Ти, дорога мамо, напевно пригадуєш собі, коли розвивалась-цвіла цвітом юности моя чудова весна, тоді у просторах нашої землі вогнем горіла , спалювала, ломила, нівечила, розтерзувала, знищувала все Друга світова війна. Ти сміялась із сльозами на очах, а в серці душила безмежний біль, бо семеро нас було, а ти залишилась сама. Ти, що все життя для нас присвятила-жила, Всевишнього Господа благала-молила і для нашого щастя все творила. Ти чудові пісні нам до сну співала і любов свою безмежну — материнську нам віддала. Ти за нас молилась і страждала, щоб ми були щасливі у житті, як Мати Божа за Сина свого на хресті.
Так, дорога мамо, коли я зник з твоїх очей, Ти не встигла й слова сказати, як мене повели нові «визволителі» нашої землі — України, у ці незабутні дні моєї юної весни. Ти пам’ятаєш, мамо, тоді небо палало полум’ям безмежної грози. Мамо, тоді я не відчував і не розумів твоєї безмежної самоти. Ти залишилась у розпачі своєї безповоротньої долі.
Я пішов-зник з твоїх сумних, зажурених очей у невідомі, неприготовані для мене світи. Ішов під багнетами воєнної грози. Перед моїми очима зникало рідне село, зникала рідна земля. Ця земля, яку Ти, моя мамо, навчила так пристрасно любити. Я тількищо збирався цю любов, яку ти впоїла в мене, з вдячности виявити тобі та віддати своєму терплячому українському народові. Але ж, мамо, Ти знаєш, що тоді, у ті незабутні дні моєї весни, я не знав ціни життю. Чи я один?!Але прийшлось…
У найчорніші дні, коли нікого не було, одинокою моєю надією і розрадою була молитва, що її навчила мене Ти. Перед моїми очима стояла Ти, дорога мамо, і пригадую собі, як Ти вчила мене молитись. Як ми не раз у сутінку вечора клякали перед святими образами і щиро молились за всіх — за здоров’я батька, матері, братів-сестер, за свій нарід, за душі померлих, за свою Церкву і за грішників, щоб Всевишній Господь простив їм гріхи та щоб вони навернулись на праведну Христову путь. Ось ця молитва, якої Ти мене навчила, дорога мамо, виповняла мою порожнечу, була моєю надією і розрадою, була змістом мого життя.
Я відчував, що мій осамітнений шлях безвиглядної ситуації того часу, юних років був щедро устелений Твоїми безмежними молитвами. У своїх молитвах я відчував Твою материнську присутність. Ну що ж, ось та, тоді палаюча безжалісна війна, безпощадно розчавлювала, розривала людські серця. А скільки нараховуємо цих розчавлених і розірваних сердець — вчора, сьогодні?.. Тільки один Господь знає. А скільки заплаканих очей?..
Дорога мамо, після тієї пам’ятної весни, яка безповоротньо, давно, давно відцвіла, не довелось мені хоч раз Тебе побачити, пожалітись і розказати Тобі все, все… Ти чекала на мене. А скільки таких, як я, й інших, які не повернулись до своїх матерів!
Ой, мамо, тоді горіла війна, а сьогодні — мир у світі, а скільки синів розлучено з матерями, які караються на далеких засланнях, по тюрмах тільки за те, що вони тебе палко любили… Полюбили свій нарід, батьківщину, полюбили Христа. Сьогодні не горить війна, але на нашій землі панує безбожний комунізм — «войовничий атеїзм», який виставив ідолів — Марксів, ленінів, сталінів та їм подібних без кінця. Не багато залишилось одержимих… Як шкода і як жалко, дорога мамо, що не можемо прийти і розвеселити Тебе.
Дорога мамо, не був я біля Тебе, коли перенеслась у Божі засвіти там, де вже немає ні болю, ні печалі, а життя вічне. Ти відійшла у Божі хороми, не почувши від мене ні слова, не одержавши вістки, чи я живий. Ти відійшла в той час, коли ще були свіжі рани з пожарища війни, у якому втратила синів.
Я згадував Тебе у своїх молитвах, я відчував Твою присутність і просив Всевишнього Господа Бога, щоб примістив Тебе у своїх щедрих оселях. Згадую Тебе й сьогодні, у травневий день Матері. Як шкода, що не можу Тобі принести квітів з поля, як колись, але заношу вінок молитовних прохань до Всевишнього за Тебе і сповідаюся Тобі.
Я, дорога мамо, ніколи не посоромив Тебе. Робив те, чого Ти мене змалечку навчила. Мамо, ти пригадуєш, як мене повели у замкнені світи і сьогодні ведуть моїх братів і сестер на батьківщині, без досвіду життя і знання, але була і є любов палка.
Мене силою забирали, як і моїх братів, з-під твого теплого материнського крила. Ти добре знаєш — я не одинокий! Кажу Тобі, дорога мамо, що одинокою безмежною ласкою була Твоя щира, материнська молитва. Мамо, Ти знаєш, не легкий шлях була тюрма-заслання. Важка фізична праця виснажувала мої сили-життя. Пройшов різними вузькими стежками, проходив повз різні небезпеки і приманливі спокуси, але не збився з дороги, яку Ти визначила мені.
Своїми власними силами, у холоді й голоді, здобував досвід життя і знання. Завжди у добрі чи злі часи для мене невідступною супутницею була Господня молитва. Мамо, я не посоромив Тебе ні перед нашою Церквою-Страдницею, якою Ти завжди дорожила, ні перед нашим українським народом, ні перед розп’ятим Христом. Твої безмірні щирі молитви до Неустаючої Помочі Матері Божої мене все берегли.
Дорога мамо, прийми замість квітів ось цю китицю моїх скромних думок у травневий День Матері, якими сповідаюсь Тобі…
М. Г.