Еміненціє, Владико Примасе Польщі, Еміненції, отці Монсеньйори, всі присутні отці, гості й студенти!
Бажаю сьогодні звернутися в окремий спосіб до його Еміненції Владики Кардинала Юзефа Ґлемпа, Примаса Польщі й представника всієї Церкви і польського народу, як рівно ж особливого делегата Апостольської Столиці для Української Католицької Церкви у Польщі.
Сьогоднішня зустріч не є ані першою, ані, як думаю, останньою зустріччю Примаса Польщі в Українській Колегії св. Йосафата на Джанікольо.
У Хроніці Колегії записано, що дня 22 травня 1945 року, вневдовзі після закінчення Другої світової війни, до Колегії св. Йосафата в Римі прибув примас Польщі Кардинал Авґуст Гльонд, щоб тут зустрінутись з архипастирем українських скитальців — Архиєпископом Іваном Бучком.
До цієї ж Колегії — мов до амбасади Української Католицької Церкви, часто приходив Архиєпископ Ґавліна на короткі розмови з Архиєпископом Іваном Бучком. Відвідував також Джанікольо й Примас Тисячоліття — Кардинал Стефан Вишинський.
А сьогодні ось тут мій дорогий Брат в єпископстві, Примас Кардинал Юзеф Ґлемп, а разом із ним: Митрополит Краківський, Кардинал Францішек Махарський, Митрополит Вроцлавський, Кардинал Генрик Ґульбінович і Митрополит Познанський, Архиєпископ Юрій Строба.
Радію, що разом з ними можу привітати: Його Ексцеленцію Архиєпископа Броніслава Домбровського, секретаря Польського Єпископату, а також його заступника — Єпископа Юрія Домбровського; Єпископів: Іґнатія Токарчука з Перемишля, Станіслава Шимецького з Кєльц, Єпископа Щепана Весолого — архипастиря Польських Емігрантів, Єпископа Зенона Ґрохолєвського, секретаря Апостольської Сигнатури, Єпископа Владислава Єндрушука з Дрогічина й Єпископа Ришарда Карпінського з Люблина. Вітаємо усім нам дорогого Монсеньйора Станіслава Дзівіша, а в його особі Святішого Отця між нами.
Разом зі мною тут присутні ієрархи Української Католицької Церкви в обах: Архиєпископа Мирослава Марусина, секретаря Конгрегації для Східніх Церков, Митрополита Вінніпегу — Архиєпископа Максима Германюка, Митрополита Філядельфії — Архиєпископа Стефана Сулика й Єпископа Австралії Івана Прашка.
Сьогоднішня зустріч є для нас висловом окремої ваги й радости, бо ж сьогодні можемо спільно молитися і відбути братню розмову на порозі великого ювілею — Тисячоліття Хрещення нашого народу.
Найперше хочу подякувати Вашій Еміненції, Владико Кардинале Примасе, за сердечну гостину, з якою Ви прийняли нас 8 жовтня ц.р. Дякую зокрема за слова потіхи й піддержки, спрямовані до нашої Церкви й народу, а також за запевнення щодо співпраці на благо наших братніх народів, українського і польського, на користь Католицькій Церкві обох обрядів на землях Польщі й поза її межами.
Еміненціє! Ми є вдячні Вам і Вашим Співбратам у Єпископстві за висловлену готовість забути всі болючі рани і все те, що так часто ділило наші народи впродовж їх історії і що нераз було від них зовсім незалежне.
Ось тут пригадуються мені історичної ваги документи, які в 1965 році проголосив Примас Стефан Вишинський. У посланні, спрямованому до всього німецького Єпископату, вся польська Ієрархія, напередодні свого Ювілею — Тисячоліття Хрещення Польщі, простягнула братню руку до Єпископату німецького народу в знак прощення, поєднання і любови. Це сталось в часі Другого Ватиканського Собору. Надхненником цього Послання, наскільки мені відомо, у великій мірі був тодішній Краківський Митрополит Кароль Войтила — теперішній Папа Іван-Павло II.
Стоячи сьогодні напередодні великого Ювілею Тисячоліття Хрещення Руси-України, існування Київської Церкви й беручи участь у сьомому Генеральному Синоді в Римі, яким провадить усім нам дорогий слов’янський Папа Іван-Павло II, рівно ж і ми — Ієрархія Української Католицької Церкви, простягаємо братню руку до братів-поляків на знак поєднання, взаємного прощення і любови.
