Це відбувається щороку. Щороку ми починаємо пасхальний піст так званими передпостовими неділями. До них належать: Неділя митаря і фарисея, Неділя блудного сина, М’ясопусна і Сиропусна неділі. І якщо з двома останніми питань не виникає, бо їх суть чітко окреслена: поступове впровадження у період посту, відмова спочатку від споживання м’яса, а потім – від молочних страв для того, щоб, відійшовши від святкового і пишного, зосередитись на буденному й простому, для співстраждання з Христом в Його упокоренні, в Його сходженні від пишноти божества до убогості неприйнятого своїми ж людства, то щодо перших двох виникають певні питання. Особливо для вдумливих, для тих, що моляться літургійними текстами Церкви і намагаються пропустити їх крізь себе.
З одного боку, в літургійних текстах цих передпостових неділь уже йдеться про важливі постові максими – піст, упокорення, слідування євангельським приписам, а з іншого – заборона постити, бо самі вони і період між ними є загальницею. З одного боку, спів «на вавилонських ріках», «покаяння двері відкрий мені» та інше, а з другого – заохочення до святкування. Тексти стихир, канону цих неділь сповнені закликів до оплакування гріхів, прохань до Господа про очищення та й узагалі тем, більше пов’язаних із суто постовим періодом. Понад те, ті, що моляться вдумливо літургійною молитвою Церкви, дуже легко можуть зауважити, що теми цих двох неділь повторюються в третій (про блудного) і четвертий (про митаря і фарисея) тижні посту. Не лише тексти цих тижнів, а й тексти передуючих їм неділь присвячені роздумуванню над темами цих притч.
Ось кілька їх:
Наймолодшим був я сином Твоїм і багатство Твоє марно розтратив, віддалившись до грішного життя і благ Твоїх позбувся, Чоловіколюбче, нині приходжу до Тебе, Отця і Бога мого, і прошу прощення (тропар 6-ої пісні канону другої неділі Великого посту).
Господь притчею навчав усіх уникати гордливого розуму злих фарисеїв і наказав усім не заноситися розумом, коли роздумуєш; прикладом і образом Сам бувши, аж до розп’яття і смерти Сам Себе віддав. Дякуючи, промовмо разом із митарем: Ти, що постраждав за нас і не переможений страстями, визволи нас від страждань, Боже, і спаси душі наші (стихира на хвалитних третьої неділі Великого посту).
Якщо ж приглянутись ще краще, можна побачити, що й інші тижні Великого посту теж присвячені розважанню над темами притч і Євангелія від Луки – притчі про милосердного самарянина (четверта неділя і п’ятий тиждень) та багача і Лазаря (п’ята неділя і шостий тиждень).
Із вже існуючих досліджень (зокрема з прекрасного дослідження Івана Карабінова) відомо, що первинними місцями Неділі митаря і фарисея та Неділі блудного сина є третя і друга неділі Великого посту відповідно до системи євангельських читань в єрусалимській традиції, яка формувала своє літургійне благочестя Великого навколо розважання над вибраними притчами з Євангелія від Луки. Ця традиція згодом була витіснена пізнішою монашою традицією, за якою на суботи і неділі Великого посту переносились свята важливих для монашества осіб чи феноменів, святкування яких збігалося з часом Великого посту. Такими були: Теодор Тирон, Григорій Палама, Марія Єгипетська, Іван Ліствичник, святкування перемоги над іконоборцями (яку, до речі, вибороло саме монашество) чи почитання хреста Господнього, яке навіть у звичайний час звершується двічі на тиждень (в середу і п’ятницю) та вважається основою постової практики як такої.
Такий вплив монашої традиції частково (бо в літургійних текстах воно й донині частково присутнє) зруйнував первинну структуру Великого посту, завдяки якій дві неділі просто випали з «неділь посту» і помістились між справжні передпостові неділі, – Неділю про Закхея та М’ясопусну неділю. Саме вони були первинним і дуже логічним обрамленням загальниці перед початком Великого посту. Закхей організовує гостину (загальниця), яка завершується присягою роздати милостиню вбогим і учетверо надолужити кривду, яку він зробив (м’ясопуст), і саме це є основним «завданням» на час Великого посту. Вірні відмовляються від м’яса і набілу не задля дієти, а задля того, щоби роздати заощаджене внаслідок посту убогим. Таким чином, первинна логічна схема Великого посту була такою:
– Неділя про Закхея
Тиждень загальниці
– Неділя м’ясопусна (= запусти)
Початок співу тріодей
– Неділя сиропусна, яка насправді є першою неділею посту, оскільки в пості, як і в решті літургійного року, саме неділя відкриває тиждень, як це видно з тем літургійних текстів тижнів, які за ними слідують
– Перша неділя посту (колись друга)
– Друга неділя посту (= про блудного сина), колись третя
– Третя неділя посту (= про митаря і фарисея), колись четверта
– Четверта неділя посту (= про милосердного самарянина), колись п’ята
– П’ята неділя посту (= про багача і Лазаря), колись шоста, завершувалась святкуванням воскресіння Лазаря і водночас слугувала початком Великого тижня).
Звичайно, внаслідок пізніших нашарувань цю первинну логічну єдність побачити надзвичайно важко, а тематика піснеспівів літургії передпостових неділь на тлі дисциплінарної вимоги не постити виглядає зовсім нелогічною. Це штучне подовження і без того довгої Чотиридесятниці, обрахувати яку теж не так уже й легко, жодним чином не вписується до заклику до життя літургійною традицією, так прекрасно висловленою у Конституції Другого Ватиканського Собору «Про Святу літургію»: Нехай обряди ясніють шляхетною простотою; нехай відзначаються стислістю і прозорістю й уникають непотрібних повторень; нехай будуть пристосовані для розуміння їх вірними і загалом не потребують багатьох пояснень (КСЛ 34). Хотілося б, аби при перегляді правил та способів посту в УГКЦ і цей аспект став важливим та відкрив вірним багатство їх «логічної служби» (Рим 12:1). Адже заклик Неділі митаря і фарисея – «Не молімось по-фарисейськи, браття» стосується й того, осмисленою є наша молитва чи просто сповненням уставу, яким колись можна буде похвалитися перед Богом як безапеляційно і вповні сповненим нами.
о. д-р Василь Рудейко, заступник голови Патріаршої літургійної комісії УГКЦ, завідувач кафедри літургіки УКУ
