Ось ці непроминальні, глибокі змістом і трагічні в дійсності слова: «Притерпівий за нас страсти, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас» привертають нашу увагу на подію, коли звершувалось спасіння людського роду — Великий Піст, що все приходить після свят Різдва Христового та карнавалового періоду. Ці різкі контрасти, карнавал, забава і радість з одної сторони і піст, упокорення, смиренність з другої, ставлять перед нашими очима два світи, туземний і кидають проекцію на потойбічне — вічне Боже, безсмертне життя, де вже немає ні болю, ні терпінь, ні жодних турбот, до якого всі повинні готовитись.
Великий Піст є немов пригадкою у нашому забутті радости туземного життя, щоб ми призадумались над пройденим і сучасним і свідомо утверджували своє майбутнє життя в духовному розумінні. Великий Піст — це справді дуже вагомий період часу для наших широких й глибоких роздумів над усім духовним — Христовим життям, яке не має кінця. Все це знову спрямоване на те, щоб після посту й упокорення з радістю, з чистим серцем і душею зустрінути найбільше свято свят — Христове Воскресіння, що стало переломовою подією усього людства — відкуплення людства. Це час, щоб тверезо глянути на кінцеві акорди життя на землі Бого-чоловіка, Ісуса Христа, що народивсь на землі з любови до нас, людей, і, вмираючи, трагічно у болях і воскресав у небесні простори із тієї самої любови до людства.
Великий Піст — це не тільки час на повздержання в їжі від м’яса чи набілу, як вияв практикуючого члена Христової Церкви, але також час на роздуми свого особливого, церковного, громадського і державно-політичного життя. Роздумувати над проблемами гармонійного християнського життя. Знаємо, що незаперечною істиною залишається дійсність, що життя людини є дочасним. Що від прожитої нашої дочасности, себто як ми провели наше життя тут, на землі, залежить наше потойбічне, позагробове життя. Ідеться тут, чи ми жили особисто, чи у громадському житті згідно з Христовими засадами у любові до своїх ближніх, у вірі в Єдиного Бога і надії. Піст — це період часу, коли треба глянути відкритими очима, чи ми йшли і чи йдемо за вказівками Христової Церкви. Піст також — це час на щиру і покаянну молитву. Христос перед своїми страстями перебував сорок днів на молитві, і як Людина, просив Небесного Отця нагородити Його силою витривалости пройти жорстокий хресний шлях аж до воскресіння. В цьому була наука для нас, що тільки через молитву, терпіння і смерть приходить воскресіння. Поруч з тим все належить робити підсумок своєї совісти.
Так само ми повинні підходити до нашого релігійного і національного життя, нашої молодої української держави. Пригадати собі все, де ми були, що було у нашому недалекому історичному минулому, що ми на протязі того часу пережили і куди ми прямуємо чи стараємось прямувати. Пригадаймо, як всі наші Божі храми були зачинені і зужиті на інші цілі. В той же самий час цілі генерації виростали у безвірстві, а святі ікони були замінені «іконами» комуністичних ватажків: Леніна і Сталіна та інших. Ідучи по просторих теренах України, зокрема на схід від Збруча, не видно було Божих храмів, ні придорожних хрестів, але всюди у кожній місцевості на всіх скверах і сквериках стояли скульптури винахідника конценраційних таборів і душовбивців Леніна і Сталіна. Останній зник, а перший ще і по сьогодні залишився. Це ж вони і їх наслідники з людини зробили гвинтика, відібрали від людини найцінніше — її особистість, свободу і творчу ініціативу, чим її Всевишній Господь нагородив. Вони і їх непомильна комуністична партія вирішували про життя і смерть людини. Ніхто не мав відваги висловити слова критики, а коли хтось до подібного допустився, то його провадив шлях туди, звідкіля живими не повертають. Скільки знищено людських життів… Може колись дослідники все це точно підрахують. Так в Другу світову війну була тільки одна упривілейована Церква, яку воскресив сам Сталін, це була Російська Православна Церква, яка була потрібна Сталіну на експорт і для внутрішнього спокою. Без винятку, від патріярхів Алєксія і Пімена починаючи і майже всі поголовно співпрацювали з знищувальною машиною людських життів КДБ, а ті, що від цього відмовлялись, ішли туди, звідки не було повороту …Говорилось, що всі були рівні, але чомусь комуністичні вожді і члени комуністичної партії були найрівніші. Імперія безбожництва росла і зброїлась до зубів, а народ жив ізольовано і вірив, що найкраще на світі живе народ у безбожницькій системі. Народ був обдурений, включно з нечуваною пародією виборів, бо ж голосуючий не мав можливости нікого вибирати, бо тільки один був кандидат. Чи історія комуністичної системи в Радянському Союзі хоч раз записала, що якийсь кандидат перепав у виборах, такого чуда не було. Народ був обдурюваний й обманюваний.
Правда, сьогодні також забулось, що економічне життя почало котитись стрімко вниз, ще за часів Радянського Союзу. М. Горбачов, якому багато повинні завдячувати, розпочав так звану «перебудову», але це вже не було сили, щоб це падіння можна було зупинити. Новопосталі держави і в тому Україна, успадкували це економічне падіння від більшовицької системи, а поруч з тим обтяли різні економічні артерії, які творили одну цілість, ще більше поглибили економічний кризовий стан, за який сьогодні винуватими роблять сучасних керманичів держави. Ось тут потрібна розсудність, примиренність, терпеливість і покора. В цьому відношенні повинна б відіграти особливу ролю наша Церква чи Церкви. Варто б сьогодні подумати, проаналізувати і може повернути до нашого раннього Володимирового християнства. На жаль, молода українська держава успадкувала все погане від попередніх комуністичних ватажків. Без повороту до християнських основ не багато буде можна зробити. Пам’ятаймо, що Всевишній Господь послав нам нашу незалежність, самостійність і соборність, це продукт Божого Провидіння. Хай цей Великий Піст стане часом роздумів і невідкличним поворотом до християнського життя, спертого на Христовій любові у молодій українській державі.
М. Г.
