Несподівано по короткій недузі серця помер в Сан-Джонс канадської провінції Ньюфавндленд 5 вересня ц.р. професор Меморіял університету Степан Музичка — наш передплатник і щирий ентузіяст Патріярхального руху та член Українського Патріярхального Об’єднання в Англії.
Покійний народився 3 грудня 1926 року в селі Пуків Рогатинського повіту. По закінченні семиклясової народньої школи в ріднім селі з приходом німців вступив до вчительської семінарії в Рогатині, на яку дозволили німці замість відомої в Галичині гімназії. В 1944 році перед приходом більшовиків зголосився до Дивізії «Галичина». Німці потребували доповнення для своєї дивізії «Вікінґ» і тисячу наших хлопців перекинули туди. До них попав Степан. По важкім вишколі був на фронті біля Модліна, де в оточенні був важко поранений. В міжчасі його брат Іван, що теж був в Дивізії, робив старання, щоб його перевели до нашої Дивізії. Це сталося по його виході зі шпиталю в лютому 1945 року, і його приділено до виздоровчої і потім до запасної сотні, де й закінчив він війну, попавши в англійський полон в Ріміні.
В полоні вписався на т.зв. матуральні курси і скінчив їх. Враз з цілим табором переїхав до Англії, де по виході з полону займався громадською працею і був робітником. В 1951 році виїхав на студії до Мадріду. По закінченні студій дістав працю професора еспанської мови і літератури в Меморіял університеті в Сан-Джонс. В Мадріді одружився з еспанкою — лікаркою дитячих недуг. Відзначився своїми викладами і був одним з найкращих професорів у департаменті модерних мов. Не легке мав життя, бо пройшов чотири важкі операції за двадцять п’ять років пильної праці. Хоч в Сан-Джонс нема ніякої української громади, старався серед канадців поширювати славу доброго імени українців і з’єднав собі багато приятелів серед політичних діячів провінції. Держав зв’язок з громадою в Торонто і в Англії. Був великим ентузіястом починів Блаженнішого Патріярха Йосифа і Патріярхального руху.
Залишив у смутку дружину, четверо дітей, свого брата священика Івана, а в Україні батька, сестру і наймолодшого брата.
В похороні взяло участь велике число його студентів, професорів. Частину похоронних обрядів відслужив його брат священик. На могилі його приятель — канадський поет Гаролд Паддок прочитав зі зворушенням вірш, присвячений Степанові, який закінчився словами:
Oh Stephan!
You have known
Swellinqs from hunger
And shrinking’s from bombs
The racking of the tortured
And the rocking of the bereaved
Sleep well this winter
Among the hard cold rocks
Of your adopted Avalon
And yearn no more
For the soft scorched earth
Of your coveted Ukraine
Nor for the forbidden
Arms of your fathers.
Поема називається «Три удари дзвону для Степана». Похоронений Степан у стіп малої гори за смерековим лісом на цвинтарі біля школи, з якої лунає безнастанно гамір шкільної дітвори, для якої як вчитель і професор трудився Степан 25 років, віддаючи свої сили і здоров’я.
Вічна йому пам’ять.
