З радістю вітаємо співробітника журнала «Патріярхат», поета Богдана Стефанишина з появою його двох цінних збірок поезій під назвою «Шолом і квітка» і «Патріярхові України». До речі, поезії Богдана Стефанишина, зокрема з другої збірки, не раз осмислено поглиблювали зміст журнала «Патріярхат». Обидві збірки вийшли друком у 1984 p., що означає, що 1984 р. для Богдана Стефанишина був надто успішний. З поміток в надрукованих збірках видно, що для їх появи багато спричинився д-р Роман Голічек. Для першої збірки «Шолом і квітка» Р. Голічек підшукав фундатора, який навіть не бажав виявити свого прізвища. З другої збірки поезій «Патріярхові України» випливає, що вона також появилась при допомозі і за стараннями д-ра Р. Голічека, за що йому й анонімному фундаторові належить щира подяка. Завдяки їм поетична творчість вдумливого поета Богдана Стефанишина буде збережена для скарбниці української літератури.
Перша збірка «Шолом і квітка» складається з таких частин: передмова, дивізійне, сонет, філософічні вірші, лірика, різне, із легкого жанру та автобіографія, має 123 сторінки. На одній із заголовних сторінок уміщена світлина автора поезій. Графічне оформлення і виконання титульної сторінки належить Марії Винницькій.
Як випливає з передмови до першої збірки Володимира Біляєва і автобіографії автора збірки, то Богдан Стефанишин у своїй першій збірці поезій не виступає як початківець, бо вже задовго перед тим друкувався у журналах і газетах. В. Біляїв у передмові пише: «… це збірка цілком вправного і зрілого поета, якому доступні і зрозумілі не тільки його власні особисті почування, але і почування ближніх…».
Б. Стефанишин свою збірку поезій починає віршем «Станьмо в рівні ряди» (Додивізійне), у якому дає своє глибоке розуміння, чому треба ставати в ряди української дивізії. Автор у своїй творчості суворо додержується клясичних форм поетичної творчсти. Він добирає слова, мов перли, щоб усі були тієї самої якости, того самого звучання. Під тим оглядом Б. Стефанишин — естет.
Читаючи ранні поезії Б. Стефанишина у збірці «Шолом і квітка», у якій є зібрані поезії з раннього і сучасного періоду творчости, читачеві виразно кидається у вічі, як поет ріс і кристалізував свою поетичну творчість, у якій віддзеркалились фрагменти, події й доба часу. Його змістовні музично-мельодійні слова випливають з серця і кладуться у строфи, як грайливе намисто, і радують душу читача. Ось один куплет з вірша під назвою «Героям дивізії»:
Незламні вояки Вкраїни!
Ви добровільно йшли на змаг,
Хоч знали — люто вас зустріне
Ворожий виклик у боях.
Б. Стефанишин у своїй поетичній творчості дає виразні глибоко вдумливі картини.
Друга збірка поезій під назвою «Патріярхові України», яка має 76 сторінок, в основному присвячена Блаженнішому Патріярхові Йосифові. До збірки вступне слово написав д-р Роман Голічек. Титульна сторінка й оформлення також належить Марії Винницькій. У збірці є кілька збірних кольорових світлин з Патріярхом Йосифом. На початкових сторінках автор зробив наступну помітку: «Його Святості Патріярхові Йосифу з синівською любов’ю та пошаною цю книжечку поезій присвячую. Б. С.» Первісно ця збірка була присвячена Патріярхові Йосифові у його сорокріччя свячення, що припадало на осінь минулого року.
На вступі до поезій уміщено образ Жировицької Матері Божої і рівночасно збірка поезій відкривається віршем під назвою «Жировицька Божа Мати»: Промінним блиском в дикій груші З’явилась дітям-пастушкам Вона, що нам рятує душі, Господня Ненька. Скромний храм…
Слід підкреслити, що майже всі поезії з присвятою для Патріярха Йосифа чи з приводу його якоїсь події були друковані на сторінках нашого журналу «Патріярхат». Отже, в основному наші читачі добре знайомі з поетичною творчістю Б. Стефанишина. До другої збірки поезій увійшли також поезії, присвячені загально релігійній та національній тематиці. Автор у своїй поетичній творчості глибоко осмислив нашого Ісповідника Віри, їх Святість Патріярха Йосифа. У поетичній творчості Б. Стефенишина виразно помітна легкість вислову, глибина думки і прозора образність того, що автор бажає сказати. Все це разом робить його творчість сприємливою, переконливою і зрозумілою для читача. У читача постає враження, що Б. Стефанишин може творити без кінця, він не має в цьому труднощів, хоч у вірші «Муза», що надрукований у першій збірці, автор пише про протилежне:
Не раз здається, подеру
Та кину в сміття строф журу —
Зломлю перо чи олівець —
Не буду віршувать — кінець!
Це, властиво, нічого нового, бо такі хвилини переживають усі справжні творці літературно-мистецької творчости. Але нас не переконує, що Б. Стефанишин має труднощі у своїй творчості. Вона в нього пливе природньо, мов річка.
Б. Стефанишин має помітний дорібок своєї поетичної творчости. Нам нічого більше не залишається, як побажати йому дальших успіхів у його поетичному покликанні.
