Про Блудного сина
(З Євангелії)
Було в батька два сини,
У достатку жили,
Разом з батьком працювали
Й Господа хвалили.
Але ось одного разу
Син каже — Мій тату,
Я піду у світ широкий,
Лишу свою хату.
Дай мені, дорогий тату,
Майно у дорогу,
Попрощаюся з ріднею,
Помолюся Богу.
Батько просить: — Сину мій,
Не кидай родини,
Свого батька, мами, брата,
Рідної хатини.
Але, дарма, не послухав,
Пішов син світами,
Відцурався батька, брата
І рідної мами.
Мандрував він по містах,
Гуляв, веселився,
Аж нарешті змарнував все,
В біді опинився.
Вже не має він що їсти,
Бо все прогуляв,
Із друзями молодими
Тай бідним вже став.
Пішов в найми свинарем
В пана пасти свині,
І бідує, голодує
В латаній свитині.
Сидить й думає на полю:
Додому вернуся
І батькові рідненькому
До ніг поклонюся.
— Прийми, батьку дорогенький,
Приблудного сина,
Пробач мені всі провини,
Я твоя дитина.
І зрадів же рідний батько,
Пригощає сина,
Одягає, робить бенкет,
Це ж рідна дитина.
Це євангельська наука
Про блудного сина,
Це повчальна гарна причта
Для християнина.
Деколи і ми буваєм
Блудними синами,
Мандруємо у житті
Грішними стежками.
Але Христос любить нас,
Добра нам бажає
Не грішіть же, добрі люди,
Всіх нас закликає.
— Прийдіть, милі, всі до Мене
Я вам все прощаю,
Щастя, добра у житті
Всім людям бажаю.
Жийте в вірі християнській,
Моліться, працюйте,
Жийте в злагоді й любові,
Часу не марнуйте.
Кривий Мирослав
Підволочиськ, Україна
Благовіщення
Порожньо й дико. Над попелом круки
Вимушено провіщають весну.
Очі чужі і непрошені руки
Стискують серце обіймами сну.
Я не забув. Але пам’ять втомилась
Стримувати забобонність розрад.
Все, що мені ще учора наснилось,
Явно встає — з того боку, з-за ґрат.
Я не дивуюсь. Сон сонцем розлився.
Хай не надовго — хай лиш на мить.
Те, ради чого я в світі лишився,
Ангел Господній благовістить.
Харків
Лесь Бондаренко
В. Боровий
Вірю світлу
Я вірю світлу, вірю тиші
І вам, осінні вечори,
Іще яскравіші, ясніші,
Ніж за юнацької пори.
О, як же ви мені світили,
Та не померли ще…
Ні-ні!
Ще скільки барв і скільки сили
Дарують обшири землі.
Краса їх у росині блиска,
А міць їх виткана дощем…
О світе, днів моїх колиско,
Розвій душі таємний щем!
Не дай мене ти на поталу
Залізній пащі мертвоти.
Не те, щоб тлінного оскалу
Вжахнувся я…
Із правоти
Найвищих істин — найвірніша,
Найвірогідніша оця:
Щоб серцю стомленому тиша,
А тілу — спокій до кінця.
Але до часу! У дорозі,
Як розгублю я серця жар…
Але до миті! Як в знемозі
Мене зламає літ тягар.
Дотліє вечір, змеркне небо —
Як перейду життя межу,
Я сам тоді схилюсь до тебе,
У Бога ласки попрошу, м. Харків
Богдан Мигаль, Україна
Сонет про перебудову
Прийшла до нас нова пора здорова,
Це перемога миру — смерть війні!
І вільна праця на своїй землі,
Нового мислення й життя основа.
Відкрились людству обрії ясні,
Настала людських серць і душ обнова
І єдність думки, дії й слова…
Грядуть великі історичні дні!
Бурхливу час приніс перебудову,
Прозрів нарешті втомлений народ
Й піднявся дружньо до нових висот!
І рідна пісня радісно звучить
І закликає нас добро творить!..
Дзвени ж сміливо, наше рідне слово!..
Україно
Ми твердо віримо, що йде весна,
Повна розцвіту Твого життя.