Його Святість Іван—Павло II висловив бажання взяти участь у святкуваннях великого ювілею тисячоліття — Ювілею Хрещення Руси-України в липні 1988 року. Разом з цілою Вселенською Церквою і всією нашою Ієрархією, Святіший Отець у цих святих для нас днях буде при гробі святого Петра й святого Йосафата, співати благодарне «Тебе, Бога, хвалим», дякуючи за велику благодать Святого Хрещення і віри для нашого народу.
Вже сьогодні сердечно запрошуємо Владику Примаса й увесь Єпископат Польщі взяти участь разом із Святішим Отцем і нами у цих високих ювілейних, молитовних стрічах у Базилиці св. Петра в Римі.
Однак, тому, що ми є вигнанцями з нашої батьківщини й не можемо святкувати великого ювілею в соборі Святої Софії у Києві й Катедрі св. Юра у Львові, запрошуємо Ієрархію Польської Церкви взяти участь разом із Святішим Отцем і з нами у торжествах у скромному нашому соборі Святої Софії в Римі 9 липня наступного року. Маю надію, що Ви, Браття Єпископи Польщі, не відмовите моєму проханню.
При цій нагоді сердечно дякую Владиці Примасові за запрошення нас — Української Ієрархії — до Ченстохови, щоб там, у стіп Пречистої Діви Марії, спільно з українським народом, який живе на землях Польщі, й всім народом і Церквою Польщі й його ієрархією, пережити Великий Ювілей Хрещення нашого народу.
Чудесна Ікона Пресвятої Богородиці, ще поки прибула до Ченстохови, впродовж століть паломничала як матір розлогими землями України.
Її зажурені, зболілі очі ще й сьогодні звернені на своїх дітей. Саме ось нині, 17 жовтня, в суботу, коли ми молились у каплиці, там у Ченстохові молиться проща української молоді з цілої Польщі, щоб вимолити в своєї Матері благословення і свободу для своєї Церкви і народу.
Еміненції! Екцеленції!
Ми, українські єпископи, тішимося живучістю й глибокою вірою Церкви Римо-католицької й Греко-католицької в Польщі. З цієї глибокої віри родяться покликання священичі й монаші. Ця атмосфера сильної віри, яка панує серед польського народу, помагає і нашим вірним зберегти скарб віри.
З Вашою допомогою вдалося зорганізувати в Польщі понад 80 душпастирських осередків, що обслуговують понад шістдесят священиків. Із духа глибокої віри нашій Церкві у Польщі почали родитися щораз то численніші священичі й монаші покликання.
Прив’язання до віри й власного католицького обряду, яке існує в нашому народі, є кращою запорукою майбутнього. Також віримо, що при Божій помочі й при Вашій допомозі, Браття Єпископи, в дусі зрозуміння душпастирських потреб наших вірних, при Вашій піддержці, після довгих літ осирочення, наша Церква в Польщі отримає очікуваного архипастиря.
Ми рівно ж є вдячні Владиці Архиєпископові Мирославові Марусинові, секретареві Конгрегації для Східніх Церков, за те, що в імені Святішого Отця і Апостольської Столиці з такою посвятою і відданістю працює для нашої Церкви в Польщі. Його душпастирські подорожі до наших вірних додають їм сили для витривалости в католицькій вірі свого обряду. Активно йому допомагає в цьому його співробітник — отець прелат Славой Ґлудз.
Знаємо усі труднощі, що нашаровуються перед нашою Церквою. Однак, знаємо також, що «Молитва залізо ломить», як мудро каже українське прислів’я.
Тому гаряче просимо Господа, щоб оцих труднощів було чимраз менше і щоб у наших молитвах Ви благали у Нього усього, чого ми так дуже прагнемо.
А також бажаємо, щоб наша Церква нарешті могла спокійно й свобідно працювати, ісповідувати католицьку віру в своєму обряді. Непохитно віримо, що свідчення католицької віри, дане стількома і такими численними ісповідниками та мучениками впродовж усієї нашої історії, не лишаться безслідними.
Усі вони віддавали своє життя за Христову заповідь «щоб усі були одно». їхня жертва й пролиття крови зовуть і нас до того, щоб ми дійсно були одно в Христі Ісусі.
Ми прямуємо до цієї єдности напередодні Великого Ювілею, а Вас, Архипастирі Польської Церкви, і нас просимо «щоб усі були одно», «ут омнес унум сінт», так «одно», щоб вже нас ніхто не ділив.
Нехай усіх нас держить у своїй материнській опіці спільно Мати — Редемпторіс Матер — Мати Церкви і всіх народів.
На Вашу, Еміненціє, Владико Примасе, честь і на честь усієї ієрархії Католицької Церкви в Польщі підношу наше:
МНОГАЯ І БЛАГАЯ ЛІТА!!!
Рим, 17 жовтня 1987 р.