Чікаґо, 4 вересня 1985 р.
До інж. Миколи Галіва,
Головного редактора «Патріярхату»
Нью-Йорк
Шановний Пане Редакторе!
У Вашій статті «Що криється за лаштунками плянованого П. Маґочим і Ко симпозіюму, присвяченого 1000-річчю християнства Руси-України» (див. «Патріярхат», липень-серпень 1985 р.) Ви назвали на стор. 10-ій журналу моє прізвище в досить дивному контексті. Правда, це не Ваші слова, а дослівне (в лапках) передання розмови з проф. П. Маґочим.
Хочу нагадати читачам цей контекст. На Ваше запитання в телефонічній розмові з Маґочим, як сталося, що він взявся за організацію симпозіюму, він відповів:
«Це сталося в Торонто під час конференції, присвяченої Митрополитові Андреєві Шептицькому, якої я був організатором. Тоді до мене підійшов о. Скрибано і запропонував, чи я міг би зайнятися і виготовити плян до симпозіюму, присвяченого 1000-літтю хрещення Руси, і чи міг би я прибути до Риму, щоб обговорити ці справи. На що я дав згоду. Тоді також був пан Маркусь».
Останнє коротке речення загальникове, непрецизне і може надаватися до різних інтерпретацій. Тому дозвольте подати коротко свою «причаєність» чи непричасність до згаданої історії і контроверсійного проекту.
Відповідає правді, що я брав участь в одній розмові з о. Сальвадоре Скрібано з Секретаріяту християнської єдности у Ватикані, яка відбулася на квартирі одного професора-канадця в неділю після конференції на пошану Митр. Андрея в Торонті. Там мали бути, крім мене, ще два українці з церковного і академічного світу, які не взяли участь у розмові тільки з технічних причин. Тому з української сторони був лише я сам, але нікого, крім приватно себе, я там не представляв. Ще були чотири особи неукраїнці, враховуючи до них і проф. Маґочого. Стверджую, що мети розмови і зустрічі я не знав, крім загального запрошення «обмінятися думками довкола справи ювілею Тисячоліття».
Щойно в час розмови з уст монс. Скрібано я довідався, що Ватикан і Секретаріят єдности мають проблему, як поставитися до ювілею Тисячоліття і до факту, що це є спільний ювілей християнства також інших слов’янських народів. Він заявив, що вони в Римі мусять щось зробити у цій справі, бо цього вимагають ситуація Секретаріяту і його контакти з Російською Православною Церквою.
Серед перших дискутантів я зайняв становище, остерігаючи людей в Секретаріяті, щоб вони нічого не робили такого, що було б відступленням Ватикану від відомого листа Івана Павла II до Патріярха Йосифа, бо це може виглядати на компрометування Папи. Я з притиском сказав, що якінебудь жести в бік росіян і Російської Православної Церкви, які не будуть в дусі згаданого листа, можуть діткнути, якщо не зантаґонізувати усіх українців, так католиків, як і православних. Від росіян же за такі евентуальні жести Ватикан нічого спеціального не може очікувати. Вони і так є поза Католицькою Церквою. Я сам не ставив ніякої пропозиції, що і як Ватикан чи згаданий Секретаріят мав би робити. В низці інших виступів П. Маґочий поставив загальну пропозицію про відбуття міжнародньої наукової конференції на цю тему. Отець Скрібано підхопив цю пропозицію і навіть обіцяв, що установа, яку він репрезентує, готова подумати про фінансування наукової конференції на цю тему. Ніяких інших уточнень щодо організаторів, місця, часу, учасників симпозіюму тощо в час цієї розмови не піднесено, як також в той час і в час зустрічі не було вистосовано до проф. Маґочого запрошення поїхати в цій справі до Риму. У своїх загальних зауваженнях я висловив сумнів про доцільність такої конференції, тим більше, що бачив такий проект як конкуруючий з тим, що від деякого часу ініціює очолюваний проф. О. Пріцаком науковий комітет Тисячоліття.
З лояльности до українців, які були запрошені на зустріч, але не могли в ній взяти участь, я їх поінформував про ці розмови. Такою була моя «участь» чи неучасть у плянах П. Маґочого. Що вона не була інакшою, свідчать також опублікований Вами проект Маґочого і списки організаторів, пропонованих учасників — доповідачів і дискутантів. Мого прізвища там немає. Однак із Вашого співставлення мого прізвища в інтерв’ю, виглядало б, що моя участь «за лаштунками плянів Маґочого і Ко» була дещо інакшою, і що до тієї «компанії» міг належати і я…
До проф. Маґочого, який Вам подав цю інформацію, не маю претенсій. Він, мабуть, свідомо вжив мого прізвища в такому контексті, бо мав імовірно в тому якусь свою ціль. Але до редактора «Патріярхату», в якому я є співробітником і членом редакційної колеґії, таки маю оправданий жаль. Коли хтось вмішав мене у ту справу, то редакторським, а не настільки товариським обов’язком головного редактора було потелефонувати і до мене у тій справі и дістати автентичні інформації та свідчення самої порушеної особи, а не залишити читачів в ситуації, коли вони могли робити собі всякі, в тому і невірні та кривдячі для мене здогадки й висновки.
З пошаною Василь Маркусь
Вияснення
Прочитавши вияснення Василя Маркуся до журнала «Патріярхат» у голосній справі плянованої міжнародньої конференції з приводу 1000-річчя хрещення Руси-України, що її організував П. Маґочий, то можу тепер зрозуміти претенсію чи жаль В. Маркуся до редактора «Патріярхату». Перед надрукуванням цього вияснення я нічого не знав, а сама гола згадка імени Василя Маркуся П. Маґочим мені нічого не говорила. Я навіть собі не міг уявити, що В. Маркусь був так далеко в курсі цих справ і так далеко і добре поінформований.
До речі, я кількакратно безпосередньо бачився з В. Маркусем, як ця справа вже точилась на сторінках української преси. Одного разу навіть йому сказав, що в одному з найближчих чисел журнала «Патріярхат» присвячу дещо більше уваги цій справі. Тоді В. Маркусь ні одним словом, ні найменшим натяком не згадав, що він у цій справі мав будь-яке пов’язання чи відношення.
Незважаючи на все це, щиро дякую В. Маркусеві за надісланого листа, бо він хоч малим краєчком кидає світло на «закуліси» плянованої міжнародньої конференції 1000-річчя християнства Руси-України, про які нам дотепер було майже невідомо. Може з часом довідаємось про всі закуліси і дійсні пляни цієї справи.
М. Галів