Ми твердо віримо, що Ти живеш,
Що сил набираєш і не помреш,
Про що мріють Твої вороги.
А ми
Лиш молимо Творця Всесвіту,
Щоб врівнював Твої стежки
З дороговказом, куди то йти
До кращого майбуття,
До світлого дня.
Тепер
Ще зима з протилежними вітрами
Завіває стежки перед нами,
Та сонце весняне засвітить уже,
Щоби стопити твердий лід
І віднайти слід квітучої долі.
Іди
Відважно і сміло вперед
На стрічу з золотими днями,
Щоб заспівати гучний гимн,
Одними устами
Тебе, о Господи, хвалим!
Ольга Гриньків
Молитва
О, Боже мій, незміряних просторів,
Молюсь Тобі, злиденний митар,
Не дай сконать безцільно в зморі,
А дай великих днів дожить.
Не дай пропасти на чужині,
А ген в святих степах Дніпрових,
Де ллються сльози материнні
В жорстокій муці та оковах.
О, дай зо сцени життєвої
Зійти, як лицар, незбагнуто,
Цілим єством віддатись бою
За край, століттями закутий!..
м. Сокаль
І. Парніцький
З Новим роком!
В безмежну вічність рік за роком кане,
І кожен з нас Нового Року жде,
Який відкриє майбуття незнане
І нас до нових звершень поведе…
Тож з Новим Роком палко Вас вітаєм
Й шлем з України щирий наш привіт,
Всім серцем долі світлої бажаєм,
Хай щастя прийде до Ваших воріт!
І ще бажаєм сили до роботи,
Хай будуть легкі будні трудові,
Хай зникнуть всякі клопоти й турботи
Хай Ваші мрії збудуться ясні!..
Хай в цьому році всі дні і хвилини
У Вашій праці успіх принесуть,
Ви ж в серці збережіть, немов перлини:
Добро, Любов, і Правду, Красу!
Хай в Вашій хаті радісно лунають
Пісні веселі і безжурний сміх,
Нехай троянди для Вас розквітають,
А сум не ступить навіть на поріг!
Нехай сьогодні в Україні лине
Наш новорічний й різдвяний привіт!
Прийміть вітання для Вас і родини,
Живіть щасливо хоч по сотні літ!
Богдан Мигаль
Микола Сарма-Соколовський
Ненадіслане Пастирське послання
Народе мій, здавалося, що ти
уже живеш без Бога, без мети,
немов буття поглинуло твою свідомість,
та раптом диво — ти ожив!
і сонце засіяло в нашім Домі,
що довго був не наш —
Москви розкішна дача,
в законі тюрем та параш
із тим, де навіть ворон не закряче.
А уряд наш,
якому лиш була дозволена покора,
благоговів, як істинний Кремля васал.
Москву хвалили всеньким хором,
а щодо критики — мовчав загал:
всі нурились в собі,
мов ті кроти у норах.
На жаль, і нині є такі —
живі, ходячі смертяки.
О штучні пасинки! Ще Україна плаче,
бо в жилах ваших кров,
що гордо мовиться: «козача»,
здрімалася поволі і пригасла
під колисанку молитов
попа Гапона Восьмигласа.
Московська Церква, патріярша,
уся в гріхах, неначе в пархах:
в’язалась ще недавно з КҐБ
негласними «ділами»
і далі діє в спосіб, вивчений віками.
Вона і в Переяславі в оману завела
Богдана і його старшин —
зігнулась гордість рівних спин.
А вдруге, коли Січ останню
московське військо вже обстало,
і тут попівство козаків
на спільній вірі ошукало.
І Січі-матінки не стало…
Але вже досить нам таких оман —
розвіємо всіх кривд туман!
Хай не чадить чужих кадил
облудний дим!
Молімось нашому лиш Богу,
йдучи в дорогу,
бо тільки Він —
для нас, пригноблених, є Бог —
надія наших перемог.
Ми з ним розірвемо облогу
і, ставши на свою державну твердь,
здолаємо підступну смерть,
що зазіхає прямо й обережно
на нашу незалежність.