Кому служити? За що служити? Та невже ж справді служити? Тим, кого створив, хоч їх у своїй безконечній славі зовсім не потребував? Не прийшов як Творець, щоб панувати, царювати, а прийшов принести життя, щоб його всі аж надто мали, і робив це як слуга людини, лікар хворому, як батько невдячному синові, як спаситель конаючому злодієві. Скільки доказів з Його життя і Його труду, що остався з нами, про те Його велике служіння. Який незрозумілий вислів — Бог служить людині, Бог спасає служінням, Бог у виді раба, що служить, як це майже з острахом каже св. Павло в словах: «Він, що в образі Божім, не вважав за посягнення бути рівним Богові, але себе умалив, вид прийнявши раба, в подобі людській ставши, і образом з’явився, як чоловік. Смирив себе, ставши слухняним аж до смерти, смерти ж хресної» (Фл., 2, 6-8).
II
Не є слуга більший від учителя. Христос є наш учитель, що нам послужив, ми Його учні, що маємо Його служіння слова, благодаті і проводу продовжувати. Це наше завдання і завдання Церкви. Церква — ось та жива спільнота, що живе Христом так, що є Ним самим як надприродній організм, продовжує Христове служіння в історії. Христос-Церква служить дальше! Служить людству, служить кожній людині, що приходить на цей світ. Не панує, не здобуває, не гнобить, не використовує, не є людським царством-імперією, а є Христом-Спасителем-Слугою, служить людству. Ось, дорогі в Христі, образ Церкви в історії! Ось образ Христа, що мандрує шляхами і стежками історії, вчить, потішає, оздоровляє прокажених, голосить мир і добру новину, вчить про справжню справедливість і волю, повертає зір сліпим, випростовує кривих і паралітіків, відважно каже правду слугам і вождям ложі і веде до щасливої кончини людину і все людство.
Другий Ватиканський Собор з великим підкресленням цю правду про служіння Церкви-Христа для людства говорить і вчить: «Церква ніяк не бажає втручатися в управління земської спільноти. Не вимагає для себе жодної власти, а тільки з Божою допомогою шукає нагоди вірою і любов’ю служити людям» (Л.Ґ. 24). Ось великі слова того Собору!
Христові учні-апостоли, єпископи, священики, монахи, монахині і сам Глава Церкви — Петро — це слуги тих, що потребують і чекають спасення. Найвищий титул Святішого Отця — не цар, не князь, не володар, а слуга слуг Божих, і це найшляхетніший титул, бо це Христовий титул, яким Папа є намісником Христа на землі у його служінні. Всі члени Церкви є слугами свого народу, слугами людства, ми є в її праці довжниками всіх, за словами св. Павла: «Я почуваю себе боржником перед греками і чужоземцями, розумними і нерозумними; щодо мене, отже я готовий і вам, що мешкаєте в Римі, проповідувати євангеліє» (Рм. 1, 14-15). Єдиним бажанням Церкви за тим же Другим Ватиканським Собором, є послужити людям (Г.С. 89).
Дорогі в Христі! Пригляньмось Церкві ближче, глибше! Не дивімся на Церкву, як на якесь людське чи політичне суспільство для хто зна яких користей. Церква — то Христос-Спаситель, Великий Слуга людства. Він несе йому рятунок, слово правди, світло науки, силу благодаті, благодатне життя, духа Божої Родини, творить з людства Божу Родину. Погляньмо на всю культуру і цивілізацію, що постала під впливом християнства. Легко переконатися, що всі її основи і зміст походять з Христової Євангелії, Церква створила це своїм служінням. Погляньмо на нашу історію ось тепер, після нашого 1000-ліття християнства, і побачимо легко, що ми завдячуємо Христові і Його науці. Це навіть признають противники Христа! Княжа держава змінилася відразу з приходом християнства, Київ став зразу великим висококультурним містом, як про це свідчать чужинці, що його тоді бачили. Чи можемо собі уявити нашу Україну, наш Київ, Львів, Тернопіль, Івано-Франківськ, Ужгород, Мукачів, Хуст зі всіма містечками і селами без Христа і Його святої Церкви? Чи не саме той факт, що після чотирьох десятиліть важких переслідувань вірні горнуться до нас, не є поновним доказом живучости Греко-католицької Церкви в серцях нашого українського народу? В Христі ми існуємо і ростемо, без Нього ми були б диким степовим плем’ям, яких десятки загинули без сліду на Сході Европи. Без Христа, без Його Церкви і її служіння робітництву та селянству на наші землі стільки десятиліть ступила безбожна наука і система, що принесла нашій землі не служіння, а панування людини над людиною, панування одного народу над другим, що звемо поневоленим, не добро, а злобу, визиск і смерть, не правду, а безглузду і базнастанну лож, не справедливість, а поневолення і каторгу! Порівняймо Христове служіння людині, народові і панування сатани — батька ложі! Прославляймо Христа Спасителя, що прийшов не панувати, а послужити і спасти, що згинуло. Наша історія минулого і сучасного є образом того, що приносить служіння Церкви.
