Запитання, винесене в заголовок цієї статті, може здатися не надто інтригувальним тим, що не цікавляться нюансами церковно-адміністративної сфери. Проте ця стаття отця-доктора Атаназія Маквея – не про нюанси, а радше про принципи. В сьогоднішній Україні ми є свідками того, як обрання тих чи тих людей на відповідальні посади відбувається переважно без якогось серйозного аналізу особи кандидата. І часто, як кажуть, в гру вступають корупційні чинники. Церква пройшла власну еволюцію відбору на відповідальні посади, методом спроб і помилок була випрацювана певна система, яка умож- ливлювала вибір найдостойніших. Про те, як це є сьогодні, читачі «Патріярхату» дізнаються безпосередньо з цієї статті.
Під час вибору кожного єпископа до уваги беруться конкретні запитання, що відносяться до певного часу, місця і ситуації. Одним із необхідних елементів, присутніх при кожному процесі вибору єпископа, є «Офіційний запитальник». Я виявив дві версії такого документа, обидві з яких були видані Священною консисторською конгрегацією (сьогодні вона називається Конгрегація у справах єпископів). Перший Запитальник без дати, але точно був у використанні в кінці XIX століття. Другий був опублікований у Ватикані Polyglot Press в 1913 році та є результатом реформ Римської курії і процесів відбору на посади під час понтифікату Пія Х.
Перший Запитальник має назву «Notiones ac quaestiones circa qualitates quae necessarie sunt in promovendis ad Episcopale munus ac dignitatem» або в перекладі «Інформація та питання, що стосуються якостей, які необхідні для пропозиції [когось] на єпископську посаду і гідність». Документ містить чотирнадцять коротких запитань щодо імені, місця походження, віку, сім’ї, здоров’я, навчання, ступенів священства, церковних обов’язків, які виконував кандидат, лідерських та адміністративних, а також щодо моральних та особистих якостей, якими володіє особа. Принаймні в одному випадку в документі, що належить до періоду інтенсивних політичних збурень, «вручну» було додане ще одне запитання «Чи є кандидат відсторонений від політичних фракцій?». Цей перший документ має досить загальний характер і, можливо, був занадто коротким, як видно з відносно невеликого обсягу інформації, яку він містив про конкретного священнослужителя.
Під час модерністської кризи, що загострилася на початку понтифікату Пія Х, Римська курія прагнула отримати більш всеохопну інформацію про тих, котрі були запропоновані на відповідальні позиції в Церкві. З цією метою новий Запитальник був введений у практику в 1913 році і мав назву «Interrogationes de qualitatibus eligendi ad episcopatum» або в перекладі – «Питання, що стосуються якостей особи, яку вибирають для єпископства». Нова версія містить низку нововведень, одним з яких є розподіл запитань на чотири групи (статті). Перша стаття містить сім запитань, що стосуються особистої інформації про кандидата. Друга – дев’ять запитань і стосується навчання, ступенів священства та духовних обов’язків кандидата. Треті шість запитань стосуються моральних якостей потенційного епископа. І четверта стаття, з двома запитаннями, просить того, кому Запитальник був надісланий, дати загальну думку щодо гідності кандидата і його здатності до адміністрування єпархії. З двадцяти чотирьох запитань у новій версії документа більше десяти запитань, яких не було в попередній.
Один із найгостріших аспектів Запитальника 1913 року полягав у додаванні вступного запитання (№1), яке було поміщене перед першою статтею. В оригіналі, латиною, це перше запитання звучить так: «Utrum testis candidatum cognoscat, a quo tempore et quomodo. Signanter dicat utrum eidem aliquo consanguinitatis vel affinitatis gradu coniunctus sit; utrum cum ipso intima amicitia, an potius aversio aliqua obtineat?» або в перекладі – «Чи можете засвідчити, що Ви знаєте кандидата, наскільки Ви його знаєте і як довго, прямо вказавши, чи перебуваєте Ви з кандидатом у кровному зв’язку або в певному ступені стосунків через шлюб та інших людей; чи є Ви дуже близькими друзями, чи, навпаки, маєте з будь-якої причини відразу до кандидата?».
