Ця радісна благовість така сама була на початку її ставання, такою безмежно радісною пройшла віки до нашого часу і піде у безконечну даль віків незмінною, безмежно радісною і визначуватиме шляхи для людства цьогобічного життя. Вслухайтесь у ці прості, звичайні, нескладні й самозрозумілі для кожної людини, а водночас так глибоко вичерпні, змістовні слова благовісті — Христос Воскрес! Вони, ці радісні слова благовісті, народжувались із смерти Христа й голосили, утверджували вічність життя. Христос своєю смертю, з любови до нас, «смерть подолав і тим, що в гробах, життя дарував». Це вони — жінки, що несли миро розп’ятому й похованому Христові, перші почули ці радісні слова, з яких не смерть, а виростало повне, невичерпне, новонароджене джерело життя. А ці слова, немов весна, будились, росли й розвивались до нового життя. Вслухайтесь у їх чарівно радісну мельодію і відчуєте безмежну силу їх життя.
Вони були й залишились, ці слова, радістю радостей у темні, захмарені, безпроглядні дні та без упину неслись у часі й просторі, наповняючи глибоким змістом людське життя. Це ті радісні слова, що ними ми з надією зустрічали наше життя. Це ці незмінні слова, що нас навчали й утверджували у нас про безболісне й безпечальне позагробове, безконечне потойбічне життя. Це ці радісні Господні слова, яким немає початку, немає кінця. Вдумайтесь у ці слова. Вслухайтесь у їх чарівну мельодійність, яка встелює наші поля і зноситься у безвість — у Господні небеса. Вони нас наповнюють теплом любови воскреслого Христа. Як говориться у книзі «Битія» Христа, вони, ці слова, були на початку життя, вони були й саме життя.
Вони, ось ці радісні благовісні слова, відзиваються і там, де, здавалось, завмирає Христове життя. Там, де давно замовкли дзвони, які все голосили ці радісні слова — Христос Воскрес! Але ж ці радісні слова не завмерли, вони живуть, вони стали незгасаючим світлом та дальше і безупину визначують шляхи людства. Ви чуєте, як сильно, як неустрашимо, і як відважно й голосно проказує ці радісні слова Йосиф Тереля. Він кличе: «Віддайте нам воскреслого Христа». Тереля не сам, їх цілий хор, що голосно співає ці радісні слова: «Дозвольте нам ісповідувати воскреслого Христа, бо це основна ціль нашого буття».
Долучімось і ми у вільному світі, де нам нічого не грозить, до хору Терелі й співаймо разом радісну пісню про воскреслого Христа, бо Він же наша вся надія, наше життя. Співаймо ці радісні слова, щоб їх почули по цей і по той бік залізної заслони. Щоб почула безбожна, кровожадна і безпощадна червона Москва, що ростуть, розвиваються і могутніють ці радісні слова про воскреслого Христа. Немає такого грому, такої сили, щоб могла вбити їх життя. Щоб почула їх і столиця св. апостола Петра, що ми непохитно стоїмо тут, без території, і там, на батьківщині, визнаючи воскреслого Христа, це правда свята. Щоб почула Апостольська Столиця, що наша Свята Українська Церква непоборно жива, хоч її знищують уже сорок років на батьківщині, а сьогодні, на жаль, тут, у вільному світі, під Божим сонцем, заперечують її життя. Нам ставлять букви закону понад закони Христа. Христова правда є одна й неподільна для всього людства.
Вслухайтесь у мельодії хору нашої Катакомбної Української Церкви на батьківщині та вдумайтесь у слова прохань і благань — не переслідуйте вірних послідовників Христа, відчиніть Божі храми, бо Христос приніс любов, а не меч. Вони кличуть — наша Українська Церква вже майже сорок років подивугідно переносить агонію Великої П’ятниці — розп’яття Христа. Ви знаєте, як ллялась і застигала невинна кров свята, утверджуючи Христові діла, що Церква Христова в Україні незнищима й жива. Про цю святу й незаперечну правду пішов, у вересні минулого року, свідчити до Всевишнього Господа нашого Спасителя Христа Ісповідник Віри, незламний В’язень ради Христа. Він, Патріярх Йосиф, окрилював наше церковне життя, зносив усі муки й болі за спасенні слова Христа. Змагав, щоб наша Помісна Українська Католицька Церква на волі підносила умовклі слова Української Катакомбної Церкви на батьківщині, щоб знову загомоніли дзвони волі у Києві, Львові й Ужгороді, що Христова Церква непоборна й жива.
Патріярх нашої Церкви напевно буде просити Всевишнього Господа, щоб прискорив цей день воскресіння нашої страждальної катакомбної Церкви. Щоб знову загомоніли воскресні дзвони, як колись, на широких просторах України, звіщаючи боголюбивий народ про благу і радісну вість, що Христос воскрес. Щоб радісні дзвони — безсмертні слова — розвіяли ввесь смуток, журбу, страждання і болі розбитого і поневоленого українського народу і утвердили у вірі, що знову і знову надходить чарівна, цілюща Христова воскресна весна. Що засіяне зерно нашими співвітчизняниками: рівноапостольним св. Володимиром та митрополитами Петром Могилою, Веньямином Рутським, Слугою Божим Андреєм Шептицьким і нашим Першим Патріярхом, Блаженнішим Йосифом Сліпим,— зійде і зацвіте цвітом правди, добра й любови, бо ж наша батьківщина — Русь-Україна — пройшла шлях незрівнянних терпінь і страждань, який веде до незаперечного радісного воскресіння. Хай ці радісні воскресні, цілющі слова наповняють нас сильною вірою, надією і любов’ю, що є основою живучости на землі воскреслого Христа — вслухайтесь у ці животворящі глибокі слова Христа.
М. Г.