III
Чому таким словом звертаюся сьогодні до Вас, мої дорогі Браття і Сестри? Чому таку тему вибрав я в цю щасливу для нас, нашої Церкви хвилину? Ми зійшлися тут, у нашій Духовній Семінарії Святого Духа, щоб подякувати Богові і Його Пресвятій Матері за дар волі і свободи. Прийшов я сюди до Вас не як володар, не як той, що хоче Вас підкоряти, але як той, що хоче Вам служити, Вам допомагати і спільно з Вами будувати краще завтра наших вірних і всього українського народу. Прийшов я тут до нашої Семінарії, щоб ближче запізнатися з Вами і дати до зрозуміння, якою дорогою є для всіх нас — Владик Львівської Архиєпархії ця установа. Писав святий Папа Пій X, що семінарія має бути зіницею ока у Владики. Такими Ви є для нас, бо такими, як Ви будете питомцями сьогодні, такими будете священиками завтра, і такою буде наша Церква. Ми вдячні Владиці Ректору і всім Отцям, що працюють і викладають у нашій Семінарії, за їх відданість і працю. А Вас, дорогі питомці, прошу: майте довір’я до своїх настоятелів і дайте себе провадити. Працюйте над собою, виробляйте свою священичу поставу і здобувайте високе знання.
Ваші Владики — мої співбрати в єпископськім служінні, чекають на це, щоб Ви перебрали свою частину відповідальности за долю нашої Церкви. Пам’ятаймо завжди, що чим більша відповідальність у Церкві, тим більше її служіння. Ваші Владики та з ними і я, як Глава і Отець цієї Церкви, є Вашими слугами, що служитимуть Вам. Пам’ятайте про це і Ви, дорогі питомці, що одного дня станете слугами свого народу.
Своїм владичим і священичим служінням ми служитимемо святій Вселенській Церкві в такому самому дусі, як служили їй наші мученики й ісповідники, що й віддали своє життя за віру, за Христа і правду Божу. Цим служінням служитимемо нашій Церкві в Україні й на поселеннях, щоб вивести її з важкої ситуації неволі й показати, що наш нарід може у свободі і єдності служити Богові, щоб діти нашої Церкви і тут, у Галичині і на Закарпатті, в центральних і східніх землях України чи далеко на поселеннях в єдиномислії і однодушності славили єдиними устами і єдиним серцем Триєдиного Бога.
Цим служінням служитимемо нашому многостраждальному народові, щоб не був наш нарід як вівці, що не мають пастиря, а щоб знали, що у важких і радісних хвилинах є хтось, що чуває про їхні душі, молиться про його долю, вказує певну дорогу в Господі і заступатиметься за нього. Це наше служіння Вам. Цим служінням матимемо доступ до місць і осіб, до яких не легко дістатися іншим. Це велика вартість того служіння. Ним успішніше будемо могти заносити Ваші і наші бажання, щоб одержати на них потрібну поміч і вислухання. Тим служінням зможемо продовжувати труди і змагання мого Попередника св. пам’яти Блаженнішого Патріярха Йосифа, щоб осягнути для нашої Церкви визнання для неї найвищого ступеня Патріярхату Києво-Галицького і всієї Руси-України. Великі ці завдання нашого служіння, і щоб їх сповнити, потребуватимемо Ваших молитов, Вашої любови і співпраці в цім служінні.
Дякуймо Господеві за все, що воздав нам. Нехай Бог Вам помагає у цьому важному часі підготовки до священства. Жийте в любові, єдності й згоді, служіть разом із нами своєму народові і повіреним Вам душам. Благословлю Вас усіх на дальшу дорогу і молімося, щоб це наше спільне служіння було Йому на славу, а нашій Церкві й Україні на благо! Амінь.