Раніше Запитальник не містив таких відвертих питань. Найімовірніше, це наслідок тих труднощів, що виникали в процесі попередньої практики. Святий Пій X, який затвердив доповнення до цього Запитальника, добре розумів, що навіть найбільш гідні свідки мають власні людські слабкості та можуть мати необ’єктивний погляд на людину, яку їх просять оцінити. Вони можуть мати навіть особисту зацікавленість у тому, щоб кандидат був обраний на певну посаду або, навпаки, заблокований. Версія Запитальника 1913 року робить його важчим для доброї совісті того, хто надає інформацію і намагається проштовхнути або ж заблокувати кандидата із особистих причин.
Незважаючи на те, що Запитальник був розроблений Священною консисторською конгрегацією, його використовувала і Східна конгрегація, яка після її створення в 1917 році взяла на себе відповідальність обробки номінацій східних католицьких єпископів.
Після Другого Ватиканського Собору зміни в церковному законодавстві спричинили й необхідність змін у процесі вибору єпископів. Наприклад, якщо раніше цивільні уряди мали право голосу в таких номінаціях (часто через королівську прерогативу презентації кандидата), то тепер визначні миряни, знайомі з кандидатом, могли також отримати Запитальник.
Варто зауважити, що єпископські анкети є конфіденційними, і ті, що отримують їх, зобов’язані зберігати в таємниці як запитання, так і відповіді на них. Упродовж приблизно сімдесяти років такі документи і далі залишаються конфіденційними, допоки папа не скасує цієї заборони. Документи, які були цитовані вище, уже не є конфіденційними і більше не використовуються. Вони є частиною документів, дозволених для загального дослідження в 1985 році Папою Іваном Павлом II, який відкрив доступ до документів понтифікатів Пія Х і Бенедикта ХѴ (1903 – 1922 рр.), і зберігаються в архівах Апостольського Престолу. В 2006 році Папа Бенедикт XVI розширив цей доступ, включивши й понтифікат Пія XI (1922 – 1939 рр.).
Сьогодні запитальники є аналогічними до тих, що розглянуті тут, та, як і раніше, використовуються щодо кожного передбачуваного кандидата на єпископський престол. Після того, як заповнення запитальників завершене, список кандидатів звужується до трьох (латинська назва такого списку – terna). На основі інформації, отриманої з усіх анкет, ці потрійні списки кандидатів містять імена в порядку від найбільш рекомендованих до менш рекомендованих. Після погодження кандидатів із папським Державним секретаріатом відповідний відділ Ватикану, відповідальний за висунення кандидатів (Конгрегація у справах єпископів для латинських єпархій, Конгрегація поширення віри для місійних територій та Східна конгрегація для східних католиків), оголошує папі ім’я людини, яку вважає найкращим кандидатом, разом з іменами інших осіб. Папа може підтвердити цей вибір або обрати одного з двох інших імен із потрійного списку чи навіть призначити когось, кого в списку немає. В цілому, однак, переважають рекомендації відділу.
Сучасних українських греко-католицьких кандидатів перевіряють на двох рівнях на рівні Патріаршої або Верховно-Архиєпископської курії та на рівні Апостольського Престолу. Обидва рівні надсилають свої відмінні запитальники. Постійний Синод, що складається з глави Церкви і чотирьох обраних єпископів, обговорює інформацію, що міститься в отриманих відповідях, а потім надає свої висновки загальному Синодові єпископів УГКЦ. Відповідно до наявної ситуації єпископів на матірній території (в Україні) обирає безпосередньо український Синод і потверджує Вселенський Архиєрей. Але в діаспорі, в той час як Синод, як і раніше, представляє потрійний список кандидатів Апостольському Престолу, Східна конгрегація, яка досліджує цей список, надає свої висновки папі, який після цього призначає єпископа. Така відмінність у процесі виникає через те, що патріархи/верховні архиєпископи не тримають юрисдикцію за межами рідної країни, в той час як верховний понтифік має універсальну юрисдикцію в усьому світі.
Теперішні анкети, чи то синодальні, чи то ватиканські, передають таємно, що робить їх неможливими для порівняння з попередніми версіями. Цікаво було б, однак, знати, чи й далі вимагають вони від свідка зізнання, чи має він почуття дружби або ворожості у відношенні до потенційного кандидата…
о. д-р Атаназій МакВей
