Іншими словами — і найпростішою фразою — не можна було б схопити всю глибоку політичну суть рішення, що його зробило Українсько-Польське Товариство в Парижі (Голова Владислав Желенський), щоб звернутися до польської Церкви з проханням відслужити Службу Божу у пам’ять спочилого 7 вересня 1984 р. Митрополита Української Католицької Церкви, Кардинала Йосифа Сліпого. Бож був це реальний вияв плідних наслідків праці Товариства, яку воно веде в Парижі вже на протязі восьми років. Рішення Польської Католицької Місії у Франції вимагало кілька місяців переговорів (питання було поставлене, правдоподібно, перед відповідними колами в Римі) і воно було позитивне.
Святу Літургію відправив в неділю 10 лютого у польській церкві, у кількох кроках від площі Конкорд, єпископ Збіґнєв Бернацький, ректор Польської Католицької Місії у Франції, у сослуженні дев’ятьох священиків. Присутніми біля престолу були Владика Михайло Гринчишин і о. Канцлер Михайло Левенець, який зробив коротке, але дуже влучно побудоване своїм змістом, звернення до польських вірних, що заповнили церкву і частина яких мусіла залишитися надворі.
Співали два хори: польський із своїм диригентом і український під керівництвом пані В. Дратвінської. Наш хор був правдивою окрасою у цій небуденній події. Це, мабуть, вперше співав тут український хор, у цій історичній церкві, де заходив на молитву Адам Міцкевич, а згодом Юліюш Словацький. Хор розпочав Службу Божу, очевидно, українською мовою, а потім, під час Св. Причастя, проспівав Херувимську. Його спів був справді величний і виконаний з належним достоїнством.
«Коріння зла є найчастіше у наших душах, — сказав на вступі своєї проповіді о. Стопа, член Комітету Допомоги Мовчазній Церкві, — якщо ми не маємо спромоги здобутись на милосердя й любов до ближнього». Перед більше як 500 польськими вірними він змалював сильветку Блаженнішого Йосифа Сліпого дуже теплими барвами, якого він знав добре із частих зустрічей у Ватикані. Але проповідник не обмежився виключно на особі Блаженнішого. Він представив також непосильне положення Української Католицької Церкви в Україні, її, хоч важку, бо в катакомбах, але не притихаючу діяльність. Такими словами о. Стопа згадав також про Українську Православну Церкву, діяльність якої не проходить у кращих умовах.
О. канцлер Михайло Левенець незвичайно доцільно пов’язав деякі уступи своєї мови з особою мученика Польської Церкви у Польщі о. Єжи Попєлушка, цього нового символу Польщі і Польської Церкви, цитати з казань якого видніли тут, у церкві. Дуже доброю була асоціяція думок мови з постаттю представника нового покоління польських священиків. Це і є доказ любови і милосердя до ближнього.
Треба також гаряче привітати виступ українського хору. Його виступ — це прояв нехтування ресентиментів і доказ політичного визрівання, бож вся подія мала риси політичного явища, хоч у смиренній позі релігійного свята. Тому треба жаліти, що не взяла в ньому участи інша частина української громади в Парижі, мотивуючи свою настанову канонічними перешкодами.
В. Михальчук
* Передруковуємо з «Українського Слова», Париж, 24 лютого 1985 р.
