В днях між четвертим і шостим липня цього року відійшов ненадійно у вічність д-р Олександер Сидоряк. Останній контакт з покійним занотовано увечері в четвер 4-го липня, а в суботу 6-го липня у вечірніх годинах знайдено його мертвим в його хаті.
Д-р Олександер Сидоряк народився 28-го березня 1914 р. в селі Ваньовичі на Самбірщині. Його життєвий шлях не був вистелений рожами. На шостому році його життя померла його мати, залишивши напівсиротами шестеро дітей. Середню освіту одержав у Самборі 1934 р. Не маючи матеріяльних засобів на дальшу освіту, він зайнявся освітньою працею у своєму селі.
В час визвольних змагань в Карпатській Україні він в 1938 р. переходить карпатськими лісами на Закарпаття, щоб там жертвувати свої сили для будови державного життя Карпатської України. Після болючої невдачі переноситься до Праги, де розпочинає медичні студії.
В початках німецько-більшовицької війни, коли німецька пропаганда давала фальшиві надії на відновлення української державности, він, як перекладач в рядах армії дістається на Україну в надії допомагати там своїм братам-українцям у важких ситуаціях воєнних днів. Скоро одначе зорієнтувався в дійсних намірах німців відносно України та покинув своє становище. Трудними шляхами воєнних часів зумів дістатися назад до Праги, щоб там продовжувати медичні студії. Скоро, одначе, гестапівська розвідка віднайшла його. Його арештують та засилають до концентраційного табору в Освєнцимі, де пробув він до кінця війни на протязі 22 місяців.
Визвавшись із кігтів смерти, виснажений фізично, без найменших матеріяльних засобів з труднощами дістається в американську окупаційну зону Німеччини до Гайдельбергу, де продовжує і закінчує медичні студії.
В 1950 р. переселюється до Америки і, хоча з підірваним здоров’ям, відбуває приписаний медичний вишкіл у шпиталях, в часі якого його кволий організм не витримує трудних умов вишколу. Він тяжко захворів, а після довгого лікування склав американські медичні іспити і поселився у Вєнні, Огайо, де працював лікарем. З часом переїжджає до Клівленду, Огайо, де на протязі десяти років аж до самої смерти працює лікарем.
Покійний д-р Олександер Сидоряк був скромний, спокійний і зрівноважений по вдачі, був справжнім українським патріотом і соборником, готовим на всі жертви. Добро українського народу, його визволення з ярма займанців були головною метою його життя.
З появою Блаженнішого Патріярха Йосифа у вільному світі в Покійного зродилися нові надії. В особі Блаженнішого Патріярха Йосифа він бачив рятунок для завмираючої української Церкви в діяспорі, а в Патріярхаті Української Церкви він бачив зміцнення і відбудову церковного життя, як також об’єднання сил українського народу в затяжному змаганні за його самостійність. З посвятою він включається у мирянський рух в рямках Українського Патріярхального Товариства, організує у своєму нелегкому терені Янґставні, Огайо, Відділ Товариства, для якого жертвує ввесь свій вільний час, свій труд та вкладає в його розбудову багато свойого гроша. Він бере активну участь в мирянських з’їздах, пише низку статтей, які появляються на сторінках «Мирянина» чи в інших журналах.. Кількакратно бере участь в поїздках до Риму, організує доповіді на своєму терені, стає щедрим жертводавцем на розбудову мирянського руху.
В часі, як трапляється нагода на Евхаристійному Конгресі у Філядельфії засвідчити перед чужинним світом тернистий та рівночасно і невмирущий шлях Української Церкви, він піддає і власним коштом і трудом реалізує задум виготовлення мітр-символів замучених Владик Галицької України, щоб тим способом не лише задемонструвати і остерегти чужинний світ перед небезпечними наслідками діялогу з царством сатану, але також і запротестувати проти нечуваної заборони для Блаженнішого Патріярха Йосифа взяти участь в цьому конгресі.
Переселившись до Клівленду, покійний включається в ряди тутешнього Відділу Патріярхального Товариства і стає членом його управи. З хвилиною заснування у Клівленді нової парафії Помісної Української Католицької Церкви, Покрова Пресвятої Богородиці в Пармі, Огайо, що н засновано з благословенням Патріярха Йосифа, він став не лише її активним членом і членом припарафіяльного Братства ім. св. Юрія-Переможця, але також брав жертвенну участь в перших важких роках її розбудови, піддержуючи и щедрими фінансовими пожертвами.
Важко було б вичисляти іншу широку активність покійного, можна лише коротко сказати, що ніхто, хто звертався до покійного за поміччю, не зустрівся з відмовою.
В особистому житті покійний жив аскетичним життям, скромно, самітно, відмовляючи собі всіх життєвих приємностей і вигод, занехаявши навіть пляни творення власного родинного життя. За свою працю і жертвенність ніколи не очікував признання чи похвал. В покійному мирянський рух і українська громада втратили не лише справжнього ентузіяста християнської єдности і братолюбія в українському народі, але втратили також людину, яка працювала і діяла без зайвої хвальби і шуму, для якої добро української Церкви і народу було його життєвим шляхом. Тлінні останки Покійного спочили на кладовищі парафії Помісної Української Католицької Церкви Покрова Пресвятої Богородиці в Клівленді-Пармі, Огайо.
Вічна йому пам’ять!
д-р Ярослав Крив’як
