Кожного року від хвилини появи на волі у центрі вселенського християнства, у Вічному Місті — Римі, їх Святости Патріярха Йосифа — вірні Української Католицької Церкви у діяспорі в місяці лютому в особливий спосіб відзначали його день народин. З приводу тієї нагоди улаштовувались,виключно для цього, святочні сходини, святочні вечори й академії з особливо приготованими програмами. Журнал «Патріярхат» публікував окремі статті, присвячені Патріярхові Йосифові. В день його народження відбувались паломництва вірних нашої Церкви разом з деякими священиками і владиками до Риму, щоб спільно з солінізантом відзначити цю радісну подію. Перед цією незабутньою датою і в самий день народин Патріярх Йосиф одержував тисячі й тисячі листів, зокрема карток з поздоровленнями, з усіх закутин української діяспори. Ледве чи у Ватикані, крім папи, хтось одержував більше листів-побажань, ніж Патріярх Йосиф. Ватиканські листоноші вже наперед відчували і знали, що Патріярх Йосиф у місяці лютому (17) відзначає день народин.
Ми гордились індивідуальністю нашого незламного Ісповідника Віри, Отця Йосифа. Ми вважали й вважаємо життя і творчість нашого Патріярха Йосифа Божим Чудом, бо ж те все, що він творив і як діяв, не можна інакше пояснити. Але слід також підкреслити, що Отцем Йосифом гордились не тільки ми, українці, але гордилась разом з нами вся Вселенська Христова Церква, бо він став її неперевершеним світочем нашого часу. Отець Йосиф поставив на високий щабель ім’я ієрарха Христової Церкви — працівника у Божому Винограднику.
Дехто вважав, що всі ці святкування і наголошування ім’янин Патріярха Йосифа є своєрідним «культом особи». До цього можна з певністю сказати, що промоторами цих святкувань незаперечно були миряни, особливо зорганізований мирянський рух і деякі священики, зокрема з найближчого його оточення, яким без найменшого сумніву не йшлося про «культ особи», хоч цей «культ» природньо й заслужено мав право на існування, але в першу чергу й в основному йшлося про популяризацію — поширення животворчих ідей для нашої Української Церкви.
Треба підкреслити й наголосити незаперечний факт, що Патріярх Йосиф, як ніхто інший перед ним, побачив у нашій страждальній Церкві невикористану потенційну силу, якою саме й були миряни. Зрештою, Христова Церква без мирян, як одного з складових чинників живої Церкви на землі, не може існувати. Патріярх Йосиф зумів цю потенційну енергію збудити і примусити до активно-конструктивної праці, для розвитку й росту нашої Помісної УКЦеркви. Це приспане русло збудилось і почало активно діяти.
Мабуть, Папа Іван-Павло II найбільше суттєво схопив життя і творчість Патріярха Йосифа, коли після його смерти сказав до Патріярха Мирослава-Івана: «Покійний боровся за справедливу справу», а іншим разом до цих знаменних і змістовних слів додав:«Його треба цінити, бо він мужньо ставав в обороні прав своєї Церкви». Це глибоке схоплення творчости Патріярха Йосифа Папою Іваном-Павлом II з одної сторони, але з другої є кинена проекція у майбуття: «Продовжуйте це діло». Так слід розуміти ці неповторні слова Папи. Це слід мати на увазі у нашій праці для добра і розвитку нашої Церкви.
Оце вже втретє після смерти Патріярха Йосифа не вітаємо його з днем народин, але ми повинні присвятити місяць лютий, як місяць застанови не про вчорашнє, але про сьогодні й завтра нашої Помісної Церкви. Ми повинні дальше безперебійно йти за словами Папи Івана-Павла II і продовжувати розпочате діло. Тому місяць лютий повинен стати місяцем застанови над ідеями, що їх залишив нам Патріярх Йосиф. Ці ідеї визначували і дальше визначуватимуть шлях нашої страждальної Церкви до «обіцяної землі».
Господь нам послав Блаженнішого Йосифа тоді, коли замовкли Київ і Львів, щоб відгукнулись їх парості — наша Церква у діяспорі. Щоб ці парості дихнули новим животворчим життям. Власне, наша Церква у діяспорі покликана визначувати і промощувати шлях усієї нашої Церкви у майбутнє. Перед нею поставлено сповнити велике завдання, до якого заздалегідь приготовлявся світлої пам’яти Патріярх Йосиф, а саме — гідно, величаво і неповторно відзначити 1000-річчя хрещення Руси-України і визначити наш дальший незламний шляху друге тисячоліття. Тоді, коли ще ніхто про це не думав, як наш Патріярх Йосиф вже обдумував і плянував світле відзначення 1000-річчя українського християнства. Йому не йшлось про короткотривалі, зорово-зовнішні вартості, але про вартості, що залишаться вагомим вкладом на друге тисячоліття.
Нашим святим і невідкличним обов’язком є продовжити ці ідеї і докласти усіх зусиль, щоб вони були здійснені. Ми на сьогодні вже спроможні їх здійснити. Для цього всім нам потрібно прикласти трохи наших спільних зусиль і залишити за собою незатертий слід. Ми знаємо, що на рідних землях український нарід не має тієї спроможности, щоб сказати і записати незаперечну правду, тому це незаперечне й дуже вагоме завдання залишається для нас його здійснити. Ідеєю Патріярха Йосифа було, щоб наші Київ і Львів знову стали вільними і християнськими містами, щоб увесь великий український народ міг вільно, всім своїм серцем і душею хвалити Всевишнього Господа Бога і нашого Спасителя Ісуса Христа та нашу Опікунку Матір Божу. Тільки щира молитва і безперебійна праця для добра й розвитку нашої Церкви визначать нам правильний шлях у чергове тисячоліття нашого християнства.
М. Г.
